Справжній конфіскат набагато дорожчий від своїх аналогів

Тема конфіскату для Закарпаття та інших прикордонних областей завжди актуальна. Проте, як десять — двадцять років тому, так і зараз, для багатьох людей подальша доля конфіскованого митницею майна залишається таємницею. Куди ж дівається конфіскат, хто і як його продає і хто купує, спробував дізнатися кореспондент “ВЗ”.

Скандальні історії з реалізацією конфіскованого майна беруть початок з 90-х років. Тоді в Україні не було чітко врегульованого законодавства щодо затриманих митниками речей. Точніше, законодавство передбачало купу шляхів, як це майно привласнити. Тому затримані на митниці речі липли до рук керівництва митниць та наближених до нього людей.

Яка нині ситуація з таким майном, з’ясовуємо спочатку у Чопській митниці Міндоходів. На наш інформаційний запит у самій митниці повідомили, що протягом 2013 року на адресу Чопської митниці Міндоходів надійшло постанов суду про конфіскацію майна на загальну суму 21 млн. 110 тис. грн. Серед конфіскату здебільшого — продовольчі товари (макаронні вироби, кава, олія), алкогольні напої, цигарки, медичні препарати, а також одяг, взуття та мийні засоби.

Згідно з відповіддю митниці, конфісковане за рішенням суду майно передається органам державної виконавчої служби. Що ж далі? Далі органи державної виконавчої служби конфісковані тютюнові вироби знищують, а конфісковані алкогольні напої або знищують, або піддають промисловій переробці. Продукти харчування, які не мають супровідної документації і визнані непридатними для вживання у їжу людьми, але безпечні з санітарно-епідемічного погляду, можуть бути безплатно передані на корм тваринам.

Лікарські та медичні препарати, наркотичні засоби, психотропні речовини, прекурсори передаються для знищення чи утилізації, а зброю чи боєприпаси передають органам Міністерства внутрішніх справ.

Стосовно ж конфіскованих транспортних засобів, то у випадках, визначених законодавством, вони можуть бути безоплатно передані у володіння і користування державних органів, установ, які утримуються за рахунок бюджетних коштів, у тому числі і у розпорядження апарату Міндоходів. Серед переліку їх отримувачів є і заклади, в яких виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї.

Інше конфісковане за рішенням суду і передане органам державної виконавчої служби майно підлягає реалізації, яку проводять органи державної виконавчої служби. Митники також нагадали, що конфіскація може бути застосована виключно за рішенням суду.

Отож митниця майно конфіскувала і передала виконавчій службі. А далі що? А далі виконавча служба у співпраці з окремими фірмами це майно повинна реалізувати і гроші за нього переказати у державну казну. Протягом трьох днів після рішення суду про конфіскацію товару виконавці відкривають виконавче провадження та призначають експерта, який оцінює товар. Далі його реалізовують на прилюдних торгах. Вся інформація про конфісковане майно (де і коли його можна купити) має бути опублікована на сайті trade.informjust.ua.

Протягом останніх років у прикордонних областях мов гриби після дощу повиростали магазини з написами «конфіскат». Вони позиціонують себе як точки продажу дешевого конфіскованого одягу. Однак ці точки жодного відношення до конфіскованого товару не мають. А бренд конфіскату просто використовують, щоб привабити покупця.

Той факт, що такі магазини не мають жодного відношення до конфіскату, підтверджує начальник Державної виконавчої служби у Закарпатській області Наталія Панова. За її словами, конфіскований товар реалізовується у спеціальних комісійних магазинах, що належать акредитованим торговим організаціям. Як правило, через завищені ціни товарів ці комісійні магазини не мають популярності. Це, на думку пані Наталії, серйозний недолік Митного кодексу. Оскільки одна з його норм передбачає, що вартість конфіскату не може бути нижчою за митні платежі. Як наслідок, ціна товару може в чотири рази перевищувати ринкову. А це призводить до того, що в Україні не реалізовується публічно 80 відсотків конфіскованих митницею товарів.

Відтак постає не менш цікаве питання: «Куди ж діваються ці 80 відсотків нереалізованого дорогого конфіскату?». Адже насправді дешевого конфіскату не буває, а якщо і є, то не для простих смертних. Якщо уважно проаналізувати шлях, який конфіскований товар проходить під час реалізації, можна побачити, яким чином «посвячені» люди можуть отримувати його за безцінь.

Якщо товару ніхто не купує, його можуть переоцінити. Про переоцінку виконавці говорять неохоче і розповідають хіба неофіційно. За законом, робити її можуть двічі. Якщо ж після двох переоцінок товару ніхто не купив, юстиція має право безплатно передавати його різним державним установам та організаціям.

Тут і відкривається шлях до певних оборудок. До прикладу, виконавча служба передала «круте» авто на баланс УМВС. Це вона має право робити, і на Закарпатті іноді робить. Таким чином, авто із конфіскованого перетворюється у службове. А вже його списати з балансу держструктури і перевести у приватну власність — справа техніки і часу. Тому не такими вже й безпідставними є оповідки про митників, податківців чи прокурорів, які за безцінь купили новеньке конфісковане авто...