Курортне: жахливі спуски, зате чисте море 

Окупація Кримського півострова «навернула» любителів моря до Одеси. Щоліта, від 2013 року, тут втішаються стрімким збільшенням кількості туристів. Оскільки особливої альтернативи для українців сьогодні немає, то пляжі в пікові місяці (липень-серпень) аж тріщать. Проте сервіс гостям пропонують кепський. Навіть «за грубі гроші» він суттєво відстає від елементарних турецького чи єгипетського.

Доки росіяни не хапнули Крим, я десять років пос­піль щоліта зі старшим сином по місяцю проводила на його узбережжях. Об’їздили від Керчі до околиць Ялти усе. Зупинялися у скромних хатинках «на курячих ніжках» у Рибачому та цілком пристойних номерах за кілька кілометрів від курортної столиці Криму Ялти, у Симеїзі... Пригадую, мій знайомий, що звик відпочивати за кордоном, вперше поїхав зі сім’єю у Крим. Винайнявши номер у межах сто доларів за добу, був здивований, що йому під двері поставили… віник, аби сам прибрав. «Ноги моєї там більше не буде», — обурився. А я на такі дрібниці особливої уваги не звертала. Аж поки не спробувала сервіс «одеський». Він — ще гірший!

Подруга вмовила мене податися з дітьми у селище Курортне, що неподалік Одеси. «Це один із найбільш сонячних та унікальних курортів одеського узбережжя», — пишуть на одних сайтах. «Селище в екологічно чистому районі Одещини», — заманюють туристів на іншому. Одне слово, повелася...

Наприкінці червня з Одеси в Курортне до обіду вирушали лише два автобуси (для прикладу, на Затоку курсують щопівгодини). Вільних місць у салоні не було. 95 кілометрів їхали дві з половиною години — водій звинувачував міст, що його підіймали у Затоці для якогось судна. Виморені дорогою, зійшли на кінцевій зупинці. А там на лавочках сиділи кілька сімей, що прибули з інших куточків України і вже кілька годин не могли знайти вільних кімнат для нічлігу!

Ми залишили дітей на тій зупинці дивитися фільми на ноутбуці, а самі з подругою вирушили на пошуки номерів поблизу моря. Як виявилося, таких у Курортному… нема. Не тому, що запізно ми приїхали чи зарано, їх просто бути не може. Бо селище розташоване на кручі, а море — відразу під обривом. Розуміючи, що іншого варіанта нема (щоправда, кілька готельних комплексів розміщені на Будакській косі — з одного боку море, з іншого лиман із цілющими грязями, але там сила-силенна комарів та ціни одні з найвищих у селищі), подалися вглиб.

Страшнючі корпуси розкидані на величезній території — безцінній землі, де могли б вирости красиві пансіонати з гарною «набережною» та кафешками. Якби там був господар і хотів усе довести до ладу. А так всюди непрохідні хащі! Пробратися до приватного сектору довелося крізь вузенькі доріжки між тими жалюгідними, понищеними часом та людьми корпусами. А там вже почали вигулькувати хатки з євровікнами, а з них долинав регіт відпочивальників. Добралися!

Зупинилися на одному з оглянутих варіантів (гості «понаїхали» з перших днів літа, власники садиб готували номери похапцем, перед самісіньким заселенням гостей). Забрати дітей та валізи люб’язно погодився господар. Бо таксі у Курортному нема.

Номер «без зручностей», зате з власним холодильником коштував у червні 80 гривень з особи. У липні господарі підняли до 120. З дітей до 6-річного віку без зайняття окремого місця — півціни. Якщо хочете окреме ліжко — повна вартість навіть за малюка. Туалет надворі, душ — літній, від сонця. Кімнати типу «люкс» (з невеличким душем з піддоном та унітазом, а також телевізором) у червні цінували по 200 гривень з людини. З дітей до шести років — ті ж півціни. У липні просили вже 250. Кімнати «стандарт» та «люкс» за площею однаковісінькі, меблі у них також.

