На польських протезах бійці АТО… ганяють у футбол

Допомогти понівеченим бійцям АТО вийти з депресії та почати нове життя взявся завідувач відділення ендоскопічної хірургії Волинської обласної клінічної лікарні Олег Савчук. Війна зробила його волонтером. Діставав ліки, перев’язувальні матеріали, навіть випросив у польських колег для фронту… «швидку»! Тепер дбає про вчорашніх солдатиків, яких невдало протезували в Україні. Для того, щоб хлопці могли жити повноцінно, возить їх до Польщі.

-Усе почалося з того, що друзі пішли на війну, — розповідає про те, як став волонтером, Олег Савчук. — Телефонують: «Тут нічого нема, нема чим рятувати поранених». Я понаписував листи на польські клініки, що треба ліки, перев’язувальні матеріали, хірургічні інструменти. Відправляв їх електронною поштою, адреси шукав в Інтернеті. Краківська лікарня, приватна, відгукнулася, що може подарувати швидку допомогу. Пригнали машину на кордон, а я приїхав і забрав її в Україну.

У «Газеті виборчій» (одне з найпопулярніших польських видань) вийшла стаття: «Лікар з України Олег Савчук просить допомоги для лікарень фронту». І в Кракові місцева влада прийняла рішення надати для шпиталів України 200 тисяч євро! Четверта частина була скерована на потреби волинських бійців.

А потім почали повертатися з фронту хлопці без ніг. Мали сподівання на вітчизняні протези. Але коли на «штучних ногах» не могли самостійно й кроку зробити, впадали у відчай... Олег Савчук зайнявся пошуком іноземних клінік, що спеціалізуються на протезуванні. Познайомився з Андрієм Занем з Гіркої Полонки (село під Луцьком). Йому відірвало ногу. Хлопець сам її дорізав і тягнув зі собою, сподіваючись, що медики пришиють. Але це було неможливо. Бійцеві поставили протез. Він був важкий і незручний, культя не гоїлася.

— У Німеччині, Америці, Ізраїлі виготовлення протезів дуже дороге, — розповідає Олег Ярославович. - Протез ноги нижче коліна в тих країнах коштує близько 20 тисяч євро. Почав шукати польські клініки. Так зустрівся з майстром-протезистом, що мешкає поблизу Кракова, Лєшеком Клошевським. На сьогодні він перепротезував сімох наших хлопців, котрих скалічила війна.

«Протезувальне ательє» па­на Лєшека - у місті Ліманова. Майстерня — на домашньому подвір’ї. Окремо зведено будиночок для ампутантів, які там ночують і харчуються (це входить у ціну протеза).

Лєшек Клошевський перший досвід у протезуванні здобув в Анголі. Коли там тривала війна, зголосився добровольцем і через Червоний Хрест поїхав туди. Виготовляв протези для дітей, які підривалися на мінах… Потім майстра забрали на роботу в Нідерланди. Пізніше поляк повернувся на батьківщину й відкрив вдома приватну клініку.

Першим поїхав Андрій Зань. Олег Савчук завіз його своїм автомобілем у п’ятницю надвечір. Пан Лєшек глянув на «українську ногу» Андрія і зауважив: «У нас такі протези ставили літ двадцять тому…». Пообіцяв зробити новий за два дні. Поки Олег Ярославович вирішував у Кракові свої волонтерські питання, польський протезист припасовував бійцеві іншу ногу. Коли луцький хірург повернувся за своїм пасажиром у неділю, був здивований: Андрій… бігав по подвір’ю!

- Сьогодні хлопець живе нормальним життям, їздить автомобілем і навіть у футбол грає, — щиро радіє Олег Савчук.

До Олега Савчука звернулося семеро скалічених бійців з Волині, Рівненщини, Хмельниччини, Киє­ва і навіть Запоріжжя. Останньому граната пошматувала руки: праву відірвала повністю, на лівій залишилося два пальці. Ще й ногу пошкодило — почав її тягнути. Пан Лєшек над штучними руками трудився дов­ше, ніж зазвичай над ногами. Але фронтовик не міг стримати сліз, коли самостійно взяв до рук ложку й зміг сам, без палички, ступити перші після поранення кроки.

- Ми везли на протезування хлопця з мамою. Оскільки вони мусили залишитися у Польщі довше, я через мережу знайшов людей, які потім привезли їх в Україну. А у Львові, де сідали на потяг додому, ще й екскурсію їм організували. Приїхали в Запоріжжя, мама бійця дзвонить і плаче: «Ми ні за що не платили… Хто ці люди?». А я й сам не знаю.

- Для нас не має значення, звідки ті хлопці, важливо, щоб мали закордонний паспорт і дали згоду на протезування, — розповідає Олег Савчук. — Перед тим, як їхати, поранених зв’язую з майстром по скайпу. Коли домовляємося про зустріч, саджу у свою машину і за свої кош­ти везу. Можемо це дозволити зі свого сімейного бюджету. Також допомагаю оформити візу — надсилаю лист до консульств Польщі в Україні з проханням про сприяння в отриманні візи для хлопців — відмов ніколи не було. Намагаюся знайти і спонсорів, які б профінансували сам протез.

Він їздить з бійцями у Польщу лише на вихідні, бо в робочий час у лікаря — десятки своїх пацієнтів, тільки операцій проводить не менше трьохсот за рік. Його профіль — ендоскопічна хірургія (видалення пухлин, поліпів зі шлунка та стравоходу, камінчиків з жовчних протоків — через рот, без «відкритої» операції скальпелем. Таким же чином видаляються доброякісні та деякі злоякісні новоутвори з товстого кишківника - через пряму кишку з допомогою ендоскопічного обладнання. Філігранна робота. Як йому вдається при цьому знаходити час, щоб мотатися по закордонах з пораненими? Олег Ярославович усміхається. Каже, якби ви бачили, як ті хлопці потім на машинах та мопедах їздять, як ганяють у футбол, сідлають коней — ви б самі все зрозуміли. Для автомобілістів ставлять спеціальний протез, де можна самостійно виставляти кут повороту ступні! Ці хлопці віддали здоров’я в ім’я України. І забезпечення більш-менш комфортного життя для них — наш святий обов’язок.

Скільки коштує високоякісний протез у польського майстра? До коліна — 6 тисяч євро, з колінним суглобом — 8,5 тисячі. Пан Лєшек припасовує ступні — одну, другу, третю… Хлопці мають змогу походити і вибрати найзручнішу! Волинські волонтери хочуть через газету звернутися до скаліченої на фронті медсестри з Дрогобича Ірини Іванюш на псевдо Лютик. Вона втратила на війні дві ноги і вже зневірилася у вітчизняному протезуванні. Готові відвезти її у Польщу, щоб дівчина отримала ще один шанс на більш-менш повноцінне життя.

Волинська область