«Санаторій» для клишоногих…

На Закарпатті серед цнотливої природи Національного природного парку «Синевир» неподалік однойменного гірського озера розташовано єдиний в Україні Центр реабілітації бурих ведмедів. Кореспондент «ВЗ» побував у цій ведмежій резервації, ознайомився з життям його бурих гостей і дійшов висновку, що історії його мешканців заслуговують на окрему увагу і можуть спокійно слугувати сюжетами до цікавих кінофільмів…

30 барлогів на 12 гектарах…

До центру - 20-25 кілометрів розбитої дороги від закарпатського райцентру Міжгір’я через перевал у горах заповідника «Синевир». Ця місцевість більш відома через високогірне озеро «Синевир», яке увійшло до семи чудес України. Озеро досі вкрите шаром льоду. Місцеві кажуть, крига зійде хіба що на початку травня. Натомість пропонують відвідати Центр реабілітації ведмедів, який розкинувся на скелястій місцевості за кілька кілометрів від озера.

Внизу, перед кам’янистою дорогою до центру, відвідувачів зустрічають троє дерев’яних «мішок». Перед резервацією — дерев’яна хижка, в якій сидить сторож і касир в одній особі. Вартість оглядин ведмежого вольєра символічна: 12 гривень з дорослих і 3 гривні з дітей, учнів та студентів. Вся територія центру обнесена металевою огорожею зі сітки під напругою. Просувати руки або торкатися паркану тут заборонено. Піднімаючись до ведмежого господарства, помічаємо ведмедя середніх розмірів, котрий по той бік огорожі прямує до нас, ніби зустрічаючи гостей. Попозувавши для фото, ведмедик іде далі своїм обійстям. За 200 метрів від шлагбаума — ведмежі вольєри. Частина тварин — у клітках, частина гуляє у закритому дворику зі штучними перешкодами та спеціально змайстрованими з бруса барлогами. Посередині дворика — озерце. Воно слугує клишоногим літнім басейном. За межами вольєрів в обгородженому лісі гуляє ще кілька тварин. Окремі лежать і спостерігають за відвідувачами. До нас вийшла молода ведмедиха Роза. Вона стає на зад­ні лапи, аби дістати шматок хліба чи яблука, яким її пригощають відвідувачі, кидаючи через паркан.

- Реабілітаційний центр для бурих ведмедів відкрито 2011 року з ініціативи громадськості та Міністерства екології та природних ресурсів Украї­ни, — розповідає директор Цент­ру реабілітації бурих ведмедів Ярослав Бундзяк. — Тоді звернули увагу, що в Україні є чимало випадків незаконного поводження з цими тваринами, знущання з них та навіть катування. Відтак вирішили зібрати всіх цих тварин і продов­жити їхнє життя у своєрідному «санаторії». Облаштування об’єкта обійшлося державі у 2,4 млн. грн. Площа реабілітаційного центру — 12 гектарів. Він складається з двох вольєрів, п’яти штучних озер і 30 барлогів. Саме стільки ведмедів може вмістити центр.

Беню ставили на розжарену плиту, аби вчився танцювати…

За словами Ярослава Бунд­зяка, тут живе 19 клишоногих. Частина з них проходить реабілітацію у клітках, частина — у вольєрах, більш-менш адаптовані — в обгородженому лісі центру. У природне середовище ведмедів звідси не випускають. Кажуть, вони там вже не зможуть пристосуватися і вижити. Минуле цих тварин заслуговує на окремий матеріал.

Першим мешканцем «ведмежого» санаторію в НПП «Синевир» став Дюрій (Юрій з угорської). Нині йому 11 років. Привезли цього “мішку”

24 листопада 2011 року з Рахівщини. Там утримувався задля приманки туристів біля туристичного комплексу «Драгобрат» у дерев’яному будиночку в антисанітарних умовах. Тварину відбирали силою за допомогою правоохоронців. Підприємці не хотіли віддавати звіра, оскільки заробляли на ньому, показуючи його за гроші відвіду­вачам. Дюрій адаптувався до нормальних умов і гуляє та бавиться з іншими ведмедями центру.

