Старі інтер’єри і «совдепівські» манери...

Якби у Львові знімали фільм про сферу торгівлі 60-70 років, то, очевидно, режисери стрічки отримали б Оскар. У туристичній перлині Західної України, зокрема у центральній частині, не бракує старих, неохайних “совдепівських” продуктових магазинів, кафе, перукарень... І справа не лише у сірому інтер’єрі та екстер’єрі. В таких магазинах радянське усе: від санітарного стану до неввічливих продавчинь, які звикли “гаркати” до клієнтів, або взагалі не реагувати на покупців. Як живуть “радянські” магазини у європейському Львові дізнавалася журналіст “ВЗ”.

«Продавчині підпирають стіну»

До редакції звернулися кілька львів’ян, які нарікають на поганий стан, рівень обслуговування магазину та кафе “совдепівського” рівня по вул. Героїв УПА. “Купила в цьому магазині ковбасу, а вона виявилася зіпсована, - жаліється 60-річна львів’янка Анастасія Магерчук. - Не вдалося повернути зіпсований товар... У магазині все “пропахло” радянщиною. Там дуже некомфортно, запах неприємний. Але попри це, ціни на товари, більшість з яких сумнівної якості, просто високі. Магазин “радянський”, а ціни, - як у сучасному маркеті”.

53-річна львів’янка Ганна має претензії до роботи продавчинь у цьому закладі. “Заходиш в магазин, а продавці, ніби тебе не бачать, - обурюється жінка. - Стоять і теревенять між собою, підперши стіни... ”.

Та деяким містянам (переважно пенсіонерам) подобаються “радянські” магазини. “Не вважаю, що продавчині зверхньо ставляться до відвідувачів. Просто вони — люди старого покоління, які не можуть перейти до європейських стандартів обслуговування, - вважає пенсіонер пан Борис. - Радянські магазини зручні для людей старшого віку. Прийшов, побачив на вітрині необхідний товар і швидко купив. У супермаркеті ходиш, роздивляєшся, даремно витрачаючи час”.

Як таємний клієнт, йду на ревізію у магазин та кафе по вул. Героїв УПА (це одна структура). Продавці дійсно не квапляться обслуговувати покупців. Запитую продавчинь, чи є на місці директор. Вигадую історію, що, мовляв, хочу запропонувати товарний асортимент. Продавці відповіли, що шефа не буде два тижні. “Пані, ви що — працюєте у слідчих органах?” - відреагувала на моє, начебто неадекватне прохання одна з продавчинь.

Вирушаю у сусіднє кафе. Там некомфортно, інтер’єр надто “радянський”. Зате продавчиня - ввічлива. Побачивши нетипового клієнта, одразу кинулася мені допомагати з вибором закусок, які неохайно виставлені на вітрині холодильника. Закуски виглядають неапетитними та не першої свіжості. Вивчаю ціни страв. Канапка зі шпондером, зеленню та долькою помідора — 3 гривні, половинка вареного яйця — 1,50, салат з буряків — 9, гречаники — 4, шашлична ковбаска — 9, бендерик з м’ясом — 4, млинці з м’ясом — 7, солянка — 5 гривень. Для закуски є і “десерт” - одна штучка печива “Марія” - 25 копійок.

Сто грамів горілки — від 10 до 14 гривень. Розливне пиво — 10 гривень, квас — 10. Уточнюю, чи якісний алкоголь? Продавчиня відповіла: “Фірмова! Це не самогонка, а заводська. Ми її тут наливаємо з пляшок. Хочете купити пляшку, зверніться в магазин”.

За столиками “тусуються” чоловіки, які приймають “аперитив” — пиво та сто грам горілки. Для них ця кафешка затишна, комфортна і по-кишені.

“Ми тут постійні клієнти, - каже чоловік років сорока. - Пані, повірте це хороший заклад. Горілка дешева, якісна. А закуски — як задарма. Кіло квашених огірків та помідорів — 30 гривень. Чи потім “відходиш” нормально? Це залежить від того, скільки вип’єш”.

Купила дві канапки та два гречаники (з собою), заплатила 12 гривень. Продавчиня запакувала бутерброди до політетиленового пакету. А потім дістає з таці два гречаники, наскрізь встромивши в них ніж... Такі “здібності” не демонструють навіть продавчині у “забитих” сільських магазинах.

Вирішила взяти у кутку споживача книгу скарг. На це продавчиня відреагувала імпульсивно. Мовляв, хто вам давав право без дозволу брати документ?.. Пояснила жінці, що не могла цього зробити, оскільки вона на той час була відсутня. Нагадала їй, що клієнт має право безперешкодно взяти книгу скарг, написати в ній свої зауваження, побажання. Схоже, клієнти задоволені роботою кафешки. У книзі скарг - жодного запису. На прощання подякувала кельнерці за обслуговування. Клієнти кафе відповіли - “Заходьте!”.

«Немає сенсу робити ремонт в орендованому закладі»

Вирушаю на ревізію в один з “радянських” продуктових магазинів на вул. Пасічній. Тривалий час заклад був зачинений, а нещодавно відновив роботу. Там торгують продуктами першої необхідності - хлібом, молоком, курятиною, ковбасами. Є окремий відділ побутової хімії, де розпродують залишки старих, як світ лаків, тіней, помад... Інтер’єр магазину залишає бажати кращого. Лише від старої, сірої, потрісканої підлоги псується настрій... Запитую в одного із співвласників, чому нічого не роблять для розвитку закладу, не ремонтують приміщення. Чоловік відповів, що працює в цьому магазині на умовах суб­оренди. Мовляв, немає сенсу вкладати гроші у не своє приміщення. “Це, пані, як ремонтувати орендовану квартиру”, - каже.

Як розповів “ВЗ” заступник начальника департаменту економічного розвитку, торгівлі та промисловості Львівської ОДА Василь Пелиховський, у Львові немає жодного магазину ні комунальної, ні державної форми власності. Процес комерціалізації закладів торгівлі сфери побуту та громадського харчування стартував з 1992 року. У 1996 році державних магазинів у Львові не залишилося. Маркети радянського взірця, які діють у європейському Львові, — це небажання власників вкладати у бізнес, удосконалюватися.

“Якщо в якомусь магазині брудно, залишився ще радянський ремонт і “совдепівські” манери продавців, то це, очевидно, залежить від фінансового стану підприємств, — наголошує чиновник. - Якщо фінансовий стан магазину добрий, то є змога ремонтувати приміщення. Але є такі підприємці, які ще працюють за принципом “Сам не гам, другому не дам!”. Працюють як-небудь, нікому не віддають в суборенду приміщення. Колись чимало підприємців перепродали свої магазини. Були часи, коли їх можна було вигідно продати. Тепер — ні. Хто не встиг — очікує кращих часів”.

Василь Пелиховський запевняє, що не у всіх “совдепівських” магазинах продавці неввічливі. “Поруч з ЛОДА на вул. Руській є радянський магазин “Юний технік”, - продовжує розмову. - Туди приємно зайти, незважаючи на те, що сам заклад не має євроремонту. Там великий асортимент товарів, завжди багато покупців, хороше обслуговування”.

Середня зарплата продавців магазинів у Львівській області — 3 тисячі 200 гривень. Та деякі працюють за “мінімалку” — півтори тисячі... “Кожен власник с­тавить свої умови праці - ставка плюс премії, чи “гола ставка”, - каже Василь Пелиховський. - Це також залежить від товаро­обігу магазину”.