Михайло МИРКА: «Довелося продати ноутбук, щоб поїхати на «Голос»

Хлопець з села Іванівки, що у Перемишлянському районі на Львівщині, захопив глядачів “Голосу країни” проникливим виконанням пісні “Два кольори”

Михайло вважає, що зміг полонити суддів конкурсу не лише оперним вокалом, а й дякуючи своєму оберегу — сорочці, котру йому вишила мати. Композицію Isabel, яка викликала фурор на конкурсі, Михайло присвятив українським жінкам. Найважче хлопцеві було “вжитись” у безсмертний шлягер Миколи Мозгового “Минає день, минає ніч”. Михайло дійшов до фіналу.

Перемоги не отримав, зате здобув мільйони вдячних прихильників. Спілкуємось з Михайлом про закулісся вокального конкурсу, спроби в “Караоке на майдані”, любов до музики і не тільки.

— Михайле, талант до музики вам від батька дістався?

— Від батька і від матері. Мама — бібліотекар, організовує в Іванівці творчі вечори, виступи… Тато – викладач музики у школі. Я єдина дитина в сім’ї. Вдячний батькам, що виховали мене як творчу людину.

— Знаю, що не сказали батькам, що їдете підкорювати столицю…

— Не хотів заздалегідь хвалитись. Вирішив, якщо пройду на “Голос країни”, то зроблю їм приємний сюрприз. На сліпому прослуховуванні був у сорочці, яку мені мама вишила. Вірю, що вишиванка допомогла.

— Можливо, піти на “Голос країни” вас надихнув приклад Павла Табакова. Ви давно знайомі?

— Мене підштовхнули до цієї думки люди, які чули мене і запитували, чому не спробую себе на конкурсі. А з Павлом ми справді знайомі ще з 2008 року, коли Кондратюк приїздив з “Караоке на майдані”. Тоді я співав пісню Віктора Павліка “Все минуло” і програв, мені подарували лоток яєць (сміється. – О. Г.). Павло – світла людина, але порад стосовно конкурсу не я питав, вирішив усе спробувати на власному досвіді.

— Не шкодуєте, що задля поїздки у столицю довелось ноутбук продати?

— Шкодував. Підпрацьовував на весіллях, заробив на ноутбук, а потім довелось продати… Не мав коштів, щоб поїхати на конкурс. Пізніше нами опікувались організатори “Голосу”: учасників селили у готель, квитки на поїзд купували, коли потрібно було на ефіри їздити. Ноутбук ще буде, а шанс буває раз у житті. У соцмережах стільки подяк було, слухачі дали мені справжню підтримку.

— Ваш суперник у півфіналі Вагіф сказав, що він навчався академічного вокалу. Ви ж пожартували, мовляв, у вас “академічний весільний вокал”…

— Бо я ближче до народу, маю досвід виступів на весіллях (сміється. – О. Г.). Насправді з освітою – все гаразд, навчаюся у Львівській консерваторії на вокальному відділенні, до того закінчив Львівське музучилище. Колись і на скрипці вчився грати, і в церкві прислуговував.

— Чим здивувала вас Тамара Гвердцителі?

— Тамара Михайлівна стала для мене творчою мамою. У неї немає сценічних образів, вона справжня. Жодного разу не було зверхності, Тамара Михайлівна вміє працювати не зачіпаючи достоїнства іншої людини. Дуже демократичний тренер. Без критики не обходилось, але це мене багато чого навчило.

— На початку програми Тамара Гвердцителі сказала, що вам потрібно навчатись в Італії, а вже під кінець сезону вас запросили в Іспанію…

— Так, у соцмережах мені написала жінка, яка живе в Іспанії. Запросила туди працювати. Міг би поїхати в Іспанію з концертом, але жити і працювати хочу в своїй країні.

— Тамара Михайлівна переконала вас продовжувати займатись вокалом?

— У серпні Тамара Михайлівна запрошувала на концерт у Тбілісі. Говорила, що на п’ятий курс варто було б вступити у Київську консерваторію. Наразі мушу терміново здати всі іспити, бо участь у конкурсі позначилася на навчанні. Добре, що викладачі поставилися з розумінням.

— Чому вели бої зі стилістами на “Голосі країни”? Не хотіли одягати смокінги?

— (сміється. – О. Г.). Дуже жарко виступати у них в літню пору. Тяжко рухатись і співати. Хотів полегшити свій костюм на сцені, можливо, змінити образ у фіналі… Але програв бій зі стилістами, вони вирішили, що не варто зраджувати класичному образу.

— А як вам образ Шаляпіна і композиція “Вдоль по Питерской”?

— У мене своє особисте ставлення до цієї композиції. Я співак, але я також патріот. Не розділяю сцену і громадянську позицію. Хочу, щоб ми жили в демократичній країні, де люди почуваються в безпеці, мають право вільно висловлювати свою думку. Тому “Вдоль по Питерской” давалась мені дуже важко у такий складний період для країни.

— У команді Тамари Гвердцителі зібрались виконавці з усіх куточків України: Вінниця, Київ, Львів, Крим… Конфлікти виникали?

— Була відмінність у поглядах, але конфліктів не було. Хтось вважав, що мистецтво і політика йдуть окремо й не мають впливати одне на одного. Я переконаний, що співак повинен не лише співати про прекрасне, а й зробити усе необхідне, щоб прекрасне стало реальністю.

— Як оцінюєте те, що раніше на конкурсі перемагали професійні виконавці, а цього разу – колишній футболіст-“динамівець” Ігор Грохоцький?

— Лучано Паваротті сказав, що вчитися співати потрібно усе життя. Не важливо, футболіст ти чи хто інший — або співаєш з народження, або цього в тобі нема. Я, щоправда, більше вболівав за Олю Мельник. Їй було нелегко серед чоловіків-фіналістів.

— На конкурсі було чимало красунь. Може, комусь вдалося спіймати ваше серце?

— На конкурсі був роман з музикою. Коли маєш ціль, відволікатись не доводиться. Кажуть, закоханість надихає, але стосунки повинні бути перевірені часом — тоді розумієш, що це саме та людина, яка має бути з тобою в житті.