«Поїхали на прощу – там і стався інсульт...»

Киянка Людмила Лопан народила сина у 34 роки. Під час пологів хлопчик отримав травму. Лікарі діагностували у нього ДЦП. З дитинства Олексій прикутий до інвалідного візка. Говорить невиразно — роль перекладача виконує його мама. Йому би просити допомоги у небайдужих, збирати кошти на лікування чи електровізок, на якому міг би самостійно переміщатися по місту. А він просить допомоги для мами...

У пані Людмили — важка форма цукрового діабету. Рівень цукру у крові - 15-20 ммоль/л. Тиск — 210/120 мм рт. ст. Через те, що постійно тягає візочок зі сином, заробила міжхребцеву грижу (сім’я мешкає у “хрущовці” без ліфта, а допомогти рідко хто зголошується).

Місяць тому у жінки стався інсульт. “Їхали зі сином у Сучаву (місто у Румунії, розташоване на кордоні з Україною. - Авт.). Хотіли помолитися перед мощами великомученика Івана Сучавського. Вдома не засиджуємося. По Києву гуляємо, до церкви ходимо, на спортивні змагання сина вожу (Олексій вболіває за баскетбольний клуб “Будівельник”). Цього разу випала нагода поїхати на прощу на три дні. Не могли нею не скористатися. Приїхали, помолилися, а коли мали від’їжджати, у мене стався інсульт. Мене доправили у лікарню в Чернівцях. Молодша сестра, коли дізналася про біду, домовилася, щоб “швидкою” до Києва перевезли”, - розповідає пані Людмила.

Після перенесеного інсульту кожен крок жінці дається з великими труднощами. Мусить опиратися на ціпок. Але не нарікає. “Могло й гірше бути, - каже. - Надивилася на тих бідних людей, коли у реанімації лежала — як згадаю, серце кров’ю обливається. Соромно про допомогу просити. Але якщо хтось перекаже копійку-другу на ліки, швидше встану на ноги і поверну борг — буду допомагати всім, кому зможу”.

Жінка мусила вдруге лягти у лікарню — через високий тиск та цукор. Лікування — дороговартісне. Безкоштовних ліків для лікування цукрового діабету жінка жодного разу не отримувала. На медикаменти, які знижують ризик виникнення повторного інсульту, щомісяця витрачає понад 1000 гривень. Повинна приймати їх ще три місяці. “Зате спина майже не болить, - пробує жартувати. - Інсульт “зачепив” той бік, де була грижа”...

“Хто ж тепер про вашого сина піклується?” - питаю. Співрозмовниця сумно зітхає: “Чоловік. Він — інвалід ІІ групи. Йому робили трепанацію черепа. Тепер має проблеми з пам’яттю”...

Попри важку недугу, Олексій старається жити повноцінним життям. Спромігся вивчитись на юриста. Коли приходить натхнення, малює. Його картини - сповнені оптимізму, добра. Не віриться, що їх автор - неповносправна людина. А малює Олексій... пальцями — пензлик важко тримати у руці. А ще - опановує гру на гітарі і з легкістю може переграти у шахи навіть досвідченого гравця...

Якщо ви маєте змогу допомогти цій родині, просимо перераховувати кошти на банківську картку Людмили Лопан у ПриватБанку: 5167982301145204 або допомогти з препаратом вазобрал (тел. п. Людмили 098-442-27-38).

​Фото зі сімейного архіву Лопанів