Передплата 2024 «Добре здоров’я»

На Донбасі воює з терористами, у Львові – за квартиру

Житлово-комунальний конфлікт

У родини Ярослава Кулинича, учасника Євромайдану та воїна АТО, забирають помешкання. Поки чоловік ризикує своїм життям на сході України, його багатодітну родину намагаються позбавити куцих квадратних метрів.

У 1996 році родина Кулиничів з трьома дітьми поселилася в одному із львівських гуртожитків на тринадцяти житлових квадратних метрах.

«Кімната була страшна, брудна і обдерта. Перед нами там жив пенсіонер, хворий на туберкульоз. Ми її відчистили, довели до ладу. Щоб ви розуміли, як нам було нелегко: тридцять п’ять людей, мешканців гуртожитку, розраховували на один туалет. Вже згодом усі ми поділили між собою коридор, і кожна сім’я зробила собі малесеньку кухню та санвузол. Чоловік працював у міліції майже тридцять років, його колеги отримували житло один за одним, а нам нічого не давали. Ми чекали своєї черги, — пояснює дружина пана Ярослава Любов Кулинич. — Від такого життя у тісноті діти наші часто хворіли, стали алергіками. Тому як за соломинку вхопилися за можливість перебратися у приміщення колишнього опорного пункту міліції».

Вселилися, бо, як запевняє пані Люба, керівництво на роботі чоловіка дало добро. З 2000 року поспішали переобладнати нежитлові приміщення опорного пункту міліції (37,6 кв.м) на першому поверсі житлового будинку на вул. Шевченка, щоб можна було там мешкати. Зробили кімнату, кухню, коридорчик, ванну і туалет. Коли переселилися, намагалися узаконити зайняті квадратні метри, щоб мати змогу платити за комунальні послуги, та зробити цього так і не змогли.

«Начальник ЛКП дав нам ключі, але не сказав, як маємо далі чинити. Без документів вселилися, бо на приміщення жодних документів ні у кого не було (і досі приміщення не має власника, який би мав належні документи). У Шевченківську адміністрацію зверталися, в ЛКП, щоб сплачувати якось за світло, газ. Нам казали, що оскільки на приміщення немає документів, то не можна дати дозволу на оплату. Так і жили без змоги легалізувати своє житло. У 2004 році нам перекрили світло і газ через неоплату, хоча ми не відмовлялися платити. Відтоді почали жити на дві хати», — згадує дружина вояка АТО.

Вдень переважно усі разом у тісній кімнатці гуртожитку, а на ніч розділялися: хтось залишався, а хтось йшов ночувати у помешкання на місці колишнього опорного пункту. І так більш ніж десять років.

«Вони не отримали жодної допомоги від органів влади. На неодноразові звернення керівництва органів МВС України та родини Кулиничів з приводу допомоги в оформленні прав на ці приміщення представники влади або не реагували, або рекомендували очікувати настання черги на квартирному обліку», — пояснює адвокат Дмитро Гудима.

Та коли на ці приміщення накинули оком інші люди, справа зарухалася. Хутко через відповідне рішення виконкому Львівської міської ради (ЛМР) обжиті родиною Кулиничів нежитлові приміщення віддали працівниці ЛКП «Рясне-402».

За словами адвоката, який захищає інтереси родини Кулиничів, у Львові працює «схема», за якою розподіляють вільні квартири, призначені для «черговиків». ЛКП ведуть свої «самопальні черги» без належних на те юридичних підстав. Внаслідок чого працівники комунальних підприємств опиняються на верхніх щаблях «своєї» черги та претендують на отримання квартир від міста під виглядом службового житла, яке такого статусу не має.