До кінця серпня на нашому обійсті усі двадцять номерів були заброньовані по вінця. Інші садиби теж кишіли відпочивальниками... Найдорожчі номери, які бачила, сягали півтори тисячі з кімнати за ніч. Це просто кімнати з добротним ремонтом та мінімальними зручностями. Правда, з більшою кількістю техніки, зокрема кондиціонером. Якби замовляти номери з харчуванням, довелося б до відпочинкових добових додати ще 150 гривень з особи. Швиденько підрахувала: якщо сім’я з трьох осіб їде на десять днів у Курортне і хоче більш-менш комфортного відпочинку, то має витратити на житло 15 тисяч. На харчі — майже п’ять, плюс ще на пляжні пиріжки-кукурудзу, фрукти та пиво-рибку зо три. Плюс дорога забере не менше двох тисяч… Виходить, треба викласти… тисячу доларів. А найскромніший відпочинок на трьох у Курортному обійдеться у 9-10 тисяч гривень (залежно від кулінарних забаганок).

Але повернімося до головного, за чим їхали, — до моря. І центральний спуск, і боковий — це щось із чимось. Такого в житті не бачила. Щоб сходи майстрували просто перед ногами відпочивальників! На центральному — клали металеві «серцевини», і їх заливали бетоном (до середини липня так і не довели східці до «підніжжя»), на боковому «ліпили» бетонні сходи паралельно із… глиняними — раз через раз. Спуск дуже крутий. Чи то на цементі вирішили зекономити (сходи слід було робити серпантином), чи просто поспішали. Коли пішов дощ, частину їхньої праці, «глиняну», змило у море. І на тих ділянках туристам доводилося ковзатися, як по багнюці. Це, до речі, основний спуск для відпочивальників санаторію...

Хоча є й переваги пляжів Курортного. Одна з них — довга протяжність, місця вистачає всім. А от із тезою, що це один із найбільш сонячних курортів, я б посперечалася. Можливо, біля будинків, де люди живуть, — так, але не біля моря. Тут круча, і сонечко ввечері швидко ховається за нею. Аби довше поніжитися у його променях, доводиться йти далеченько, мало не до самісінької Будакської коси. Зате море чисте, далеко від промислових зон, рибки плавають, немає медуз, водорості — рідкість. Це вам не «портова» Одеса (гуляючи там набережною, з відразою дивилася на відпочивальників, які гребли, розганяючи руками целофанові пакети та пластикові пляшки).

Море у Курортному мілке, з пологим дном. Тож дітям тут - рай, бо можуть хлюпатися сміливо навіть за кілька метрів від дорослих (як на озері Світязь).

Не так давно у Курортному відкрився невеличкий супермаркет, де можна невибагливому покупцю придбати майже все й розрахуватися карткою. У дрібних магазинчиках чи на ринках ходить лише готівка. Банкоматів на селище — жодного. Є пункт обміну валют, де лише скуповують долари, за ціною не вище 23 гривні за один.

Вибір кафешок — мізерний. Якось зайшли на «італійську піцу», то були вражені непрофесійним її приготуванням, а також розведеними до непристойності усіма напоями — від соків фруктових та овочевих до пива. Зате ціни — удвічі дорожчі, ніж у наших хороших піцеріях! За шашлики правили по 120 гривень за невеличкий шампур — неапетитний, пригорілий, тож ми маринували та смажили м’ясо самі.

Вартість продуктів дещо вища, як удома (та навіть у їхньому райцентрі Білгороді-Дністровську), однак не критично. Кілограм м’яса — 100-120 гривень, магазинні яйця по 10 гривень за десяток, по 20 - домашні. Масло — понад 30 (домашнє — 120), олія - менше 30… Крупи більш-менш за таку ж ціну, як і в нас. Зокрема, гречка у супермаркеті — 41 гривня. Багато різноманітної морської рибки, креветок та мідій.

Коли у нас були помідори по 10 гривень, то тут удвічі дорожчі. Коли поцікавилася у продавців, чому так, це ж південний овоч, ті у відповідь лише буркотіли: «Що хочете? Ми тут вас усіх годуємо!». Бажання їхати туди наступного року миттю відпало.