Не Львів, а Чернівці є «маленьким Парижем»

1 вересня 1866 року зі Львова до Чернівців вперше рушив «цуг» — саме так тоді називали поїзд. Кілька сотень подорожніх за

12 годин дісталися зі столиці Королівства Галіції до центрального міста герцогства Буковина. Вранці у вагонах сервірували смачне снідання, а о 7.40 під звуки оркестру «цуг» прибув до Чернівців. Для зустрічі парової машини, що дивувала галичан на всьому своєму шляху, й зародилося знамените єврейське «сім-сорок». Принаймні так розповідають міські легенди.

Чернівці — ідеальна ціль для туру вихідного дня. Тож разом із друзями вирушили туди по історичному маршруту «цуґа» — через Станіславів (Івано-Франківськ) і Коломию. Сучасний «Ковельський» потяг йде трохи менше ніж 12 годин. Сніданку в нім, звісно, не подають, але на чернівецький перон приїжджає він у ті ж самі 7.40.

П’яна церква» з «танцюючими» банями.

У Чернівцях, що розкинулися біля підніжжя карпатських гір на горбистих берегах Прута, є щось знайоме, рідне, львівське: бруківка, неоренесансна архітектура, привітні люди.

Зрештою, й історично між двома містами існує помітний взаємозв’язок. Навіть у першій письмовій згадці про Чернівці — митній грамоті 1408 року — молдавський господар Олександр Добрий дозволяв саме львівським купцям торгувати з Сучавою і зобов’язував їздити через Чернівці. В одній державі місто не засиджувалося — встигло побувати у складі Молдавії, Османської імперії, УНР, Румунії, під окупацією Російської імперії. А період його особливого розвитку припав на Австро-Угорську добу, коли Буковина з турецько-балканського культурного простору перейшла до західноєвропейського. За молдавсько-турецьких часів, тобто до кінця XVIII ст., Чернівці своїм виглядом нагадували велике село. Лише в 1786 р. тут було закладено перший мурований будинок. І почалося… Будуються філармонія, оперний театр (проект віденської фірми Ф. Фельнера і Г. Гельмера, котра також зводила й Львівську оперу архітектора З. горголевського), розкішний палац правосуддя (тепер облдержадміністрація), поштамт. Запускається трамвай, єдиний збережений вагон якого можна побачити недалеко від двірця (трамваї ліквідували у 50-ті).

Майолікове панно на будинку Художнього музею

Центр міста, розташований біля Прута та древнього «Турецького» колодязя, переноситься — ратуша з ринковою площею постають не в низині, що є типовим для давніх міст, а на гірці — на той час в Чернівцях вже діяв водотяг, що робило місто незалежним від природних водойм.

Слід оглянути буковинський університет — колишню резиденцію митрополитів Буковини і Далмації та Миколаївську «п’яну церкву» з «танцюючими» банями. Ці споруди дають яскраве уявлення про характерну для усієї Румунії архітектуру на зламі XIX-XX ст. Тодішнє зодчество тяжіло до романського та готичного стилів, чим хотіло «доторкнутися» до древності, створити цю «древність» на просторах, раніш забудованих лише дерев’яними будівлями і через це назавжди закріпити на Буковині європейський культурний простір.

Чимало споруд звели львівські архітектори, зокрема Іван Левинський та Юліан Захаревич. Останній запроектував величезну реформаторську синагогу. В радянські часи в ній облаштували кінотеатр, котрий дотепні чернівчани називають «кіногогою».

Будинок Художнього музею, збудований з дотриманням основного принципу модерну — динамічної рівноваги, просто не може не привернути уваги туриста — здалеку погляд притягує величезне майолікове панно. На ньому французький художник

І. Лано зобразив алегорію «Олімп» — в образах 12 богів-олімпійців відображено 12 провінцій Австро-Угорської імперії, існування якої прив’язується до Древнього Риму. Ця паралель не випадкова — саму назву Остеррайх (Австрія — нім. Оsterreich) можна перекласти як «Східна імперія», тобто Візантія, герб теж запозичено з Константинополя — двоголовий орел.

Функції богів переплітаються з особливостями регіонів, які символізують. Юпітер уособлює Верхню Австрію (Лінц), його дружина Юнона — Нижню (Відень). В правій частині панно у вінку з колосся зі снопом в руці стоїть богиня родючості та хліборобства Церера. Це наша Батьківщина — королівство Галіції та Лодомерії (Волині). І нарешті сама Буковина — працелюбний бог вогню, покровитель будівництва й гончарства Вулкан. Як значні експортери худоби, Галіція й Буковина ведуть до «олімпійської імперії» білогривого коня. Сам художник опису алегорії не залишив, тож наведене пояснення — версія науковців. Мені ж здається, що відсувати Буковину на вторинну роль Гефеста в її ж столиці — Чернівцях — абсурд! Думаю, Юнона з буковинським гербом на грудях (це ж не випадковість!) — це і є Буковина, котру Юпітер (Австрія) вводить до грона олімпійців. Як на мене, так більш правдоподібно — алегорія долучення краю до імперії, підкреслення його важливості для монархії, а одночасно демонстрація рівноправності і гармонії співіснування провінцій.

Ані ДО, ані після «східного рейху» місто не знало такого розвитку. Саме за «бабці Австрії» стало тим «маленьким Парижем», на вулиці якого, за переказами, не пускали у брудному взутті, а хідники підмітали ружами. Тому й не дивно, що його духовний зв’язок з наддунайською монархією особливо міцний. Ось чому так часто сюди приїжджають представники Габсбурзької династії, а в сквері неподалік неоготичного костелу єзуїтів стоїть пам’ятник Францові Йосифові.

Чернівці завжди були багатонаціональними, мультикультурними. Адже там ніколи не було домінанти одного народу. Кожна національна громада на зламі XIX-XX ст. вибудувала свої народні доми, в котрі вклала все найкраще. Тоді постали класицистичні польський, український доми, розкішний неоренесансний єврейський, неоготичний німецький — подібний на баварський замок. Поряд жили громади вірменського католикосу і російських старообрядців. З давніх часів в місті жили вірмени та євреї, передмістя Садгора — осідок цадиків (іудейських старців) Фрідманів — світовий центр хсидизму — містичної течії іудаїзму. Аж до другої половини XIX століття румуни ідентифікувалися як молдавани, а разом з русинами іменувалися волохами. І одні, й другі ходили до спільних православних храмів. Найвидатніший румунський поет — чернівчанин Міхай Емінеску, до речі, походив з русинської родини і в дитинстві звався Михайлом Еміновичем.

Від ПРОГУЛЯНОК Чернівцями можна перепочити і підкріпитися в місцевих кнайпах, котрі своїм колоритом ще не можуть зрівнятися з львівськими, однак кухня в них на рівні: і смачно, і порції не жлобські. З місцевої кулінарії варто спробувати традиційний банош з бринзою та костицу — свинячі реберця.

Якщо ж передбачити ще один день про запас, то його можна використати на відвідини скансену народної архітектури або ж грандіозної фортеці в Хотині. В кожному разі поїздка на Буковину не лише збагатить враженнями і знаннями, а й допоможе осмислити суть історії та європейської цивілізації. Тут, на межі культур, усі деталі впадають у вічі особливо гостро.