Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

«Самогоне, самогоне, хто тепер тебе не гоне!»

Дослідження з історії і сьогодення народного трунку на прикладі одного села

Тільки не кажіть, що це напій селянський, мужицький. Він — народний. Особисто знайомий з багатьма інтелігентними людьми — письменниками, вчителями, науковцями, які цей трунок не лише п’ють, а й самі женуть. І дехто не приховує цього... Більшість людей знає про те, що виготовлення самогону для власного споживання вже років сім не переслідується законом. Не можна лише гнати цей напій на продаж... Зрештою, хочу нагадати, що “Високий Замок” п’ять років тому навіть проводив редакційний конкурс на кращу самогонку...

Не ПОДУМАЙТЕ, що село Дунаїв претендує на галицьку столицю самогоноваріння. Взяти за об’єкт дослідження саме це село мене спонукала одна зворушлива історія, пов’язана з цим напоєм. Під час німецької окупації одна дунаївська родина, ризикуючи своїм життям, переховувала єврейського юнака. У перші повоєнні роки він працював на Львівській маргаринній фабриці, що і нині діє на вулиці Городоцькій. Саме там майстер на всі руки виготовив із нержавійки потужний самогонний апарат. Його рятівники почали зводити нову хату. А самогон, як і горілка, у всі часи був вільно конвертованою валютою. Міліціонери якимось чином пронюхали про це вогнище самогоноваріння і застукали господарів на гарячому. Правоохоронцям так сподобався цей апарат, що вони запропонували главі сімейства оборудку із власною совістю. Скажи, мовляв, хто зробив цей апарат, бо і ми такий хочемо. Тоді не будемо оформляти протокол... Видати майстра простому селянинові совість не дозволила. На судовому процесі змагалися дві подруги — суддя і адвокат. Адвокат намагалася довести, що ця родина гнала самогон не від доброго життя. Після суду ці жінки так сварилися — мало не побилися. Але господар відбув рік примусових робіт.

Найбільш трудомісткими і добре оплачуваними культурами у Дунаєві за колгоспних часів були льон і цукрові буряки. У минулому передова ланкова розповідала, що одного разу вирішила взяти ділянку не льону, а цукрового буряку. І не прогадала. Її подруга за льон отримала кілька центнерів пшениці, а вона п’ять центнерів цукру. І майже увесь цукор пішов на самогон. Його вистачило на всю будову нової хати...

І ще з історії. Колгоспи імені Сталіна та “Перемога” заклали у Дунаєві 1946 року. І одними з перших до них вступили переселенці з Лемківщини, бо не мали попервах ніякої господарки і мусили якось виживати. У них не було грошей ані на горілку, ані на цукор, аби гнати самогон. І щоб отримати кайф, купували “кропку” (ефір для знечулення). Його не стільки пили, скільки нюхали...

На сході України самогон здебільшого гнали не з цукру, а з цукрових буряків. У Дунаєві теж використовували цю технологію, але поодинокі господарі. З цукровими буряками було більше мороки. Їх треба було подрібнювати, виварювати, двічі переганяти. Майже неможливо було позбутися специфічного запаху і смаку напою під народною назвою “Три гички”... Дехто примудрявся гнати самогон з меляси — відходів виробництва цукру. Цей продукт (маю на увазі мелясу) дуже полюбляла велика рогата худоба...

Люди старшого покоління пам’ятають про організацію соціалістичного змагання між підприємствами і колгоспами Львівщини та областями-побратимами Ростовською та Ульяновською. Колишній голова колгоспу із сусіднього села Білого Степан Чайківський згадував, що наші російські друзі не лише залюбки пригощалися дунаївською самогонкою, а й завжди просили з собою як сувенір...

Методом анонімного опитування встановив, що нині самогон женуть щонайменше 30 господарів. Таких, що продають, може, троє-пятеро... Не женуть ті, хто лінується, або ті, хто має у родині пияків. До речі, гірких п’яниць у Дунаєві небагато. Кажуть, чимало алкоголіків ще у молодому віці пішли на той світ. А старші люди свою міру знають. І не тільки свою. Коли запрошують односельців допомогти з ремонтом чи впорати город, при обіді на двох виставляють “чекушку”. Не тому, що скупі. Знають, якщо налити більше, то після обіду роботи вже не буде... Якість дунаївської самогонки забезпечує і особливої чистоти вода. Але, розповідали люди, трапляються і нечесні самогонники. Хто для міцності, а хто для прозорості додають... вапна, пташиного посліду, мідного дроту... У сусідньому селі Іванівка був випадок, що людина, випивши такого трунку, осліпла. Самогонницю засудили.

Моє дослідження цієї теми засвідчило, що переважна більшість дунаївців женуть самогонку з економічних міркувань. Кілограм цукру коштує 7 гривень. З нього виходить майже літр самогонки. Купити півлітра цього напою у Дунаєві можна за 20 гривень. У селі знають, хто у них жене зі “знаком якості”.

Знайшов кількох господарів, які женуть виключно з лікувальною метою. Сивушні масла, які випадають в осад, дуже ефективні для компресів при захворюваннях опорно-рухового апарату. Це підтвердив, зокрема, багаторічний головний лікар Дунаївської лікарні Корнелій Савчук. Натомість шкідливості самогонки для внутрішніх органів у поміркованих кількостях ще ніхто на практиці не довів. І, нарешті, все більше людей вдаються до самогоноваріння з огляду на катастрофічне зростання фальсифікату спиртних напоїв. П’єш і не знаєш, що п’єш... Краще вже “самопоміч”... Не виключено, що невдовзі у магазинах, які торгують екологічно чистими продуктами, з’являться алкогольні відділи з із саморобними міцними напоями, на яких буде зазначено не лише назву трунку (скажімо, “Старе Село”), а й автора, який дорожитиме честю своєї марки... Кажуть, така практика вже є у деяких європейських країнах...