Передплата 2024 «Добре здоров’я»

Гей на високій полонині...

Гостей фестивалю «Полонинське літо» на Прикарпатті зустрічали троїсті музики, коломийки і... чарочка.

До Верховинщини з’їжджаються гості. В палатках і на столиках жінки й чоловіки розміщують кошики з грибами і чорницями, банки з медом, наливками, домашніми винами, настоянками і самогонкою, вироби з дерева, глини, національний одяг та взуття, аксесуари та різні кумедні дрібнички. Проте найбільше тут молочної продукції, адже розпочинається традиційний фестиваль “Полонинське літо”, на якому вшановують тих, хто на ціле літо піднімається високо в гори, аби на полонинах випасати худобу.

Уже звично фестиваль “Полонинське літо” проводять в урочищі Запідок, у селі Верхній Ясенів Верховинського району. Гостям та учасникам свята доводиться підніматися на гору.

Біля самого підйому гостей зустрічають троїсті музики. Але варто на хвилинку загаятися і послухати, як виспівують коломийок місцеві жінки, а вже господарі підносять чарку і закуску, припрошують щиро до гостини. А там далі знову музиканти, і знову... Дехто просто співає і пританцьовує, дехто пропонує стати учасником лотереї, виграшем якої буде виступ музикантів на весіллі.

На полонині встановлена сцена, на ній цілий день виступатимуть фольклорні колективи району і області. Розпочинають свято традиційні трембіти. А після короткої молитви, благословення священиків і привітань посадовців музики знову починають награвати запальні гуцульські мотиви.

— Аркана! — гукає один із чоловіків, і гуцули стають до кола.

Аркан - не просто танець, а справжній ритуал. Ось танцюристам передають запалений факел, з ним гуцул підходить до символічної ватри і запалює вогнище. Уже за кілька секунд стояти поруч з нею неможливо — величезні язики полум’я здіймаються до самого неба. Але ось вогонь зменшується і з новими силами заходяться біля своїх інструментів музики. І навколо ватри в ритуальному танці утворюють коло жінки і чоловіки.

“Ґазди виходили на полонину і розпалювали перший раз ватру на Юрія, 6 травня. Колись розпалити вогнище було непросто, адже вогонь видобували кресалами. Але полонинська ватра мала горіти безперервно аж до другої Богородиці. Тому до неї постійно підкладали дрова”, — розповідає журналістам директор Будинку культури села Бистрець Іван Потяк, який і запалив урочисту полонинську ватру під час фестивалю.

До розмови приєднується голова Всеукраїнського товариства “Гуцульщина” Дмитро Стефлюк. Він розповідає історію фестивалю “Полонинське літо”:

“Це свято започатковане ще в 1967 році. Спочатку воно проходило як “Проводи на полонину”, в другій половині травня, це співпадало з фактичним виходом на полонини усіх полонинських літувальників. У цей час провод­жали в гори отару овець, худобу, людей — ватагів, вів­чарів, бовгарів та інших полонинників.

Полонинники — загальний термін. Кожен, хто виконував на полонині ту чи іншу роботу, мав свою назву.

А роль годинникового механізму на полонині відігравала трембіта. Частина овець і корів доїться тричі на день, коли наставав обід, трембітар виходив, трембітав, вівчарі та бовгарі (пастухи, які на полонині доглядали стадо великої рогатої худоби. — Авт.) знали, що треба йти на обід і виконувати певну роботу”.

На сьогодні формат проведення проводів на полонину змінився, починаючи з 2006 року свято перетворилося на фестиваль “Полонинське літо”. Літувальники уже місяць перебувають на полонинах, вони вже виготовили певну частину продукції і презентують її на цьому святі.

По периметру полонини встановлені маленькі дерев’яні будиночки, кожен з них репрезентує якесь село району. Біля кожного будиночка, окрім звичних тут рушників, кожухів та кептарів, накриті столи. Гості то підспівують музикантам, то раптом опиняються у стрімкому колі, яке завелося танцювати коломийку.

Для молоді свої розваги — посеред поляни вбитий гладенький стовп, на його верхівці прикріплені подарунки, і хлопці стараються вилізти по ковзкій поверхні на самісіньку верхівку стовпа.

Тут багато коней, і усі охочі можуть проїхати кілька кіл на коні. Хтось із приїжджих випрошує на хвилинку трембіту і, не втримавшись під її вагою, втрачає рівновагу.

“Полонини заростають, тому що нема худоби. Бачите поля, — показує Іван Потяк на гору навпроти, — ото все були сінокоси, а тепер усе заростає лісом. Нема кому пасти... Якщо не користуєшся землею, природа одразу засіває її лісом. Але ліс — це теж культурна сфера, він має заростати потрібною деревиною”.

Жителі Верховинського району кажуть, що кількість людей, які йдуть на полонину, скоротилася, різко впала кількість отар.

Проте залишається фестиваль “Полонинське літо”, який є знаком поваги, вшануванням тих людей, які в складних умовах літували на полонинах, випасали отари та виробляли продукцію, адже це був один із способів виживання гуцула.

Фото автора. Верховинський район, Івано-Франківська обл.

Схожі новини