«Коли з орбіти космонавти дивляться на Афон, бачать сяйво – стовп молитви до Всевишнього...»

Голова паломницького центру, настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці УПЦ КП у селі Чишки (Пустомитівський район, Львівщина) ієрей Роман Мануляк разом з іншими паломниками побував у місці, де жодного разу не ступала нога жінки, — на Афоні. Це один із найбільших релігійно-духовних центрів православного чернецтва (повна назва — Автономна чернеча держава Святої гори Афон). Святе місце розташоване на одному із трьох «пальців» півострова Халкідика — півострові Айон-Орос, у Егейському морі, на висоті 1 935 метрів над рівнем моря. Про святі реліквії, афонських монахів і відчуття, які його переповнювали, отець Роман розповів кореспондентові «ВЗ».

- Отче, на Афоні двадцять православних монастирів, 15 скитів. Де ви побували?

— Ми відвідали монастирі Ватопед та Івірон (Іверський). На території Іверського монастиря — скит Святого апостола Андрія. Вразило те, що у чернечих храмах не було нічого штучного — живі квіти, “живе” світло. На величезних світильниках (діаметр від 2 до 3 м) — воскові півметрові свічки. Лампадки невгасимо горять біля ікон. Церкви маленькі, проте яка їхня духовна велич!

- До яких святих реліквій вдалося прикластися?

— У Ватопеді — до пояса Матері Божої. Його Пречиста подарувала Святому апостолові Хомі. Тоненький тканий пояс, обшитий золотою ниткою. Зберігається у срібному невеликому ковчезі поміж дорогоцінних каменів та прикрас, які пожертвували люди, завдячуючи Богородиці за зцілення від невиліковних хвороб. Святиню охороняє старець. Він мене благословив — поставив на голову ковчег з поясом Діви Марії і довго молився.

Мощі голови святого Івана Золотоустого — у великому срібному мощовику з маленькими дверцятами збоку. Через віконце видно схудлу голову, через відчинені дверцята — вухо, у яке Святий апостол Павло диктував літургію. Воно біле, як живе.

У Благовіщенському храмі монастиря ми помолилися до чудотворної ікони Всецариці, відслужили біля неї акафіст. Отець Володимир (секретар нашої єпархії) у 2011 році привіз із Афону ікону Всецариці, яку намалював монах Ватопедського монастиря, зарахований до лику святих на горі Афон. Молячись до ікони Всецариці у церкві у Старосамбірському районі, видужали онкохвора жінка і чоловік, який від народження був у візку. Коли він у церкві встав з візка, люди зчинили крик... У Івіроні ми помолилися до чудотворної Іверської ікони.

- Які афонські монахи у побуті?

— Вони мало говорять, проте дуже добрі. Одягнуті у чорні ряси, голова покрита скуфією, волосся сховане за комір ряси. Коли про щось розповідають, відповідають на запитання, відчувається радість, благодать. Більшість монахів говорять грецькою.

Священикові, який кілька днів жив на Афоні (для всіх прочан проживання і харчування безкоштовне), один монах дав послух — позамітати подвір'я. Той скоро позамітав. “Не так”, — сказав монах. Тоді став на коліна і почав помаленьку вичищати між кожним камінчиком, травичкою, показуючи, як треба. Там ніхто нікуди не спішить, там життя поза часом. У середині храмів фото чи відео заборонено. Монахи дозволяли фотографувати тільки подвір’я, територію, церкву ззовні. Там, де не було їхнього благословення, знімки не вдавалися.

Їдять монахи дуже скромно. Коли ми розділили з ними трапезу, на столі були ціла варена капуста, варена картопля, полита оливковою олією, риба мойва. Приступили до трапези, під час якої черговий монах читав «Життя святих». На стінах трапезної — ікони. Їли ми в тиші.

Усе життя монаха — перебування в молитві. Ченці прокидаються о третій ночі, відбувають полунощницю, утреню, літургію, трапезу, а потім кожен виконує певну роботу, свій послух. В обід мають послух, а тоді знову вечірня. Монаше правило — щодня молитва до Господа за живих і померлих афонських жителів-монахів. Розповідають, коли з висоти космонавти дивляться на гору Афон, бачать над нею особливе сяйво — немовби стовп тієї безперестанної молитви до Всевишнього...

З досьє «ВЗ»

У VII ст. візантійський імператор Костянтин Погонат передав Афон (півострів Айон-Орос) у виняткове володіння монахам. Афонська чернеча республіка є самоврядною. На її території заборонено перебувати жінкам, навіть заборонено приводити тварин жіночої статі. На чолі республіки — Священний Кінот, або Синаксис, що утворюється з представників усіх монастирів. Головує на засіданнях Кіноту представник Великої Лаври (перший монастир, який з’явився на Афоні).

Монастирські статути Афону відомі суворим аскетизмом. У 962-963 роках грецький монах Афанасій заснував перший укріплений монастир — Велику Лавру. 1204 року Афон завоювали католики, у 1453 -1830 рр. центр православного чернецтва був у володінні турків. Наприкінці XII ст. на Святій горі було безліч монастирів. Донині збереглось 17 — 20 грецьких, 3 слов’янські (сербський — Хіландар, болгарський — Зограф, руський — Св. Пантелеймона).

Найвідоміші вихідці з України, які прославились на Афоні, — Христофор, Феодул, Іван Вишенський, Паїсій Величковський. На Святій горі зберігаються унікальні пам’ятки грецького, арабського, слов’янського іконопису, писемності (кількість стародавніх рукописів сягає 10 тисяч). Є унікальні фрески, мозаїки

XI — XVIII століть