Вони повернулися з того світу
Репортаж з Львівського військового госпіталю, де лікарі, волонтери та рідні допомагають пораненим у найскладніших ситуаціях.
Десята ранку. Прохідна госпіталю. Волонтерський офіс починає роботу. Волонтерка Тетяна показує господарство: на стелажах та у коробках - те, що передають люди для поранених. На стіні — список потреб. Прапор, дитячі малюнки, книжки...
- Печиво на найближчі дні маємо, - Тетяна показує на упаковки. - За два-три дні знову буде потреба. Вода, фрукти, кисломолочні продукти — цього забагато не буває. Хлопці приймають препарати, що змінюють мікрофлору, їм постійно потрібні кефір, йогурти...
Гроші теж потрібні, їх збирають на нагальні потреби: на панчохи декомпресійні, на бандажні післяопераційні пояси, на ліки - потрібно дві упаковки гліатиліну, пачка коштує 619 грн.
Хлопцям з АТО видають госпітальні піжами, хоча їм зручніше в спортивному одязі, але правила є правила. Гірше стали годувати, постачання погіршилося. Про це розповідають волонтерки, які ходять сюди як на роботу вже понад рік. Ми розбираємо те, що принесли зі собою, основне — передача від дітей з Івано-Франківська з плетеними браслетами, малюнками та зворушливими листами. Хто теплі шкарпетки поклав, хто коробочку цукерок... Пластилінові картинки волонтерка Марина Якушева відкладає вбік: це, каже, відправимо на схід. Там такого не мають.
Керівник “Волонтерської сотні Львова” Світлана Сидоренко розповідає про найактивніших помічників, серед них - іспанська українка Марія Вертецька.
У вестибюлі одного з корпусів біля апарата з кавою - молода пара. Жінка подає чоловікові з перемотаною головою у візочку гарячу каву у паперовому стаканчику. Це Юра Гарбузюк та його дружина Наталя. Вони з Житомирської області, з Коростишівського району, зі села Минільки... Наталка залишила на кілька днів дітей - сина-першокласника та дворічну донечку - на сестру. Юрій у госпіталі з кінця серпня. Поступив сюди зі сліпим проникаючим кульовим пораненням голови, багатоуламковим переломом тім’яної, скроневої та лобної кісток, зміщенням кісткових уламків, забоєм головного мозку важкого ступеня... 16 жовтня йому зробили складну операцію на черепній коробці — вживили титанову пластину, гроші на яку зібрали люди. Тепер чоловікові потрібен ретельний догляд, біля нього у ці дні дружина та волонтери. Юра поступово відновлюється - вже намагається ходити з паличкою, тренує руки, розробляє поранену ногу...
Юра усміхається нам, підносить каву у руці. Попереду — тривала реабілітація, щоб повернулася здатність розмовляти, ходити, щоб була сила у руках…
У коридорі реабілітаційного відділення чоловік зі шрамами на голові, сидячи у візочку, розмовляє з хлопцями. На їхніх плечах накинуті білі халати.
- Це побратими до Артема приїхали, - каже мама хлопця, пані Анна, вона та її син з сім’єю - з райцентру Сарни Рівненської області.
Артем Никоненко, сапер, був поранений 19 серпня. Розміновував поле у зоні АТО... Осколок від вибухівки-розтяжки влучив у голову. Його прооперували у Львівському госпіталі, встановили пластину, яка заміняє видалену частину черепної коробки. Збір коштів на неї організували волонтери Юрій Ліпар, Анна Шевченко (Анна звітувала на своїй сторінці про кожного, хто долучився).
У Артема правобічна гемоплегія, половина тіла наразі наче чужа. Але фахівці - нейрохірурги та реабілітологи наполегливо витягують його з наслідків тяжкого поранення. Кажуть, він стрімко прогресує, вже розмовляє, ходить... Біля Артема весь цей час була дружина Тетяна (зараз її підмінила мати Артема), а вдома на батька чекають двійко синів.
Ще один поранений Артур Мельник - з Житомирської області. В сім’ї семеро дітей, четверо з них всиновлені. Чотири сини воюють. Артур поранений, на візочку, але усі, і головне - він сам, вірять, що він ходитиме. У реабілітаційному відділенні він від початку вересня. Руки в кистях не працюють, тіла до грудей не відчуває, але Артур робить усе, аби чимшвидше повернутися до 4-річної донечки. Наглядає за Артуром його брат Олександр. Серед благодійників Артура — українці Канади, які допомагають і Юрі Гарбузюку.
На виході з реабілітації зустрічаємо хлопця, що йде, спираючись на паличку. Це самбірчанин Тарас Лукач, йому 20 років. Був поранений у луганському аеропорту у серпні минулого року. Попереду — нові операції, бо пластина у нозі не приживається, ставитимуть або апарат зовнішньої фіксації, або гіпс, треба буде робити й пластичну операцію. Біля Тараса усі ці місяці його дівчина Діана, теж самбірчанка. Чудова пара, кажуть про них волонтерки...
За кілька днів Артем Никоненко з дружиною їдуть у приватний реабілітаційний центр, де лікування дуже дороге. Хто може допомогти, ось номер картки на ім’я Тетяни Никоненко:
ПриватБанк 6762 4683 0453 3726.
