«Хто справді хоче покінчити життя самогубством, добавляйтесь у друзі»

У Євросоюзі набувають чинності нові Правила захисту даних, які дають можливість країнам-членам ЄС підвищувати “цифровий вік” з 13 до 16 років. Досі в ЄС, як і у США, діти могли самостійно реєструватись у соціальних мережах та сервісах типу Instagram чи Snapchat лише після того, як їм виповниться 13 років. До 13 років створити акаунт можна лише за згодою батьків. Тепер кожна країна ЄС може підняти цей вік до 16 років. При цьому компаніям, які надають доступ до Інтернету, загрожує чималий штраф за несанкціоновану обробку даних неповнолітніх. В Україні все з точністю до навпаки. Через низьку комп’ютерну грамотність дорослих частіше діти реєструють батьків у соцмережах, а не батьки дітей. Більше того, дорослі не усвідомлюють ризиків спілкування в мережі, тож не контролюють сторінок навіть семирічних дітей!

Тим часом правоохоронці б’ють на сполох. Діти у соц­мережах додають незнайомих людей, ті втираються до них у довіру. А далі обережно розпитують, де працюють батьки, скільки заробляють, куди вони їздять відпочивати тощо... Таким чином визначають, наскільки заможна сім’я (зрештою, це можна зрозуміти і з фото, які діти виставляють на своїх сторінках). Це — найкраща наводка для грабіжників. Інший варіант: новий друг втирається в довіру до дитини, розповідає жалісливу історію і просить позичити гроші, які обов’язково віддасть. І дитина сама виносить з хати батьківську заначку. Нерідко серед віртуальних друзів трапляються і педофіли. Збоченці легко втираються в довіру до дітей, розповідаючи, які вони класні та виняткові, а погані батьки їх не розуміють... Далі дітям пропонують реальні зустрічі — аби подарувати іграшку, про яку дитина мріє, сходити в кіно... Буває, просять на якийсь час взяти котика-песика, бо треба терміново кудись поїхати, а тваринку лишити ні з ким.

Ще одна небезпека — різноманітні секти, групи, які підштовхують до самогубства. Скажімо, в “Контактах” (одна з найпопулярніших мереж серед дітей) ми знайшли відкриту групу “Самогубство” (Хмельницький), у якій 270 (!) учасників, переважно підлітки 13-14 років. Наприклад, дівчинка Таня пише: “Хто справді хоче покінчити з життям, добавляйтесь у друзі))”. Уся її стрічка — фото порізаних зап’ясть. Як батьки і реальні знайомі, які, мабуть, є у неї в друзях, можуть не звертати на таке уваги?

“Минулого року ми виходили на вулиці міста і питали у дорослих, чи користуються їхні діти Інтернетом, яку інформацію там шукають. Виявилось, батьки знають дуже мало, — каже представник експертної групи “Центр безпеки міста” Оксана Страз. — Більшість опитаних визнали, що діти користуються Інтернетом, соціальними мережами, але при цьому не знали ані які ресурси дитина відвідує, ані скільки точно часу проводить у соціальних мережах. Відтак, окрім тренінгів для дітей третіх-сьомих класів, ми проводимо цикл лекцій про безпеку в Інтернеті і для батьків, зокрема на батьківських зборах у школі. Але усе це — лише частина проблеми. Нам варто також на законодавчому рівні ввести мінімальний вік для самостійної реєстрації у соціальних мережах. Зрештою, у нас навіть нема чітко визначеної відповідальності за порушення в Інтернеті”.

Навіть якщо дитина спілкується в Інтернеті лише з однолітками, грає у безневинну “Ферму”, але просиджує за комп’ютером чи планшетом увесь вільний час — це привід для занепокоєння. “Дітям подобає­ться спілкуватись у соцмережах, адже там вони можуть показувати себе такими, якими їм хочеться бути. І спілкуються вони з віртуальними друзями, які також видають себе за когось іншого. Таке спілкування зручне для дітей, які мають певні комплекси. З часом діти звикають жити у такому сурогатному світі, і їм важко будувати справжні стосунки. Важко бути самим собою і сприймати друзів такими, якими вони є насправді, — каже психолог Галина Дарій. — Діти втікають у віртуальний світ не просто так. Це означає, що їм не комфортно у реальному світі з реальними людьми. Чому так стається? Усе це закладається з раннього дитинства. Від одного до трьох років дитина має почуватися центром Всесвіту. Це не означає, що батьки мають дозволяти їй робити все, що заманеться і купувати дорогі іграшки. Дитина має бути в центрі уваги і відчувати, що усі її проблеми — важливі для батьків, навіть якщо вони здаються несерйозними і дріб’язковими. Це називається віддзеркаленням. Якщо це є, то дитина поступово пізнає навколишній світ і вважає його цікавим і безпечним. Малюк має відчувати, що він класний і його люблять, навіть якщо він замурзаний і зробив щось не так. Ще одна проблема, коли батьки дитину люблять, але не готові сприймати як партнера. Класичний приклад. Мама на кухні ліпить вареники. Дочка чотирьох-п’яти років хоче їй допомагати, а мама каже, ти не вмієш, ти тільки повимазуєшся, і відправляє бавитись у свою кімнату. Такого категорично не можна робити. У трохи старших дітей є потреба в ідеальних батьках (у підлітковому віці вони, навпаки, починають сприймати їх як відсталих, які мало що знають, потім переростають це і починається реальне сприйняття. Це нормальні процеси). Якщо дитина не бачить ідеалу у своїх батьках, вона починає ідеалізувати інші об’єкти. І часто знаходить їх у соц­мережах. А коли батьки неідеальні? Коли вони сваряться, тато п’є, мама вічно “зачухана”. От коли всі ці фактори збігаються, коли є дефіцит нормального спілкування в сім’ї, дитина втікає у віртуальний світ. І забрати її з цього світу значно важче, ніж відпустити туди.

Нещодавно я була в горах, піднімались на підйомнику на Захар Беркут. Маленький хлопчик захоплено сказав мамі: “Тут так красиво, як в 3D”. Так от, завдання батьків показати дитині, що реальний світ не гірший, а навіть цікавіший за 3D. Зрозуміло, у нас загострює проблему погане матеріальне становище. Легко радити поїхати у подорож з дитиною, але скільки сімей можуть собі це дозволити? Навіть секції та гуртки, де дитина може розвивати свої здібності та знайти реальних друзів, не кожному по кишені. Але теплі стосунки в сім’ї і повноцінне спілкування не коштують нічого!”.