Операція з відділення руки, прирослої до тіла, тривала 17 годин! 

Ігорко нагадував дикого зацькованого звірка, коли працівники служби у справах зайнятості дітей знайшли його у циганському таборі у Хустському районі. Закутаний у лахміття, з прирослою до живота рукою, з глибокими опіками на тілі (у таборі була пожежа), переляканий хлопчик, який не їв кілька днів, вижив дивом.

У свої 12 років Ігор Лакатош пережив стільки, що й важко описати. Його маму-циганку позбавили материнських прав, а дитину забрали в інтернат.

«Мамо, посиди зі мною. Я люблю тебе», - каже Ігор не до своєї горе-матері, а до головного лікаря клініки «Інтерсоно» Мирослави Децик. Саме тут американські лікарі провели Ігореві чергову операцію. Скільки їх вже було, ніхто і не рахує.

«Як жила ця дитина раніше, навіть уявити не можемо, - розповідає кореспонденту «ВЗ» медична сестра, працівниця інтернату Світлана Конар. — Коли його привезли у наш інтернат, були шоковані: усе тіло в опіках, ручка приросла до живота, ніжка не згиналася. Пальчик на руці приріс вигнутим до долоні… У вісім років він важив 9 (!) кг, як однорічна дитина.

Директор інтернату у селі Вільшана, що у Хустському районі Закарпаття, Богдан Кікіна розповідає, що такої тяжкої дитячої долі він не бачив. Та водночас не зустрічав і такої сильної жаги до життя, яку має ця дитина. Після пожежі хлопцеві більш як рік ніхто не надавав жодної медичної допомоги. Відколи нещасну дитину забрали, він кочує з лікарні у лікарню. Якось Богдан Кікіна прочитав у газеті, що у Львові є хірург, який врятував дитину зі сильними глибокими опіками. Розшукали цього лікаря. Отак після знайомства з хірургом, головним лікарем Львівського опікового центру Василем Савчиним, в Ігорка розпочався відлік нового життя…

«Василь Степанович плакав, як побачив цю дитину, - каже Богдан Кікіна. — Яке щастя, що Ігор потрапив у руки до цього лікаря. Василь Степанович взявся оперувати Ігоря і водночас зв’язався з американськими лікарями, щоб відправити хлопця до них. За кошти благодійників з Чехії, Швейцарії та Німеччини, які оплатили авіапереліт, Ігоря спеціальним літаком відправили до американського лікаря, професора Геннадія Фузайлова на лікування в одну з кращих клінік Америки - «Шрайнерс Госпіталь» (Бостон). Перша операція з відділення руки від тіла тривала упродовж 17 (!) годин. Далі операція за операцією…

- Зараз в Америку Ігор літає як додому, - сміється медсестра Світлана Конар. — Його там усі люблять, зустрічають з обіймами і поцілунками. Почувається там як маленький король. Спілкується Ігор з американцями англійською. Все розуміє, але не всі слова може вимовити. Англійську мову вчить в інтернаті з вчителем. Після кожної операції в Америці був реабілітаційний період, щоб адаптувати дитину до нових умов. Відновлювали насамперед функції його організму, які завмерли через те, що дитина не розвивалася. Коли йому довелося залишити інвалідний візок і вчитися ходити самотужки, заливався сльозами, бо звик, що все роблять за нього, а він лише лежить. Але поступово, зусиллями фахівців, дитину поставили на ноги. Навіть закликали до нього вчителя танців, бо помітили темперамент малого циганяти.

Буває, що тепер годі його спинити з танцями. Стільки у житті пережив поганого, та залишився добрим, сонячним, життєрадісним хлопчиком, кмітливим і жвавим.

Коли доктор Василь Савчин, випроваджуючи Ігоря до Америки, взяв його за руку і сказав: «Мусиш бути чемним і добре вчитися, щоб бути гідною людиною», Ігор почав цілувати лікареві руки. Дивиться своїми глибокими чорними оченятами і каже: «Нич не боюся!».

«Ігоря ставлю всім у приклад і кажу: цінуймо те, що маємо! Насамперед — здоров’я!» - каже Богдан Кікіна. У США було кілька охочих взяти опіку над цією дитиною, але з жалю до нього. Ми порадилися і вирішили, що йому краще буде їздити до США на лікування, адаптовуватися і розвиватися. Ігор - здібна дитина. Він дожене і пережене своїх ровесників. Йому зовсім не потрібний жаль, він є прикладом для багатьох — як треба любити життя…

Фото з архіву Світлани Конар.