Гроші на оплату кілера позичив у священиків

Офіційне повідомлення про оголошення у розшук як зниклого безвісти відомого підприємця, власника розважального закладу “Фешн-Клаб” Олександра Веремеєнка набуло великого резонансу. Журналісти намагалися з’ясувати хоч якісь обставини зникнення відомої людини. Та міліцейські джерела на всі запитання лише розводили руками. Опублікована в нашій газеті версія щодо можливих причин зникнення Веремеєнка, яка базувалася на інформації про можливі зв’язки деяких його бізнес-партнерів з кримінальними колами, виявилася хибною. Просимо вибачення за некоректні припущення. Як з’ясувалося, над життям підприємця справді нависала реальна загроза. Та, на щастя, пан Веремеєнко живий та здоровий. “Зникнути” йому довелося, щоб вивести на чисту воду замовника на його вбивство...

Громадський діяч із задатками гіпнотизера-афериста

Історія, через яку власникові “Фешн-Клабу” вирішили вкоротити життя, почалася понад два роки тому. Дружину Олександра в офісі банку, послугами якого вона користувалася, якось познайомили зі ще одним VIP-клієнтом, що мав диплом психолога. Це був 32-річний Іван Ш-к. Магістром психології він став після завершення навчання у Люблінському католицькому університеті (Польща). В Україні представлявся як засновник кількох благочинних фондів з надання психологічної допомоги. У грудні 2005 року Іван Ш-к як представник міжнародної місії спостереження незалежних українських, білоруських та польських ЗМІ захищав права українських репортерів, які висвітлювали вибори в Казахстані. Ш-ка тоді депортували з аеропорту Алма-Ати в Україну. Після чого набув слави правозахисника.

У вересні 2006 року Іван Ш-к став міжнародним секретарем громадської організації “Фундація регіональних ініціатив”. У жовтні 2007 року почав представлятися координатором Європейського колегіуму польських та українських університетів (представляв буцімто польську сторону). Знають Ш-ка як керівника проекту “Європейська співпраця”, співзасновника європейського фонду “Діалог для розвитку демократії”. У 2010 році Ш-к навіть балотувався у депутати Київської облради від партії “Пора”. На щастя, вибори програв.

Завдяки гучним назвам фондів, які він буцімто очолював (насправді ці фонди існували лише віртуально, на сторінках Інтернету), Ш-к набув публічності та познайомився з багатьма відомими людьми. На його сторінці в Facebook у розділі “друзі” зареєструвалися відомі політики, викладачі кількох університетів, архієпископ, кілька священиків...

Отже, в серпні 2010 року до дружини пана Олександра Веремеєнка підійшов Ш-к. Сказав, що має намір заснувати в Україні мережу медичних центрів психологічної допомоги, й запропонував їй спільний бізнес. Жінка потім розповідала, що перед тим, як віддати Ш-ку 100 тисяч доларів готівкою, він говорив з нею понад три години. Після цього спілкування вона була як в тумані. Пішла в банк, вийняла з депозитної скриньки гроші й віддала йому в руки. Відеокамери банку чітко зафіксували процес передачі коштів. Жінка припускає, що на неї подіяв гіпноз.

Коли пан Веремеєнко дізнався про аферу, звернувся із заявою про шахрайство до міліції. У травні 2011 року Івана Ш-ка затримали слідчі Личаківського райвідділу міліції. На його захист стали чимало маловідомих, проте вкрай галасливих громадських організацій, які звинуватили міліцію у “замовних репресіях”. Рік Ш-к провів у СІЗО. Але його таки випустили. Суддя Личаківського районного суду Львова Галина Шеремета звільнила Ш-ка на підставі свідчень його рідної сестри Галини, що це, мовляв, вона дала йому 100 тисяч “зелених”. “Взяла їх у себе в дивані та віддала братові”, — казала в суді жінка. Пан Олександр, щоб повернути гроші, мусив подати на Ш-ка цивільний позов до суду.

У пошуках кілера

На 17 грудня цього року було призначене судове засідання за позовом Веремеєнка у справі шахрайства. Були всі підстави, що суд визнає Ш-ка винним і зобов’яже повернути 100 тисяч доларів. Саме це спонукало афериста шукати інший шлях розв’язання своєї проблеми. Отож, щоб не чекати на невтішне для себе рішення суду, Ш-к вирішив діяти за принципом: немає людини — немає проблеми.

Гроші на оплату вбивства Ш-к взявся позичати у своїх друзів — священиків одного з львівських храмів. Коли пізніше цих людей у рясах правоохоронці викликали на допит, ті були шоковані, дізнавшись, що мимоволі профінансували замовне вбивство.

Як і чимало інших зловмисників, Ш-к погорів на тому, що не мав відповідних зв’язків у злочинному середо-вищі. Адже професійні кілери оголошень про надання специфічних послуг в газети не дають. Хтось порадив Ш-ку звернутися до людини, якій в силу професії доводилося мати справу з криміналітетом. Саме цю людину “магістр психології” попросив звести його з якимось кілером... Зрозумівши, що клієнт не жартує, а має серйозні наміри, «посередник» звернувся до міліції.

Спецоперація

Розробляв операцію з врятування життя підприємцеві начальник кримінальної міліції, заступник начальника Франківського райвідділу міліції Львова майор Тарас Диндерис.

4 грудня цього року “посередник” зводить Ш-ка з “кілером”, який буцімто приїхав виконувати “роботу” з Донецька. Ш-к (усе це фіксує відповідна міліцейська техніка) ставить “кілеру” завдання та обіцяє заплатити за вбивство 15 тисяч доларів. Після обговорення деталей вбивства передає “кілеру” 800 євро завдатку.

5 грудня відбувається друга зустріч замовника, “посередника” та “кілера”. “Посередник” пропонує Ш-ку відмовитися від своїх намірів. Та той категорично заявляє, що лише вбивство Веремеєнка вирішить його проблеми. “Кілер” отримує ще одну частину “авансу” — 6400 гривень та 200 доларів.

На завершальному етапі операції правоохоронці надають у ЗМІ інформацію про оголошення у розшук зниклого безвісти Веремеєнка. За фактом його зникнення навіть порушують кримінальну справу. 7 грудня “кілер” доповідає Ш-ку, що замовлення виконане, та демонструє фотографії з “трупом” Веремеєнка. 10 грудня “кілер” отримує від Ш-ка дві тисячі доларів. Решту “гонорару” зловмисник обіцяє виплатити протягом півроку. 11 грудня Ш-ка викликають у Франківський райвідділ міліції як свідка у справі про зникнення Веремеєнка. Спочатку Ш-к спробував перекласти вину на... свою матір пані Мирославу. Казав, що саме вона замовляла вбивство Веремеєнка. Та через певний час отямився і зізнався, що це він замовляв вбивство.

13 грудня у Франківському районному суді міста Львова вирішувалося питання про обрання до Ш-ка міри запобіжного заходу. Коли підозрюваного завели до зали суду, він вигукнув: “Головне, що я живий, а він помер...”. Почувши це, мати підоз-рюваного крикнула синові: “Веремеєнко живий!”. Після чого підозрюваний “згадав”, що колись у ДТП отримав травму голови, й почав жалітися на провали в пам’яті...