Дівчинку з пухлиною замість обличчя «списала» Україна, але врятувала Швеція

На долю Надії та Валерія Шевчуків зі села Шклинь Горохівського району Волині випало важке випробування. В їхньої доні за кілька тижнів від народження з’явилася гемангіома. Швидко поширилася на усе обличчя. Українські медики долікували до того, що залишилося констатувати: маля… помре.

Пухлину сплутали зі стафілококом

Надія добре переносила вагітність. Народжувала доню у Горохові. Каже, дівчинка була повністю здорова. Однак, коли повернулися з пологового будинку додому, батьки почали помічати, що на обличчі дитини один за одним з’являються прищики. Медики припустили, що в пологовому будинку занесли стафілокок. “Пічкали” немовля антибіотиками, а пухирці все розросталися. Уражена ділянка вже займала півобличчя.

Батьки їздили на дорогі процедури до столичного професора, але лікування результату не давало. Навпаки, обличчя все більше вкривалося гнійними струпами, що набували багрового відтінку. Дівчинці було сім місяців, і батькам недвозначно натякнули, що шансів на одужання нема. Судинна пухлина (обширна гемангіома обличчя) почала проростати у тканини і пожирати їх.

— Якось знову мали їхати на процедури до Києва. Завжди брали дешеві плацкартні білети, а тоді місць не виявилося. Мусили купувати дорогі — купейні. Пасажир, що був у купе, побачив мене і злякався. Обурювався: «Що це таке? Може, у вашої дитини якась зараза». Він поскаржився, і його пересадили. До нас підсів інший чоловік. Як виявилося, він займав високу посаду в одному з міністерств, був на Волині у справах. Розпитав тата, що зі мною, й порадив звернутися до дитячої Скандинавської місії, — розповідає Ірина.

Зустріч з президентом Скандинавської місії Бо Валенбергом відбулася у Луцьку в дитячому будинку. Його вразила історія Іринки. Він посприяв, аби маля негайно взяла шведська клініка на обстеження. Потрібно було зібрати величезну суму. Але сталося неймовірне. Фото української дівчинки на перших шпальтах газет та журналів облетіло усю Швецію, інформація про неї не сходила з телеканалів з текстівкою: «дитину треба оперувати, щоб вона вижила». За кілька днів шведи зібрали стільки грошей, що вистачило на лікування не лише Іринки, а й інших маленьких українців!

Те, у якому стані потрапила до них дитина, шокувало закордонних медиків. Якби відразу в Україні почали правильне її лікування, таких страшних наслідків вдалося б уникнути. Щонайменше, врятувати на правому оці, яке оповила гемангіома, зір. Треба було хоча б на п’ять хвилин у день відкривати повіки, аби потрапляло світло. А так за вісім місяців у пітьмі око втратило свою функціональність.

Вперше дівчинку прооперували, коли мала вісім місяців.

Пережила кількадесят операцій

— Зміни були разючі, — і сьогодні не може без хвилювання згадувати ті дні Валерій Шевчук. — Дитина оживала.

Родина з’являлася на вулиці — і до неї відразу підходили шведи, пропонували допомогу. Здавалося, історію Іринки тут знав кожен. Аби сказати незнайомим людям «дякую», Валерій взявся за вивчення шведської мови. Пізніше з українськими дітками їздив як перекладач.

Поки тривали обстеження, лікування, операції Іринки, Валерій влаштувався на роботу. Не міг дозволити, щоб сім’я жила на повному утриманні місіонерів. Спочатку Іринці «висікали» пухлину, пізніше «моделювали» обличчя. операцій було… кілька десятків!

Востаннє процедури за кордоном Іра проходила… цього року.

— Шліфували обличчя лазером, вирівнювали контур обличчя. Я мушу обстежуватися, щоб хвороба не повернулася, — пояснює дівчина.

Шведи зробили неймовірне! Вони не лише подолали хворобу, а й наново «створили» Ірині гарне личко. Звісно, слід від ненажерливої пухлини залишився, але шкіра чиста, природного відтінку. А коли Іринка усміхає­ться, взагалі вади непомітно. Від дівчини віє добротою, щирістю та оптимізмом.

— У мене татів характер, а він у мене боєць. Я не звертаю на дрібні прикрощі уваги.

Іринка має молодшого братика Ігоря. Каже, мама боялася знову вагітніти. Переживала: а якщо і з другою дитинкою буде така ж біда? Але тато переконав, і у подружжя народився син. Господь почув батьківські молитви — хлопчик здоровий.

З коханим зустрілася… на лавці у парку

Закінчивши у Шклині дев’ять класів, Іринка вступила у Луцький педагогічний коледж. Вивчившись тут на вчителя початкових класів з правом викладання іноземної мови, вступила у Східноєвропейський національний університет на бакалавра за цією ж спеціальністю. Пізніше вирішила ще здобути у Луцькому педколеджі ступінь бакалавра за спеціальністю «дошкільна освіта». І вже третій рік паралельно працює в обласному центрі у дитячому садочку. Свою долю — майбутнього чоловіка Сашка — зустріла в Луцьку.

— Ми познайомилися в парку, на лавці, — розповідає, й обличчя її сяє щастям. — Була третя година дня, якраз закінчилися пари, і ми з подругою Танею спустилися в парк — вирішили поїсти морозива. Таня якраз перед тим розійшлася зі своїм хлопцем. То було все дуже страждально, ми сиділи на лавці й розмовляли. Тут підійшли до нас хлопці — моргають. А Таня до мене: «Не звертай уваги, всі хлопці однакові». Потім другі підійшли — те саме. Тут треті йдуть, усміхаються. Ну, просто якесь диво. Це Саша був зі своїм двоюрідним братом. Аж тут бачимо, трохи далі йде колишній Танин кавалер. То так з тими хлопцями і познайомилися, щоб він бачив, що Таня не сама. Так ми з Сашею зазнайомилися, що аж одружилися. Весілля відгуляли минулої осені. Тепер я Ірина Матвійчук.

Запитую в Іринки, як минуло знайомство з його батьками.

— Я дуже переживала, коли мене запросили до них у село на празник, — зізнається. — Не хотіла їхати. Але мене прийняли Сашкові батьки дуже добре. Почуваюся у нього вдома рідною, до мене добре ставляться, мене люблять.