«Чули, українська мова – це «сексі»?»

Який стосунок між мовою та модою, що таке змагальницька сила мови та як зробити українськість модною? На ці теми розмірковував український філософ, антрополог, етнолінгвіст, письменник Роман Кісь, автор кількох книг, зокрема розвідки, в якій досліджено взаємозв’язки між мовою і ментальністю: “Мова, думка і культурна реальність”.

— Великі українські міста сходу та півдня, як-от Дніп-ропетровськ, Кривий Ріг, Донецьк, Одеса, Харків, позбавлені власного українофонного середовища, — змальовує ситуацію Роман Кісь. — Українці там живуть наче в діаспорі, розсіяно, на маленьких культурницьких острівцях, як у гетто. Та навіть у Львові не маємо повноцінного україномовного полікультурного соціосередовища і можемо почуватися дискримінованими у мовному аспекті. Адже не має-мо можливості, до прикладу, подивитися українське кіно. Багато функціональних секторів, сегментів міської культури — не заповнені українською продукцією. Існує формула: змагальницька сила живого мовлення прямо пропорційна спектру розгорненості соціальних функцій цієї мови. Тобто, оскільки сфера мовлення українською десь у Харкові чи у Києві звужена лише до розмов на кухні чи оголошення зупинок у метро, така мова автоматично стає не спроможною конкурувати з живим дискурсом російської мови. Змагальницька потуга української мови — мінімальна. Щоб змінити це, потрібно забезпечити її повним спектром функцій. Український кінематограф, відеоіндустрія, мультимедійна українська мережа, медицина, економіка, торгівля... Українська мова має “працювати” скрізь. Тоді українське слово матиме змагальницьку силу і зможе конкурувати не тому, що воно — калинове, солов’їне, а тому, що має інформаційну і комунікативну потугу у своєму заплічнику.

Завойовувати сегменти “ринку” українською мовою, на переконання Романа Кіся, потрібно “не за рахунок витіснення російського сегменту, а за рахунок нарощування українофонного питомого середовища”. І тут у нагоді стануть усі новітні “винаходи людства” — реклама, брендування, мода... “Чули, українська мова — “сексі”? — говорить він. — Маю на увазі соціальну рекламу, на якій зображена буква “Ї”, а далі йде напис: “Українська — це спокусливо”. Таке перетворення української мови в рекламний продукт за моделлю “баба + товар” — працює. Чому б і ні?”. “Не треба тут плекати ілюзію, що українськість виживе за рахунок традиційної культури, — наголошує Роман Кісь. — Її вже давно нема. Шаровар ніхто не носить. Наша проблема в тому, що катастрофічно бракує україномовного якісного продукту, який був би атракційним, привабливим, сильним, впливовим, дієвим. Треба, щоб тинейджери подивилися український фільм чи кліп і подумали: “Оце круто!”. Треба, щоб вони наспівували українську попсу. Це вимагає творчого підходу, але цього можна досягти. “Океан Ельзи” — доказ цього. Він і у Пітері, і у Москві, і в Брюсселі — украї-номовний “ОЕ”.

На важливості та необхідності україномовної поп-культури, а не лише фіксації на українському елітарному, інтелектуальному продукті і наголошує етнолінгвіст. Адже левова частка населення, яка і формує критичну масу “мовності”, — слухає поп, а не джаз, читає не інтелектуальні романи, а глянець і їздить у маршрутках, де з радіоприймачів лунає російська попса. “Маю маленьку хатинку в глухому закутку Бойківщини, — розповідає пан Роман. — І от неподалік мого віддаленого хутірця чую, як на сінокосі репетує радіоприймач голосом Седакової: “Что я наделала, душу так ранила...”. Дівчина, яка збирала сіно, увімкнула радіо, щоб розважитися, а там — тільки це. Де альтернатива? Де українська попса? Нема”. “Українські студенти не витворили свого виняткового сленгу, як це зробили польські чи американські студенти, — продовжує він. — “Тіпа”, “карочє”, “кумарить”... Такі слова побутують у їхній лексиці. Але ж це — не продукт творчості студентського молодіжного середовища чи української молодіжної субкультури. Ці слова первісно взяті із зонівського “блатного-приблатньонного” середо-вища, зовсім не українського. І це свідчить не стільки про експансивність, силу, динамізм і розвиненість російської “приблатньонної” субкультури, скільки про слабкість українського молодіжного середовища, яке вбирає в себе ці слівця, а не творить своїх”.

На думку науковця, корінь проблем — у зміщенні акцентів. Боремося проти російської мови, замість того, щоб боротися за українську. Зосереджуємо увагу на вузькопрофільному продукті, забуваючи про масовий. Махаємо рукою на керовану рекламою, модою чи попсою зрусифіковану “масу”, хоча можемо перетворити її на українофільську рушійну силу.