Передплата 2024 «Добра кухня»

У ведмежому санаторії – не без курортних романів...

Лише 30-річна бабуся Ірина забажала зимового спокою

У кожного з обивателів цього санаторію (як називають реабілітаційний центр для бурих ведмедів на Закарпатті) — своя історія. Але усіх їх об’єднує одне — багаторічне життя у неволі, сповнене звірства, тільки не тваринного, а людського. Над ними знущалися, їх тримали у тісних клітках, морили голодом. Нині про нещасне минуле цих клишоногих нагадують хіба що шрами та вироблені з-під палиці звички. Сповна хлебнувши знущань, Дюрій, Беня, Потап, Вінні, Ірина, Бубочка і Роза тепер насолоджуються «вольною», господарюючи на 12 гектарах Національного природного парку «Синевир». Нещодавно компанію ведмежій сімці склав семирічний Малюк.

—Малюка ми привезли зі села Кідьош (Берегівський район Закарпаття), — розповів «ВЗ» заступник начальника реабілітаційного центру, ветлікар Михайло Маслей. — У рік його віддали з цирку приватному підприємцю. Той утримував ведмедя на закинутій птахофабриці — у трейлері-худобовозці. А потім через журналістів звернувся до нашого центру. Сказав, що ведмедя треба забрати, бо немає можливості за ним доглядати.

— В якому стані був Малюк?

— Середньої тяжкості. У нього порушена психіка, оскільки його утримували у закритому трейлері. Було ураження гельмінтами (глистами). Наразі Малюк — на 30-денному карантині. Потім проводитимемо з ним тренінги — привчатимемо до життя у нових умовах, щоб до інших ведмедів звикав.

Під час тренінгів на новачка чекає знайомство не лише із клишоногими сусідами, а й з електропастухом. Для безпеки територія реабілітаційного центру огороджена сіткою, до якої підведено струм мінімальної сили. Шкоди для ведмедів — жодної, запевняє Михайло Маслей. Спробувавши неприємних «лоскотів» раз, вдруге до огорожі клишоногі не підходять.

Поки Малюк освоюється у новій домівці, інші обивателі ведмежого санаторію до своїх барлогів не поспішають. Зима — у розпалі, а їм — хоч би що. Дехто лише трішки в'ялішим став. Жахливі умови, в яких клишоногих утримували їхні горе-власники, навіть природні інстинкти приглушили. «Ці ведмеді змалечку не знали, що таке сплячка, — каже Михайло Маслей. — Їм не давали заснути: вони ж і влітку, і взимку приносили своїм господарям вигоду».

З восьми вихованців ведмежого притулку у сплячку залягла лише 30-річна «пенсіонерка» Ірина. Поважний вік (ця ведмедиця — найстарша у центрі) взнаки дався. Ірина солодко посапує у барлозі, а два роки тому навіть сісти нормально не могла у своїй заґратованій душогубці. «Майже увесь свій вік ведмедиця провела у тісній клітці, в якій навіть замість підлоги були ґрати, — розповідає пан Михайло. — Через це почалися атрофічні процеси в кінцівках, захворювання опорно-рухового апарату. Ірина важко ходила».

Ведмідь, якого тримали у тому ж зоокутку, що й Ірину (у Городку на Хмельниччині), помер, не дочекавшись, як його сусідка, кращого життя. Чи понесли за це покарання горе-власники? Ні. Не поплатилися за звірства і мучителі десятирічного Бені, який ріс у кочовому циганському цирку. Щоб навчити ведмежа танцювати, його кидали на розпечену плиту. Ці дикі «танці» Беня досі не забув.

Натерпівся за своє трирічне життя і луганський Потап. «Його тримали на ланцюзі у кінно-спортивному клубі. Цькували на нього мисливських собак, — розповідає Михайло Маслей. — Ошийник, який Потапові одягли ще ведмежам, вріс у шию. Коли ведмідь рвався, захищаючись від собак, зашморг ще глибше вгризався у тіло... Власник Потапа відбувся штрафом у 80 гривень».

У реабілітаційному центрі Потап знайшов не лише затишний притулок, а й «чоловіче» щастя — на ім'я Бубочка. Парочка ще рік тому подружилася, і досі — нерозлийвода. Разом гуляють, бавляться, облаштовують собі територію. Ось тільки потомства у пари не буде. Потапа, як і інших самців з центру, кастрували.

«Бурі ведмеді у нас — різних підвидів, — пояснює Михайло Маслей. — А Міжнародна організація захисту тварин забороняє схрещувати різні підвиди ведмедів. До того ж самки, які утримувалися у неволі, не в змозі навчити потомство виживати у дикій природі. Також серед ведмедів спостерігається канібалізм: великий самець може вбивати маленьких задля поживи».

Обивателі ведмежого санаторію залюбки обходяться безм'ясним меню: риба, хліб, яблука, морква. Раз на тиждень клишоногих балують медом.

— Як ваші вихованці реагують на людей? Злість і образу на двоногих через своє несолодке (у минулому) життя не зачаїли? — запитую пана Михайла.

— У кожного ведмедя спостерігалася агресивність. Кидалися на клітку, на персонал. Але потім, коли зрозуміли, що їх тут люблять, годують, доглядають за ними, почали по-іншому поводитися.