«Нежитлові приміщення колишнього опорного пункту міліції, в яких живуть Кулиничі, територіальній громаді Львова на праві власності не належать. Більше того, вони не мали та не мають законного власника, що підтвердило як Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, так і Головне територіальне управління юстиції у Львівській області, — розповідає Дмитро Гудима. — Та це не зупинило комунальників, які спокусилися набути собі обжиті людьми більше десятка років тому приміщення. У суді працівниця ЛКП та її представник надають документ про те, що весь будинок наприкінці 80-х був переданий на баланс відповідного органу Залізничного району. А баланс не створює і ніколи не створював права власності. Крім того, немає жодних даних про те, що нежитлові приміщення у будинку передавалися від «Електрону» до органів Залізничного району Львова. А як ці приміщення опинилися на балансі не так давно створеного ЛКП «Рясне-402», не може пояснити ніхто».

Поки голова сім’ї Ярослав Кулинич вдруге пішов воювати в зону АТО, його родину намагаються виселити, щоб надати це приміщення секретарці ЛКП, яка зарахована на квартирний облік в ЛМР за №23 773 загальної черги. Натомість у черзі комунального підприємства ця особа нібито перебувала під №5.

Після того, як родина Кулиничів подала до суду, Галицький районний суд Львова рішення виконкому та відповідний наказ департаменту житлового господарства ЛМР, видані в інтересах секретарки ЛКП, скасував. За словами Дмитра Гудими, це рішення ухвалив суддя, якого у Львів перевели з Донецька, і сумнівів у його неупередженості немає, бо він у Львові не «погруз» у соціальних зв’язках. Натомість суд другої інстанції — Львівський апеляційний адміністративний — зайняв кардинально іншу позицію і своїм рішенням залишив частину позовних вимог родини Кулиничів без задоволення, а щодо решти — закрив провадження у справі, порадивши звертатися до загального суду — Шевченківського районного суду Львова.

Коментарі для «ВЗ»

Микола Сенько, адвокат працівниці ЛКП

У приміщенні колишнього опорного пункту міліції не було можливості жити, не було підключено світло і газ. Родина Кулиничів мала ключі, закривала його і все. Працівниці ЛКП надали дозвіл на перепланування, на виготовлення документації і переведення цього приміщення у житловий фонд. І хто вам казав, що воно не має власника. Якщо чогось немає в реєстрі, то це не означає, що його немає у власності. Реєстр був створений у 2000-х роках, а приміщення передавалося в комунальну власність у 1988 році, і ми в суді надавали документи рішення Залізничної ради про те, що це приміщення було передане у комунальну власність. Цей документ суд врахував, виносячи рішення. Це приміщення комунальне, воно не може бути нічиє. Від нього ніхто не відмовлявся. Місто надавало це приміщення для опорного пункту міліції до 2000 р.

Лідія Танчак, начальник відділу Управління житлового господарства

Івашкевич претендувала на це приміщення як працівник ЛКП - як черговик ЛМР. Це приміщення комунальної власності. Відтак місто ним розпоряджається. При підготовці рішення були довідки, де було написано, що багато років це приміщення не використовувалося за призначенням, пустувало. Івашкевич звернулася із заявою, що за власні кошти приведе приміщення до належного стану, щоб його можна було використовувати як житлове.

Питання про технічну можливість використовувати це приміщення як житлове розглядалося на міжвідомчій комісії на виконкомі. І при позитивному вирішенні комісією, за погоджень депутатських комісій житлової політики та депутатської діяльності і законності, підготовлено проект рішення виконкому ЛМР, яким надано дозвіл працівнику ЛКП Івашкевич на перепланування нежитлових приміщень під житло.

Вона не є першою в житловій черзі. Очевидно, мала якісь преференції, що працює на території того ЛКП… Вона звернулася з заявою, не мала ніякого житла. Пан Кулинич звернувся лише після того, як надійшла її заява. Якщо там проживав більше десяти років, то чому не ставив раніше це питання? Він користувався цим приміщенням, по суті, сам захопив його. Ніхто його за це не покарав…

Кінцеве рішення - за судом. Рішення виконкому приймалося на підставі рішення міжвідомчої комісії про технічну можливість такого перепланування. На момент прийняття рішення виконкому були надані довідки з ЛКП, що приміщення пустує і його ніхто не використовує.

Схожі новини