У «мертвому солотвинському морі» не поплаваєш, але й не втонеш...

Аналогів такої унікальної лікувальної води, як у Солотвино Закарпатської області, в Україні нема. Озера у цьому курортному селищі називають українським «мертвим морем». Бо лікувальні грязі Солотвина за складом і властивостями ідентичні ропі та грязям Мертвого моря. Їх застосовують при лікуванні захворювань органів руху, шкіри (псоріазу, екземи), урологічних розладів, нервової та серцево-судинної систем...

Колись у Солотвино з’їжджалися лікуватися від захворювань дихальних шляхів. На базі Української алергологічної клініки використовували метод спелеотерапії - у соляній підземній оздоровниці, на глибині 300 метрів, хворі на бронхіа­льну астму проходили курс лікування. А зараз через провали землі та затоплення шахт уже кілька років підземна оздоровниця не діє. Таке враження, що занедбують унікальну оздоровницю навмисне, аби скупити за безцінь і перетворити на супердорогий курорт. На жаль, Солотвино активно йде під землю. Бо то великий гріх від Бога — мати такі унікальні родовища і не скористатися ними.

Подібна клініка є у Вєлічці, що у Польщі. Але не кожен може собі дозволити там лікуватися, адже за добу там треба заплатити 135 євро! У Вєлічці у 1992 році також була техногенна катастрофа, але поляки зрозуміли: те, що дала природа, треба берегти.

Враження від Солотвина — двояке. Те, що колись було збудовано й працювало за кошт держави, дихає на ладан. Зате місцеве населення зорієнтувалося, на чому можна заробити, і почало вкладати гроші у приватний готельно-відпочинковий бізнес на “берегах” обвалених шахт. Солотвино має багато озер, що утворилися на місці старих соляних штолень. Найбільше з них — озеро Кунігунда, що з’явилося у 1903 році.

Коли ми заїхали у селище, були вражені маленькими готелями у центрі міста, збудованими в європейському стилі, що розраховані на 8-10 номерів. У кожному — міні-кафе зі стравами національної та європейської кухонь. У маленькому селищі повиростали чотириповерхові палаци з мармуровими левами на подвір’ї і басейнами. Температура води тут влітку — до 27 градусів. Солоність — до 200 проміле, що майже як у Мертвому морі. Щоб зробити собі ванну з такою ж солоною водою вдома, треба у воду всипати... 40 кілограмів солі. Берег і дно вкриті шаром лікувальних грязей чорного кольору.

Гроші беруть за все. За миття рук, за туалет, за вхід на брудний перенасичений тілами пляж, де одночасно у воді може бути кількасот людей, через що вода така каламутна, що, здається, закипає. Любителів поплавати мушу розчарувати — не вдасться цього зробити, бо все тіло — над водою, вода виштовхує тіло. Навіть ті, хто не вміє триматися на воді, можуть легко переплисти озеро від одного берега до іншого, точніше, перейти. Таке враження, що йдеш по воді невагомо, мов уві сні по хмарах. У соленій воді довго не посидиш. Після купання треба відразу ж прийняти душ. Бо все тіло вкрите соляною ропою.

Організатор поїздки — туроператор “Відвідай” — цього разу запропонував нам не озеро Кунігунда, а більш цивілізовані умови на одній із баз відпочинку. Тут також є два басейни з солоною водою — закритий і відкритий, і два басейни з прісною, в одному з яких вода майже крижана. За вхід на базу треба заплатити 50 гривень за день. Але за користування душем, туа­летом чи лежаком додаткової плати не беруть. Коли вийшла з води, побачила на собі щонайменше півкілограма солі...

Солотвинці продають сіль шматками, подрібнену у пакетах та брилами. Коштують такі шматки солі від 10 до 50 гривень. Можна придбати й банку грязі за 20 гривень. Грязь має специфічний запах, але хто хоче оздоровитися, на це не зважає.

Фото Олени ПАСТЕРНАК

Закарпатська область