Малинова повінь

Цій стихії, яка починається за тиждень до початку липня і триває два-три тижні, радий кожен натураліст і любитель природних вітамінів. У вихідні з головою занурився у неї й автор цих рядків: домашні дали завдання забезпечити їх “сировиною” для малинового соку, варення і вина. Сказано — зроблено! Через кілька годин приніс з лісу повне “з чубком” відро цього пахучо-смачнючого добра.

Збирав малинові ягоди не де-небудь, а на хуторі Малинівці. Назву йому років сімдесят тому підказали саме ці соковиті плоди. По вій­ні неподалік вирубували “грубий” буковий ліс, а через рік звільнену від ділової деревини місцину самовільно окупували малини. Старші люди називали це урочище-зруб “малиниськами”. Для вуха радянських чиновників звучало не вельми привабливо, тож вони підправили цей топонім. Так і постала у нас Малинівка…

Починати збір малин краще десь о сьомій ранку, коли ще не дошкуляє спека і не так в’їдливо атакують комарі-пундики. Не біда, що за комір скапує з листя роса, а черевики ковзають по слизькому гіллі під ногами — увесь цей “некомфорт” компенсують незабутні враження від малинозбору.

Метода у мене така: щоб не тримати весь час у руках трилітровий поливаний бідончик, зачіпляю цю посудину до ременя на животі, що робить вільними обидві руки. Основну ж тару, в яку порціями зноситимемо малиновий урожай - 12-літрове пластикове відро - поміщаю на високий пеньок навпроти старої сосни (яка слугує за орієнтир у малинових джунглях). Зашпилюю сорочку на всі ґудзики, щоб не так дошкуляли колючки. Замість кепки на голову одягаю значно ефективнішу білу футболку з простої тканини. А тепер за роботу! Благо, далеко ходити не треба — віддалявся по радіусу на якихось 10 метрів. Цього було достатньо, щоб виконати завдання дня. Неправда, що збирання малини — монотонна робота. Зриваючи ягоди, заодно встигаєш підкріпитися, втамувати спрагу, а ще - насолодитися багатьма красотами цієї липневої пори. Скажімо, неймовірними пісенними колінцями, які викидає розбуджене птаство. Особливо загадковим був позивний якогось пернатого, який видавав дражливий звук, схожий на “мелодію” пральної дошки, якою у давнину користувалася моя мама…

А ось під рясною гілкою, яка від ваги малин вгинається коромислом, помічаємо сплетене з травинок гніздечко якоїсь лісової істоти. Відразу пригадав розмову з біологами, які казали, що у такому кубелечку може мешкати пташка малинівка або ж схожа на мініатюрну білочку-мишку симпатична гризунка соня, яка полюбляє наминати лісові фрукти-ягоди. Трохи далі у малиновій гущавині - кілька утрамбованих, звільнених від рослинності ямок, з чого можна зрозуміти, що у цих нетрях на прохолодній землі рятувалися від чужих очей і спеки дикі кози…

Цьогорічне літо не було “шмаркатим”, і це позитивно позначилося на малинах — вони не “миршаві”, без гнилі і не хробачливі, виросли великими, соковитими. Десяток штук цих ягід — і вже повна пригорща. Торік, щоб наповнити трилітрову банку, витрачав півтора години. Цього літа вправлявся за годину…

У навколишніх селах цього року кинулася інша малиноманія — безробітні масово взялися вирощувати садову малину, яка плодоноситиме аж до осені. Кажуть, можна непогано заробити, якщо здавати заготівельникам ягоди гуртом. Попри це, ніхто із селян не відмовляє собі у задоволенні збирати малину лісову. Кажуть: бо вона — особлива, з неповторним лісовим шармом. Підтримую цю думку.

Фото автора, Тернопільська область