Передплата 2024 ВЗ

«У найближчих планах — стати на ноги»

Журналіст «ВЗ» побувала у військовому госпіталі та поспілкувалася з пораненими бійцями.

Важливо пам’ятати не лише тих героїв, що загинули за Україну, а й тих, хто дивом залишився живим. Часто забуваємо, що бійці, які проходять лікування та реабілітацію, потребують часом більшої допомоги, ніж ті, що на передовій.

У Центральний військовий клінічний госпіталь Західного оперативного командування я йшла, як кажуть, з тяжким серцем. Не знала, якими словами можна підтримати молодого хлопця, який на війні втратив ногу. Тут у кожного з них своя моторошна історія про війну і життя. Ледь стримувала сльози під час їхніх розповідей...

«Доньці заборонив приїздити до мене. Не хочу, щоб мене такого бачила»

Андрій Бадарак, 42 роки:

«Я родом з Києва, під час шостої хвилі мобілізації, влітку 2015-го, вирішив піти воювати. Кожен чоловік повинен захищати свою землю. Потрапив у розвідку. Був у Луганській області, Широкиному, Зайцевому. Пішли у розвідку, не дійшли буквально 200 метрів до ворожих позицій. Натрапили на міну, один товариш загинув, іншому відірвало ногу. Мені осколок, що пройшов через легеню, пошкодив спинний мозок. Першу допомогу надавали у Маріуполі, там вийняли осколок, але наразі я прикутий до інвалідного візка. Попереду - довгий процес реабілітації. На жаль, у госпіталі не вистачає реабілітологів, тому не встигають приділяти час усім хворим. Кожного дня треба щонайменше 1,5 години для занять, а реабілітологів лише 3-4. Та, дякувати Богу, мене підтримують волонтери і побратими, це важливо. А ось доньці приїздити до мене заборонив — не хочу, щоб мене таким бачила».

4149 4978 3291 3299, Бадарак Андрій Степанович

«Від мін та куль вберігся, а коли ремонтував машину, не витримав домкрат»

Михайло Єдинак, 27 років:

«Був на Майдані з перших днів. Коли почалися воєнні дії АТО, не міг залишатися вдома. Рідні спочатку навіть не знали, де я. Починав воювати у Станиці Луганській, потім захищав Донецьк. За місяць до повернення додому, у березні, сталася біда. На мене впав “Урал” — ремонтував машину, не витримав домкрат. Від мін та куль вберігся, а тут біда. Як наслідок — перелом хребта та інвалідний візок. Львівські депутати обіцяли купити мені візок, от чекав три місяці. Довелося вирішувати питання самостійно. Дякувати Богу, потроху починаю ходити. Мені казали, що ходити вже не зможу ніколи. Довго був у депресії. Тиждень пив непробудно. Згадувати не хочеться… Але спромігся взяти себе в руки. У найближчих планах — знайти кохану, одружитись і потішити маму онуками».

4149 6258 0099 1786, Єдинак Михайло Михайлович

«Мене підстрелив п’яний офіцер»

Юрій Омелюх, 23 роки:

«У 2014 році я підписав контракт зі ЗСУ. За кілька місяців відправили в АТО під Волноваху. Кілька разів їздив на ротацію додому. Під час третьої ротації приїхав додому, і мене в частині, у наряді, підстрелив... офіцер. Махав зброєю у нетверезому стані, я зробив йому зауваження, і він з трьох метрів вистрелив мені у живіт. Прострелена печінка, зачеплена нирка і в хребті - куля. Одна нога не рухається зовсім, іншу, на щастя, відчуваю.

Досі страшенні болі, навіть спати не можу, лікарі не можуть сказати, що є їх причиною. Навіть препарати на наркотичній основі не допомагають. Днями зробили операцію, на жаль, вона нічого не змінила. За фактом злочину порушено кримінальне провадження, того офіцера звільнили, але він, з підпискою про невиїзд, гуляє на волі».

5168 7572 6871 6760, Омелюх Юрій Леонідович

«Йшов на прикриття саперів і наступив на міну»

Руслан Фрізін, 42 роки:

«Як тільки почалися воєнні дії на сході України, для себе одразу твердо вирішив — піду на фронт! У березні 2015 року потрапив на навчання на Яворівський полігон, що на Львівщині, після того відправили у Сєверодонецьк. Їздили у Станицю, Авдіївку, Зайцеве, Майорськ. Саме у Майорську місяць тому мене поранили. Йшов на прикриття саперів і наступив на міну. Нас було четверо — два сапери та я з товаришем. Отримав травму обох ніг. Одну з них ампутували, а друга, ось бачите, загоюється після перелому. Але треба жити далі. Рідних немає, розлучений, маю семирічного сина, та ми з ним не спілкуємось. Час від часу приїздять побратими та волонтери. Мрію знайти собі гарну жінку, однак найперше — стати на ноги. Попереду — протезування та довга реабілітація».

4149 4978 6543 8677, Фрізін Руслан Володимирович

«Через вікно закинули гранату, з усіх вижив лише я»

Тарас Лукач, 21 рік:

«Місяць захищав Донецький аеропорт. Під час штурму через вікно закинули гранату. З усіх вижив лише я... Осколки гранати пройшли навиліт та вибили кістку у нозі, пошкодили пальці та ніс. Мене знайшли наші військові, вкололи знеболювальне, побачили, що не можу ходити, і пішли шукати ноші. Лежу, нікого немає. Зненацька загорівся бокс, у якому я був. Не знаю, як я звідти виліз, сам вколов собі знеболювальне. Ніч і день пролежав один. Ввечері мене знайшли офіцери російської армії. Знімали мене на відео, допитували, але, на щастя, наступного дня віддали. Мене доправили у Харків - і одразу на операційний стіл. Протягом двох років постійно на лікуванні у Львові. Кохана Діана завжди поруч зі мною, навіть не уявляю, що їй довелось пережити за цей час».

5168 7572 8000 2892, Лукач Тарас Романович

Поруч з хлопцями чергує волонтер Марина Якушева, активістка “Волонтерської сотні Львова”. “Ми при госпіталі від липня 2014 року. Вже рік, як покинула роботу, повністю займаюсь волонтерством. Організовувала благодійні концерти, збирала кошти на АТО і реабілітацію поранених. Зараз ця справа йде важко. Доглядаємо хлопців: годуємо, миємо, гуляємо, працюємо як психологи. Через наші руки пройшли тисячі бійців, всіх пам’ятаємо. Хлопцям важко вижити на пенсію, тим більше, якщо є сім’я. Займаємося і юридичною допомогою. Юрист Олег Зуб безкоштовно допомагає хлопцям у вирішенні їхніх нагальних питань. З речами нам допомагають українці з-за кордону, Центр опіки сиріт при Гарнізонному храмі Петра і Павла, небайдужі громадяни”, - розповідає пані Марина. Допомогу нашим бійцям можна переказати на картку:

4149 6258 0788 7136 Якушева Марина Олексіївна.

Щемно не лише заходити у госпіталь, а й іти звідти. У певний момент стало соромно за свої абсолютно буденні проблеми та переживання. Ми тут боремось за краще життя, а вони - за життя взагалі.

Фото автора

Схожі новини