Боєць у Дебальцевому вижив. А його дружина з тих нервів захворіла...
Коли війна розділяє родину, зазвичай ті, хто вдома, «тримають тил», моляться за свого бійця та за інших, допомагають їм, чим можуть, і чекають рідну людину додому з перемогою.
Як напружують домашніх новини ЗМІ та сухі страшні цифри… Як чекають вони на дзвінок від нього, на новини «з перших рук»! Навіть знаючи, що всієї правди не скаже, щоб не надто турбувати.
Так було і у Тетяни з Іваном — славної родини, яка своїм прикладом довела, що схід і захід - то не різні планети, і їх єднає любов. Іван родом з Донеччини, з міста Дружківка, Тетяна з Закарпаття, з Ужгородського району. Мають чотирирічного синочка Данила.
Іван пішов воювати добровольцем у батальйон “Донбас” Нацгвардії України. Служив водієм. Знайомі бійці розповідали мені, що водій їхній - геть безстрашний. На звичайному неброньованому тентованому КРАЗі возив хлопців на завдання, вивозив із небезпечних місць навіть під обстрілами, рятуючи чужі життя.
Тетяна знала характер чоловіка, розуміла, що той не ховатиметься за чужі спини, робитиме все, на що здатен, і більше. І коли Іван із побратимами опинилися в лютому під Дебальцевим, хвилювання її за чоловіка зашкалювали…
Він урятував чимало бійців, просто на удачу маневруючи між кулями і снарядами, ризикуючи власним життям. Але проривався і таки вивозив. Хлопці й досі жартують, згадуючи ті страшні дні, що, мабуть, чи Іван, чи КРАЗ його «заговорені»... Іван, дякувати Богу, живий і служить, виборює мир для України.
А от у дружини Тетяни після зимових нервувань стала різко прогресувати страшна хвороба — хронічний вірусний гепатит-С. Протікала безсимптомно і була діагностована випадково. Гепатитом-С можна заразитися тільки через кров, він може довго не давати про себе знати, помалу руйнуючи організм, особливо печінку. Тому й називають його «ласкавим убивцею»...
Необхідно починати термінове і цілеспрямоване лікування. Тетяна вже має приписи від лікарів-інфекціоністів Ужгорода та Києва, і тепер справа у закордонних препаратах на курс лікування, себто, в грошах на ці ліки. Тетяна розповіла: «В Україні сертифікована і дозволена програма інтерферонового лікування вартістю 100 тисяч грн. Але мені вона протипоказана - через хронічне запалення щитовидної залози (аутоімунний тиреоїдит з гіпотиреозом). Тобто, маю 50% ризику померти під час лікування. Існують безпечні препарати - софосбувір і даклатасвір. В Україні вони не сертифіковані, але гарантія успішного лікування становить 95%, а курс лікування - 12 тижнів».
Жінка на мить замовкає і з надією продовжує: «Чоловік учора поїхав назад на схід. Був тут у короткій відпустці, щоб побачитися з сином і піти зі мною в Києві до лікарів. Я мушу боротися. На 8 тижнів лікування ми з Іваном препарат уже замовили. Але потрібні гроші на покупку препарату на останній місяць - 450 доларів за софосбувір і 1000 доларів за даклатасвір. Також, якщо вірусне навантаження не зменшуватиметься, потрібен ще сімепрівір, одна баночка - 2000 доларів. Ми таких грошей не маємо. Але я так мрію жити… Мрію, щоб мій чоловік повернувся живим і неушкодженим з війни до нас із сином”.
Я не знала, що можу пообіцяти цій славній жінці. Це навіть не вона звернулася до мене по допомогу, а мої знайомі бійці батальйону “Донбас”, яким її чоловік урятував життя. Але вони тепер хто на передовій, а хто по шпиталях...
Номер карти у Приватбанку 5168 7572 0246 2596.
Телефон Тетяни Граб-Андрейчик 066 810-66-90
Фото автора
