Темними коридорами СІЗО

Гнітюча будівля Львівського СІЗО розташована в самісінькому серці міста. Ця ласа територія займає 1,5 гектара. Питання про перенесення закладу за межі міста поставало не раз. СІЗО межує з житловими будинками, а це неприпустимо. Уже цього року зарухалися міські депутати: на засіданні сесії міської ради виділили земельну ділянку на вул. Збиральній (у промзоні “Сигнівка”) під будівництво нової установи пенітенціарної служби (загальною площею 8 гектарів). Залишилося знайти інвестора, який би збудував нову тюрму. Чи перенесуть Львівське СІЗО і що може з’явитися на його місці, дізнавалася журналіст “ВЗ”.

СІЗО «з’їдає» грибок...

...Подейкують, на місці нинішнього СІЗО можуть облаш­тувати музей (будівля як-не-як історична), готель або навіть торговий центр. Працівники пенітенціарної служби вже мають проект нової сучасної установи, який безкоштовно надала польська сторона (Польща щороку відкриває новий виправний заклад). Та де знайти грошового інвестора, який би зацікавився таким масштабним проектом? Кажуть, така ініціатива може обійтися у вартість ще однієї футбольної арени, а це майже 3 мільйони грн. Йду на інспекцію до Львівського СІЗО.

Ще до того, як я потрапила всередину, розумію, що усі закутки цього стратегічного об’єкта мені навряд чи вдасться побачити. У ЗМІ не раз спливала інформація про жахливі умови, в яких перебувають люди. Писали і про “прес-хати”, які начебто діють там, де з підозрюваних вибивають зізнання, і про підвали для тортур... Є у СІЗО нібито і VIP- камери для елітних в’язнів, які гарно “колядують”.

...Мене пропускають у те крило СІЗО, де розташована лікарня. На вході показую посвідчення і залишаю мобільний телефон. Є ще один вхід, куди заходять через металошукач, та, схоже, тюремники бережуть ці блоки як зіницю ока... Мене водять по приміщеннях, де так-сяк провели ремонт. Є у СІЗО камери без ремонту, працівники бідкаються, за часів незалежності держава не виділила на капремонт жодної копійки. Якби не робили косметичних ремонтів, СІЗО “з’їв” би грибок...

Заходила я і у лікувальне відділення з дорогою апаратурою. На тюремному жаргоні лікарів називають “ліпіли”. Медиків ув’язнені поважають. Та без нагляду інспекторів ті не залишаються. З хворими мають мінімальний контакт. Щодо туберкульозу, то за чотири місяці цього року виявили лише двох хворих... Лікар показує ложку- заточку, її в’язень всадив собі в живіт. Кажуть, так вчинив, бо програв у карти... Такими, мабуть, були умови картярської гри. Дурня врятували! Бачила я і нову пральню, душові... Розпитую у своїх гідів, чи користуються відремонтованими приміщеннями ув’язнені, чи бува не для показухи все це зробили? Переконують, що користуються. Якраз медичні процедури проводили хлопцеві — його руки у “наколках”, на одній — статуя Свободи. Намагаю­ся з ним розговоритися, той небагатослівний, каже, що потрапив сюди “по дурості”.

Прес-секретар Державної пенітенціарної служби у Львівській області Мирослав Демків раніше працював вчителем фізики. Потрапив під скорочення. Був без роботи, а у 1997 році влаштувався у тюрму (іншої роботи не було). Зарплата у працівників цієї сфери в середньому 3 тисячі грн. Відчергувати 12 годин у темному коридорі, то можна з глузду з’їхати... Є серед наглядачів і жінки, переважно зі сіл. Трапляються випадки, коли працівники зони співпрацюють із засудженими. Останній такий інцидент - у виправній колонії №48, що на Хуторівці. Працівник навчального центру приносив у заклад наркотичні речовини... Наркомани у тюрмі — це особливе лихо. Від таких не знаєш, чого чекати. За спостереженням тюремників, навіть холоднокровні убивці поводяться у місцях позбавлення волі більш прогнозовано.