Найстарша за віком мешканка реабілітаційного центру - 33-річна Іра, яку привезли з Хмельницької області. Ведмедиха прожила всі свої роки у металевих клітках. Підлога у таких «в’язницях» для тварин була з арматури, відтак під час ходьби її кігті врізалися у лапи. Внаслідок цього Ірі було кілька років важко ходити. Після реабілітації виснажена тварина спала 4 місяці. Завдяки посиленому раціону ведмедиця з кожним днем ставала активнішою, і нині вона повністю здорова.

Та найжорстокіші знущання випали на долю Потапа. Його привезли у центр 27 лютого 2012 року. До того тварину утримували у тісній клітці спортивного клубу «Барс» у Луганську. На шию Потапу одягли нашийник, коли він був ще малим. Ведмедя тримали, як приманку для мисливських собак. Він ріс, і нашийник врізався у тіло, утворилася глибока рана. Тварину через суд вдалося забрати. Господар за жорстоке ставлення заплатив штраф.

Знущань зазнав і 13-річний ведмідь Беня, якого на Міжгірщину привезли з міста Козятина Він­ницької області 9 травня 2012 року. До того ведмідь жив у пересувному цирку, у жахливих умовах. Власники довели тварину до дистрофічного стану. Окрім того, що морили голодом, ведмедя ставили на розжарену плиту, щоб той почергово перебирав ногами і таким чином вчився танцювати. Лапи у нього були обпечені. Коли Беню привезли у центр, він був вкрай худий і виснажений. Після реабілітації ведмедик, що важив 270 кілограмів, поправився і набрав 350. Беня і зараз подеколи продовжує перебирати ногами...

10-річного ведмедика на кличку Малиш із неволі врятували колеги-журналісти. Якось під час зйомки на птахофабриці у селі Кідьоші Берегівського району вони помітили ведмедя, закритого у трейлері для транспортування великої рогатої худоби. З’ясували, що Малиш раніше був у цирку, але не піддавався дресируванню. Його для розваг віддали приватному підприємцю. У січні 2013 року ведмедя вдалося забрати до реабілітаційного цент­ру НПП «Синевир».

Інші жителі ведмежої резервації опинилися тут за менш сумних обставин. Деяких принесли лісники, інших знайшли покинутими ведмедицями у лісі. Двоє найменших потрапили до центру у різний час і за різних обставин ще немовлятами. Першого врятував від собак у лісі хлопчик із села Тарасівки Тячівського району. Передав ведмежа до центру, коли йому було лише кілька місяців. Другого Мишка добровільно віддав у вересні власник із Ужгородського району.

650-кілограмовий Потапич…

- Коли цих малят привезли у центр, вони обидва важили близько 3,5 кг. Завдяки збалансованому раціону, вітамінотерапії та ветеринарно-санітарним заходам їхня вага зросла в десятки разів. Це свідчить про хорошу адаптацію і стійкість маленьких тварин, адже без матері вони рідко виживають, — розповідає ветлікар центру.

Ведмежата жили у клітці з перегородкою, бо один із новоприбулих агресивно реагував на свого тезку. Та з часом здружилися і навчилися бавитися разом. Тепер вчаться жити дружно з дорослими ведмедями. А рости малим є куди, адже, до прикладу, найбільший ведмідь центру, Потапич, якого привезли з Миколаївщини, важить 650 кілограмів! Інші його побратими мають вагу від 120 до 360 кілограмів.

З часу заснування «ведмежого санаторію» змінилося кілька міністрів екології та природних ресурсів України. Відповідно, змінювалося і ставлення до центру. Були часи, коли працівникам по півроку не платили зарплатню, а ведмедів годували за рахунок пожертв та підтримки спонсорів. Нині — не краща ситуація. Тому нових мешканців тут наразі не приймають, адже непросто прогодувати і цих. Та й апетит у них чималий. Так, самці з’їдають у день до 18 кілограмів продуктів: 2 кілограми риби, 2 моркви, чимало муки, хліба, яблук, меду і солі. Самки їдять трохи менше. Директор центру каже, якби всі ведмеді на зиму впадали у сплячку, то проблем із харчуванням не було б. Але спить лише частина ведмедів, решта потребує особливої опіки.