Імплантат за вушком врятує від глухоти
Щоб повернути доні слух, батькам потрібно зібрати 30 тисяч євро!
На долю Лариси та Віталія Панасків із села Броди Ратнівського району випало чимало випробувань. Їхній первісток Сергійко народився зі серйозними вадами слуху. Дитині повернути можливість чути медики ні в Луцьку, ні в Києві не змогли… Подружжя народило ще трьох здорових синів. А коли на світ з’явилася п’ята дитинка — доня Юлечка — виявилося, що вона теж не чує.
— Ми з чоловіком обоє тутешні, зійшлися, коли йому був 21 рік, мені — 19, — розповідає Лариса Іванівна. — Перший хлопчик Сергійко в нас народився у липні 1992 року. Потім другий, Олександр, і третій, Владислав, — отак через півтора року одне за одним.
У рік, коли старший хлопчик міцно зіп’явся на ніжки й почав робити перші кроки по хаті, Лариса Іванівна зрозуміла — щось не так.
— Я гукаю: «Сергійко!». А він — нуль реакції. І почали ми з ним по лікарях їздити, — пригадує жінка.
Спочатку обстежувалися в Луцьку, тоді поїхали до професорів у Київ. Ніхто нічим допомогти не зміг. Врешті хлопчику оформили інвалідність.
У сім років хлопчик пішов до школи. Навчався у Володимир-Волинській школі-інтернаті для діток з вадами слуху.
Слуховий апарат подарували благодійники з Німеччини.
Минуло третьому синові Панасюків Владиславу десять років — мама знову завагітніла. Четвертого сина назвали Ярославом.
Поки найменший хлопчик спинався на ноги, найстарший уже й школу закінчував. Потім Сергій вступив на навчання у Львівське ПТУ — став професійним маляром-штукатуром.
Так минуло ще дев’ять років. Аж тут знову Лариса Іванівна відчула, що під серцем б’ється ще одне життя. Це ж найстаршому синові було вже 24!
— Я вагітною нормально ходила, — пригадує жінка. — Одне, за що переживала, то це за свій вік, — мала 42 роки, тривожилась, як пологи минуть. Але все закінчилось добре. Назвали доню Юлечкою. Така вже потіха вдома!
А через дев’ять місяців мама почала помічати дивні речі. Каже, покладе донечку спати, ввімкне пилосос, він гуде, а Юля навіть не ворухнеться. Тоді й подумалося: «Господи, може, й ця не чує?». Але зі своїми підозрами навіть боялася з кимось поділитися. А одного разу побачила, як Сергій пильно заглядає у вушко сестрички. Коли він ніжно до неї притулився, мама не втрималася і запитала: «Вона теж не чує?». І Сергій ствердно кивнув.
Знову кинулася по лікарях, сподіваючись знайти порятунок для доньки. Через знайомих дізналася, що з таким же діагнозом діток витягнули з глухоти у Самарах та Велимчі. Їздила до їхніх батьків, аби переконатися, що справді після операції ті діти добре чують. Здивувалась, як вони вправно не лише українською, а й по-англійськи щебечуть. Мацала за вушком, де їм вживили імплантат.
— У нас з’явилася надія, що дитину можна врятувати, — тремтячим від хвилювання голосом каже жінка. — Але ж ціна — 30 тисяч євро. Ми стали в Києві на чергу на безплатну операцію. Юля 276-та… Чи дочекається коли її? А часу не так багато — найкращий результат буде, якщо прооперувати дитину до чотирьох років.
От і пішли Панасюки з шапкою по людях. Односельчани та знайомі за три місяці зібрали дві тисячі євро і тисячу доларів. Але це лише десята частина. Тому просять усіх небайдужих людей допомогти їхній дитині. Кожна гривня наближатиме Юлю до повноцінного життя.
— Коли важко, мені сниться Іван Богослов, заспокоює. Каже, щоб не побивалася так, що все буде добре, Юля почне говорити. І я вірю.