На утримання одного засуд­женого держава виділяє 24-27 грн. на день. Мене завели на один зі складів, де зберігаються крупи і сухе згущене молоко, — благодійна допомога з-за кордону. Склад видався мені бідненьким... У величезній банці з-під згущенки — сушена цибуля. Запасу тушонок, бульби-моркви-капусти я не побачила. Працівник-господарник, який відповідає за харчовий блок, переконує, все це на іншому складі. Картоплі вистачить на три місяці.

Перший український «кілер» на зоні одружився

Болюча тема — підслідні, яким суд так і не виніс вироку. Слуги Феміди своєю ухвалою рік у рік залишали їх під вартою... Є у Львівському СІЗО чоловік, який сидить на нарах вже десять років (!). Довести його вину прокурори не можуть... У 2014 році до Кримінального кодексу внесли зміни, якщо обвинувачення не висунули, у слідчому ізоляторі людина може перебувати не більше року. Раніше ув’язнені під дію цих змін не підпадають... Сидять у СІЗО й довічно засуджені. Після того, як згоріла Сокальська виправна колонія, “довічників” перекинули до Львівського СІЗО, думали, тимчасово, та засіли вони тут надовго. Їх 35. Загалом у слідчому ізоляторі близько 800 ув’язнених. Є серед них і перший український “кілер” - він вбивав на замовлення. Розкаявся, прийняв протестантську віру і навіть одружився за колючим дротом. Читає книжки, займається спортом. Довічне ув’язнення дають тим, на чиєму рахунку більше трьох трупів... У кімнаті для зустрічей один “довічник” мав побачення — без цілої купи дозволів побачити цей трепетний момент не можна. Небезпечно. А ось повз камери “довічників” мене таки провели, я побачила їжу, яку їм дають. У пшеничній каші де-не-де плавала тушонка. Борщ був не червоного, а білого кольору, салат з квашеної капусти... Чимало засуджених щодня отримують від рідних передачі, буває там навіть чорна ікра. Чого душа забажає.

Гавкіт псів, скрегіт дверей (коли двері відчинені, волає ще й сигналізація), напівтемрява, тісні камери. Одного разу електричний ключ (жетон) заглючив. Зайти у черговий коридор-лабіринт не вдається... Краєм ока, здалеку, побачила, як ув’язнені гуляють. Заходила у карцер. Прибита до підлоги табуретка, стіл. У бутлі — питна вода. Коли розпитую, чи ставлять в’язнів на коліна під час перевірок, або в інший спосіб принижують людську гідність, тюремники заявляють, що так робили років з п’ятнадцять тому, а деякі недобросовісні журналісти й дотепер використовують відео з такими кадрами, як правило, з російських в’язниць. Думаю, тюремники лукавлять... Особливо полюють за мобільними і наркотиками (одна таблетка субітексу містить 16 доз). Якщо є оперативна інформація, з ув’язненого “душу витрясають”, а заборонені предмети знайдуть. “Мобілки” ті ховають у природні порожнини. Тут без інтенсивних присідань не обходиться... Хоча скористатися легальним мобільним можна — з дозволу чергового. Якщо засуджений має гроші на телефонні розмови. Борються працівники СІЗО і з тюремним листуванням (так званими малявами, які ув’язнені незаконно передають на волю, дехто у такий спосіб підтримує свою злочинну діяльність). Та викоренити це навряд чи комусь вдасться...

Поки «мотала» строк у СІЗО, загинув єдиний син...

