«Маму годую з ложечки. Бабусю воджу за руку по хаті...»
20-річний хлопець для своїх рідних – як няня-доглядальниця, хоча сам хворіє на важку форму діабету
“З восьми років і город сапаю, і їсти готую, і у хаті прибираю. Бабуся — сліпа. Мама також безпомічна — хворіє на невиліковну недугу. Тато нас покинув, коли мені було два роки”, — розповідає 20-річний Ростислав Русин.
«Своє здоров’я втратив у шість років. Зник апетит, мучила спрага», — каже. Лікарі діагностували у Ростислава важку стадію цукрового діабету І типу. Недуга потягла за собою ускладнення — почав підніматися тиск, падати зір, порушилася робота нирок, набрякали ноги, боліло серце, текла кров з носа. Але тримався, поки мама була здорова.
«Одного дня у мами раптово підвищилася температура. Думали, що то застуда чи грип. Але температура не спадала, мама танула як свічка. Ні в дільничній, ні у районній лікарні не змогли поставити правильний діагноз. Тривало це шість років! — розповідає Ростислав. — Здогадалися спитати, на що хворів мамин тато (а його зі світу звів синдром Хантінгтона — рідкісне генетичне захворювання нервової системи)».
Зробили МРТ мозку. Побачене шокувало медиків: у 36-річної жінки — мозок 90-річної бабусі! Донька успадкувала хворобу свого батька… “Мамі 42 роки. Хвороба прогресує. Мама не контролює своїх рухів. Падає на рівній дорозі. Добре, хоч у туалет може сходити, помитися. Має провали у пам’яті, проблеми з мовленням. Годую її з ложечки, одягаю, взуваю. Лікарі кажуть: буде тільки гірше. Консультував її професор з Ізраїлю. Сказав, що можна прооперувати, але за операцію доведеться заплатити кількадесят тисяч доларів. Жодних гарантій на одужання не дає, — каже Ростислав. — Крім того, у мами виявили рак шийки матки (добре, хоч на початковій стадії). Мусить періодично обстежуватися в онкологічому диспансері. До дільничної лікарні від нашого дому — 14 км, до районної — 42, до обласної — 120...
Бабуся осліпла через катаракту. Хворіє на рак ІІІ стадії. Її прооперували. Три з половиною місяці була прикута до ліжка. Врятувала молитва. У бабусі — цукровий діабет. Тяжка у неї доля, тому й здоров’я не має. Чоловік покинув її з малими дітьми (але повернувся, дізнавшись, що невиліковно хворий). Зі шістьох дітей лише троє залишилося. 12 років тому поховала сина, якому тоді було 35 років. Він працював у Чехії. Його там наші земляки, які з ним працювали, вбили — хотіли заволодіти його грішми. Убили, роздягли до спідньої білизни і кинули в озеро. Дочки на 52-му році життя не стало. Мала хворе серце. Померла у лютому минулого року. Ще один син пропав безвісти. Не знає, чи живий...”.
Живе родина на мінімальну пенсію. На ліки щомісяця витрачають по 2-2,5 тис. гривень. Питаю, чи допомагають односельці. “У нашому селі живуть за принципом “моя хата скраю”, — каже. “У мене цукор — 17. На день роблю по чотири-п’ять уколів інсуліну. Колотись буду до кінця життя, бо діабет не лікується. Після кожного уколу треба добре поїсти. Не завжди виходить дотримуватися дієти — що виростив біля хати, те і їм. Лікарі попередили, що у майбутньому можу осліпнути, що можуть відмовити нирки, можливо, доведеться ампутувати кінцівки. Лякає, хто ж буде за мамою доглядати? Школу закінчив з добрими оцінками. Після школи рік просидів вдома. Потім пішов вчитися на кухаря у ліцей. Але роботу у Которинах знайти важко. У район не поїду, бо бабуся собі ради з мамою не дасть. Бабуся — мій ангел-охоронець. По три-чотири рази встає вночі, щоб перевірити, чи не втратив свідомості (а таке буває, коли різко падає рівень цукру у крові). Лікарі заборонили мені фізично працювати, але хто за мене город скопає, закрутки зробить, білизну випере, дров нарубає? Заздрю своїм ровесникам — такі безтурботні. А у мене сльози в очах: що буде далі? Мені так боляче, коли доводиться перебувати на стаціонарному лікуванні в обласному ендокринологічному диспансері. Ні, не фізично — морально. Дивитися, як хворих молодих людей приходять провідати батьки. До мене ніхто не приходить”, — хлопець опускає очі. “Коли випадає вільна хвилинка, читаю вашу газету, дивлюся телевізор. Мрію вивчитися на правника”, — каже.
Якщо у вас з’явиться бажання допомогти цьому хлопчині, переказати кошти можна за цими реквізитами: Банк отримувача: Львівська ОД АТ “Райффайзен Банк Аваль”. Код банку (МФО): 325570. Отримувач: Русин Ростислав Миколайович. Код (ЄДРПОУ) отримувача (ідентифікаційний номер платника податків): 3425806770. Розрахунковий рахунок: 262501982.
Призначення платежу: Поповнення на картковий рахунок 0749997900 Русин Ростислав Миколайович.
Адреса та контактний телефон Ростислава — у редакції.
