Ким «освячені ножі» ненависті до всіх українців?

У Польщі 7 жовтня вийшов на кіноекрани художній фільм “Волинь” відомого польського режисера Войцеха Смажовського. Критики називають його “польським Тарантіно” - за неприховані сцени насилля. Стрічка, яка розповідає про трагічні події в роки Другої світової війни на Волині, ще задовго до прем’єри опинилася в епіцентрі обговорень і контраверсійних оцінок - як з українського, так і з польського боку. Адже йдеться про найдраматичнiшу сторінку новітньої польсько-української історії — Волинську трагедію, яку поляки називають Волинською різаниною. Наразі українські інтелектуали можуть формувати думку про фільм, орієнтуючись лише на рефлексії колег, яким пощастило подивитися “Волинь” під час кінофестивалю у Гдині (23 вересня) або на передпрем’єрному показі для журналістів, який відбувся 3 жовтня.

Журналіст «ВЗ» зателефонувала в Посольство України в Польщі, аби довідатися, як оцінюють фільм наш посол та інші дипломати. Помічник посла Андрій Бойчук повідомив “ВЗ”, що офіційно посольство не коментуватиме художній фільм, оскільки це не документальна стрічка, а суб’єктивне бачення однієї особи. А також порадив прочитати коментар Андрія Дещиці, який той дав агентству “Укрінформ”. зателефонувала в Посольство України в Польщі, аби довідатися, як оцінюють фільм наш посол та інші дипломати. Помічник посла Андрій Бойчук повідомив “ВЗ”, що офіційно посольство не коментуватиме художній фільм, оскільки це не документальна стрічка, а суб’єктивне бачення однієї особи. А також порадив прочитати коментар Андрія Дещиці, який той дав агентству “Укрінформ”.

«Повертаючись до питання фільму «Волинь», хочу ще раз підкреслити, що це все ж таки художній твір талановитого режисера Войцеха Смажовського, його мистецьке бачення того, що відбувалося на Волині, — наголосив Андрій Дещиця. — Це не документальна стрічка, тож, як підкреслив сам режисер, не є «підручником історії». Фільм «Волинь» не відображає всю картину процесів, які відбувалися на Волині, в українсько-польських відносинах і взагалі на міжнародній арені. Більше того, сценарій польського режисера базується виключно на польських джерелах без врахування українських. Тому вважати цей фільм джерелом правди і говорити, що все відбувалося саме так, як представлено у фільмі, є неправильно». На думку пана Дещиці, потрібно створити спільний українсько-польський фільм, або показати українське бачення — як українці оцінюють події, і чому українці та поляки почали війну між собою.

Генеральний консул України у Любліні Василь Павлюк розповів журналісту “ВЗ”, що фільму “Волинь” ще не дивився. Але дивилися його консули, тож свою думку він склав: “Фільм уже є в прокаті. Як кажуть поляки, niestety (на жаль. — Авт.). Багато кінокритиків, політиків, експертів говорять про те, що треба говорити правду. Я теж погоджуюся, що треба говорити правду. Можливо, з боку деяких польських експертів цей фільм — правда. Але тут показано якусь однобоку правду, якусь таку жорстоку правду із ненавистю. Прикро, що цей фільм веде не до примирення, а до розпалювання ненависті між двома народами. Фільм подивляться молоді поляки, які досі по-іншому уявляли події на Волині. Прикро, якщо вони будуть вважати, що усі українці, Україна — страшні звірі, дикий народ, з яким не варто мати нічого спільного. Бо так показано у фільмі. Не окремі вбивці, чи окремі підрозділи, чи окремі політичні сили, а огульно весь народ. Мені дуже прикро і сумно, що, на жаль, ні польська влада, ні тверезомислячі польські політики не підійшли до цього фільму по-іншому. Правду треба говорити і треба визнати, що справді на Волині була страшна трагедія, різанина. Але різанина була з двох боків, з обох боків гинули невинні люди. Це не можна замовчувати, але треба це показувати не в такий спосіб, як цей фільм. У Польщі ще не відбулося якогось громадського обговорення. Фільм тільки починають дивитися широкі маси. Будемо сподіватися, що не буде сплеску негативних емоцій проти українців. Але все може бути. Вірю, що поляки — мудрий народ. І в суспільстві фільм буде сприйнятий належним чином”.

Відома львівська поетеса і перекладач Маріанна Кіяновська уже встигла подивитися фільм і написати свої рефлексії на сторінці у Фейсбуці. “Я не політкоректна. Я зла, — пише поетеса. — Вони думають, «Волинь» — це про Україну? Так, але не тільки. Цей фільм, зроблений саме так і презентований саме тепер, — це діагноз. Творці фільму роблять рівно те, чого зараз робити не варто. Уже влітку було багато цензури, пов’язаної з темою Волині. Мені відцензурували аж три (!!!!) мої інтерв’ю, де я говорила про Волинь. В одному з них все, що стосувалося Волині, просто вилучили, бо я говорила не зовсім те, що очікують чути поляки. Після «Волині» цензура в межах українсько-польського дискурсу може стати тотальною, боюся, навіть на побутовому рівні.

Я люблю Польщу, я розумію — саме зараз, думаю, що розумію, — дуже багато речей, пов’язаних із Волинню, тому мені страшно і боляче”.

“Фільм абсолютно антиукраїнський, — розповіла Маріанна Кіяновська журналісту “ВЗ”. — Погано те, що він матиме вплив на масову свідомість. Наприклад, брехливий епізод, коли в греко-католицькій церкві святять сокири. Волинь тоді була православною. На всю Волинь були 2-3 греко-католицькі церкви. Але сучасному полякові простіше асоціювати УГКЦ з українцями, а православну церкву — з Росією. Волинська трагедія певною частиною була згенеровна попередньою історією, зокрема, діями радянської Росії проти поляків у російсько-польській війні, а потім в період після 1937 року. А у фільмі є кілька жорстких антиукраїнських жестів, штучність яких незрозуміла людям, які не знають історії. Пересічний поляк не буде задумуватися, чи справді на Волині були греко-католицькі церкви. Але образ освячення сокир викличе у нього в пам’яті глибоку асоціацію з Коліївщиною. Ця метафора працює не просто як щось маргінальне, це один із ключових епізодів фільму. ОУН і УПА в різних регіонах поводилися по-різному. Поляків було багато по всій території України, але цей трагічний епізод стався тільки на Волині. І він ніяк не пов’язаний із сучасною Українською державою. Я глибоко в польському контексті, маю багато знайомих, приятелів у Польщі. Ще років п’ять тому поляки були здатні говорити про Волинь конструктивніше. Зараз розмова про Волинь перейшла на мову афекту. Це призводить до того, що люди некритично сприймають будь-яку інформацію. Щойно помер знаний польський режисер Анджей Вайда. Польська критика закидала йому неінтелектуальність його методу. Але він ніколи не дозволив би собі включати цей епізод із освяченням сокир, бо це не відповідає історичним фактам”.