Роботи для ув’язнених у СІЗО немає. Виправна колонія №48 взимку робила пічки-буржуйки для бійців АТО. Тут зеки хіба що співають... Я побувала у жіночому блоці (жінок утримується 27). У камеру, звідки лунав спів, мені не дозволили зазирнути. А ось до двох жіночок, навпроти, впустили. У камері ті облаштували собі міні-кухню, на полицях стоять чаї. На столі — фрукти. На нарах домашні в’язані покривала... Через невелике віконечко у камеру потрапляє свіже повітря. 45-річна пані Олена у СІЗО уже чотири роки. У тюремну камеру її запроторив колишній чоловік. Жінка отримала від родичів у спадок триповерховий будинок, а він зазіхнув на її майно. Оселився у будинку зі співмешканкою. Та вже встигла народити. Звинуватив у замаху на своє життя. Справу слідчі сфальсифікували. Пані Олена переконує, що зла на колишнього не тримає. Вона — мати трьох дітей, мстити йому не буде. Має інші життєві цілі.

Її сусідка — пані Слава — зі села Воля-Задеревацька (Стрийський район). Справа цієї жінки тягнеться з 2006 року. Мала конфлікт зі сусідами. Якось ті напали на неї, почали тягнути до себе на подвір’я, аби у такий спосіб підставити. Вона кинула в одну з нападниць банку з молоком, кислотою і спиртом. Потерпіла потрапила до лікарні. Згодом їй в Одесі зробили операцію (після того стан її здоров’я погіршився). Суд тривав не один рік. У незалежній медичній експертизі жінці відмовили. І лише у квітні цього року пані Слава отримала термін — шість років позбавлення волі та 425 тисяч моральної шкоди. Цей строк вже «відмотала». Адвокат чомусь не зміг скасувати у суді таку величезну суму моральної шкоди... Поки сиділа у СІЗО, за нез’ясованих обставин у жінки загинув єдиний 30-річний син Володимир... Його тіло знайшли біля власного будинку. Писала запит до поліції, та звідти — жодної відповіді. Таких історій у тюрмі - за кожними дверима...

Йдемо далі темними коридорами. “Кримінальних авторитетів у вас багато?” - питаю. “Практично немає... Вони тепер у тюрму не заїжджають, - жартують доглядачі. - Виходять з поліції або зі суду”. А ось малоліток, вкритих татуюванням, я побачила. Шкода цих 17-річних підлітків. Як правило, усі вони з неблагополучних сімей. На моє запитання “Що ви сьогодні їли?”, довго думали, що сказати. “Канапки з ковбасою”, - випалив найсміливіший з них. Сумніваюся... На тумбочці в одного з хлопчаків — Біблія, Кримінальний кодекс і “Кобзар”. На ліжку — обшарпаний коцик. Туалет — за низькою перегородкою. Грає радіо. Є така статистика, що 60% колишніх засуджених через деякий час повторно скоюють злочин і повертаються на нари.

Заходимо у чергові залізні двері. Піднімаємося сходами. До речі, якщо хтось із засуджених спробує напасти на інспектора, той має кинути ключі від камер у спеціальний отвір на стіні. Є біля дверей і тривожна кнопка. “Чи є у вас VIP-камери?” - допитуюсь. Прямої відповіді у СІЗО не дають. Камеру, в якій сиділа одна відома персона у мантії, показати відмовляються... “Це у Харкові є виправна колонія №25 — з ботанічним садом, джакузі, - кажуть працівники СІЗО. - Та якщо комусь із наших засуджених скажеш: “Поїдеш на “двадцять п’ятку”, він собі голову спробує відрізати”. “Чому?”. “Є певні причини”. Коштів на усю цю тюремну розкіш у Харкові держава, зрозуміло, не дає. Там в’язні самі на все це заробляють.

На запитання, як ставляться працівники пенітенціарної служби до “закону Савченко” (закон передбачає зарахування одного дня попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі), кажуть: «Скоро, крім працівників, у СІЗО нікого не залишиться. Якщо злочин дрібний, то одне, а якщо група осіб скоїла тяжкі замовні вбивства, як-от “банда Сушка”, — інше. З тієї банди, хто не отримав довічного ув’язнення, вже всі повиходили. Бо під слідством перебували від 5 до 12 років...».

Заґратовані, зрозуміло, двома руками «за» «закон Савченко».

Фото автора