Буде чим заплатити за світло та воду

У Музеї ідей відбувся гаражний розпродаж. Найоригінальніший крам: порцелянові ляльки, французький посуд, декупажовані меблі, книги, одяг, предмети декору. Охочі могли придбати усе це за невеликі гроші. Організатор свята — ГО «Оселя», яка опікується у Львові безпритульними.

...Звучить французька музика. На сцені — театралізоване дійство за участі імідж-театру «Пані Кураж». Разом із відвідувачами в атмосферу Франції занурилися відомі письменники: Юрій Андрухович, Андрій Курков, Галина Вдовиченко, Галина Шиян... Вони спробували себе у ролі продавців. Андрій Курков розповів журналісту «ВЗ»: «Набрався стільки енергії (усміхається. - Авт.). В одному місці сконцентрувалося добро... Не раз проводив благодійні аукціони в Україні та за кордоном, але у такому костюмованому дійстві беру участь вперше. Вдалося продати немало...». Пан Андрій щедро скидав покупцям по п’ять гривень... На запитання, чи використає ці враження у майбутньому творі, знаний письменник відповів: «Трактую життя серйозніше, ніж літературу. Не все з життя обов’язково треба брати в роман. Якщо дивитися на життя тільки як на сюжет, жити буде нецікаво...».

Рюкзаки Сашка Горонді, який мешкає у соціальному гуртожитку на вул. Угорській, розкупили як гарячі пиріжки. Залишився один за 130 грн.: кишені — з джинсової сорочки та светра, вставки — з дерматину (матеріал залишився з обтягування меблів). «30% прибутку віддаю на розвиток соціальних проектів «Оселі», - розповідає хлопець. - Решту коштів планую витратити на матеріали для нових рюкзаків. Крім того, що займаюся перетягуванням меблів, планую розвиватися й у цьому напрямі». Життя Сашка не балувало (минуле згадувати не хоче). Але саме в «Оселі» у хлопця з Мукачевого прокинувся художній талант.

Порцелянові лялечки з Франції коштують 200-250 грн. (з незначним дефектом — 100-150 грн.), маленькі — по 50. Їх «оселівцям» подарувала спільнота «Емаус» під час гаражного розпродажу у Франції. Виручені кошти планують використати на їжу для бездомних, нові соціальні проекти. Розкупили близько десяти порцелянових колекційних ляльок та невеличкі лялечки для дітей. В однієї з них — мініатюрна скрипочка, в іншої — стильна сукня і капелюшок...

Письменниця Галя Шиян одягнена у стилі шістдесятих — вінтажні лакові туфлі та кримпленову сукню бірюзового кольору. Галя розповідає, «вполювала» шикарний велюровий комбінезон, декілька футболок... На все про все витратила близько 300 грн. Хто спритний, на гаражний розпродаж прийшов завчасно, добротні речі тут і справді коштували недорого. Оригінальні тарілки, вази з Франції - 20-30 грн. Я, наприклад, кинула оком на замшеві чоботи за 120 грн. Тільки от халепа - обидва чоботи виявилися правими...

Біля стильної жіночки у капелюшку в’ються покупці, весь час хтось щось приміряє. 60-річна пані Альбіна ось уже десять років мешкає в «Оселі». Свого часу вона опинилась на вулиці. Чотири роки збирала метал, пляшки і макулатуру... Була такою виснаженою, що ніхто не вірив, що виживе. «Треба сподіватися на краще, і самому старатися щось змінити у житті, - каже пані Алла (Альбіна вона по паспорту. - Авт.). - В «Оселі» я працювала на кухні, в осередку для безпритульних, зараз працюю в магазині. У мене завжди було величезне бажання жити. До нас приходить багато людей, але так само багато і йде — чимало безхатьків звикли жити на вулиці...». Сьогодні жінка мріє про мир, її старший син воює в АТО. Щоб люди більше допомагали тим, хто цього потребує.

22-річний Стас — мешканець «Оселі», торгує поруч посудом. Одягнений у капелюх у стилі сімдесятих, жилетку та білу сорочку. Батьки хлопця померли від алкоголізму. З дідом він побив горщики, ось і опинився на вулиці. Стас вивчився на будівельника. Яким буде його майбутнє, не загадує. Каже, якби повернути час, коли йому було п’ятнадцять, все б кардинально змінив. Краще вчитися на чужих помилках, аніж на своїх, каже він.

Керівник ГО «Оселя» Олеся Саноцька розповідає, що не ставлять собі за мету зібрати багато грошей. Такі

ярмарки, перш за все, — зустрічі з людьми, з якими можна гарно провести час, поспілкуватися. Нині в «Оселі» мешкають 20 осіб, у соціальному гуртожитку — 18. Складно сказати, скільки має минути часу, аби людина повернулася до нормального життя. Це складний психологічний процес. «Проблема у тому, що держава не допомагає безпритульним. Цим питанням займаються лише деякі громадські організації. В обласних та районних центрах відкриваються нічліжки. Людина може там переночувати. А що далі? Це крапля в морі. Бездомні не можуть купити квартиру, знайти роботу... Для нас головне, щоби людина почувалася в спільноті як удома, розвинула свої внутрішні здібності і таланти, реалізувала свої плани і мрії, почувалася у житті самодостатньою», - каже пані Саноцька.