Передплата 2024 «Добре здоров’я»

За чоловічі сльози жінку спіткає кара!

Вважається, щоб людям було добре разом, вони повинні мати багато спільного. Тобто однакове коріння, культурне середовище, віросповідання... Масіра Мухаметьянівна та Юрій Михайлович Гуляєви – виняток з цих правил. Дружина – правовірна мусульманка, чоловік – затятий комуніст. Вони прожили разом майже 60 років і стверджують, що завжди почувалися щасливими.

Юрію МИХАЙЛОВИЧУ незабаром стукне 80, його “половинці” — 76 років. Досі чоловік дивиться на дружину закоханими очима й може годинами розповідати, що вона у нього — найкраща. Все життя, з двома дітьми на руках, працювала й ніколи не припиняла вчитися. Ночами “гризла граніт науки”, тому швидко піднімалася кар’єрними сходами. Діти зростали доглянутими, розумними, вихованими. Причому всіх успіхів пані Масіра досягала власними силами, адже її чоловік — льотчик, тож половину сімейного життя провів у рейсах.

Масіра народилася в Башкортостані (тепер — Башкирія) в селі Тархани Шаранського району. У її рідному селі суворо дотримувалися всіх законів ісламу. Дівчинка зростала у віруючій сім’ї, її мама закінчила медресе — релігійну школу для дівчат. Розповідала дочці, що дідусь був надто суворим мусульманином: дружина втекла від нього разом із сином та оселилася в закинутій бані. На запитання дочки, як може жити у старому та сирому приміщенні, відповіла: “Порівняно з домом, почуваюся в бані мов у раю!”. Матір Масіри виховувала мачуха. Коли настав час видавати доньку та пасербицю заміж, до кращих претендентів виводила рідну дочку, а до гірших — пасербицю. Пошкодувавши племінницю, тітка сказала їй: “У мене є для тебе хлопець. Він — бідний, живе в сусідньому селі. Як сподобається — будеш щаслива!”. Між молодими людьми спалахнуло кохання, однак сподіватися на благословення суворого батька нареченої — марна річ, тож майбутній чоловік вирішив викрасти дівчину й відвезти у своє рідне село — за 25 км від її домівки. Батько безрезультатно шукав дочку протягом двох років. Випадково зустрілися на базарі, коли вона вже мала дитину.

У подружжя народилося дев’ятеро дітей, з яких вижили лише троє. Масіра була наймолодшою.

Коли в село прийшли комуністи, сім’ю віднесли до “кулаків”, тож мусили тікати до Киргизстану. Там сталася біда: помер годувальник — батько сімейства, дітям потрібно було йти працювати. Масіра влаштувалася вахтером в училище, де навчався Юрій. Молоді люди зустрічалися більше року. І тут родичі підшукали для Масіри нареченого — старшого за віком, забезпеченого татарина. Цілу ніч вмовляли дівчину відповісти потенційному нареченому “так”, але вона не піддалася, адже не уявляла свого життя без Юрка. Мама була категорично проти їхніх стосунків з релігійних міркувань: “Росіянин з татаркою жити не зможуть!” — сказала, мов відрізала, і сховала паспорт дочки. Довелося Юрію йти стопами тестя — викрадати свою кохану. Коли молоді вже їхали в поїзді назустріч щасливому майбутньому, на їхньому шляху з’явилася нова перешкода. Масіру здолав напад дизентерії, “швидка” забрала її просто з поїзда. Коханий не міг її супроводжувати, оскільки повинен був негайно з’явитися у військовій частині. Від високої температури Масіра втратила свідомість, мов уві сні чула слова Юрка: “Як тільки стане легше — відразу приїжджай до мене!”. Поки дівчина лежала в лікарні, його скерували до іншої респуб-ліки. Закохані ледь не загубили одне одного. Та коли Масіра стояла з випискою на порозі лікарні, до неї підбіг товариш Юрія і вручив листи від коханого.

Так без весілля та білої сукні розпочалося сімейне життя 19-річної дівчини-мусульманки та 23-річного хлопця з трудової радянської родини. Вже будучи заміжньою, Масіра закінчила 9-й та 10-й класи, технікум, вступила на економічний факультет Інституту народного господарства. Оскільки Юрій був військовим, сім’я багато переїжджала: жили в Литві, Сибіру, різних містах Узбекистану, Польщі, України. Щоразу Масірі доводилося змінювати не лише місце проживання, а й роботу. Її чоловік вступив у партію, а вона відмовилася. Масіра не забувала про мусульманські свята і традиції, не вживала алкоголю. Коли чоловік відлітав у черговий рейс, молилася. Боялася, щоб діти не втратили батька. На її думку, якщо чоловік не п’є, не піднімає на дружину руку, вона завжди повинна шукати шляхи для збереження родини, а для дітей — тата. 85% сімейного життя залежить від терпіння та поблажливості жінки стосовно благовірного та дітей. З дитинства Масіра апа (звернення до мусульманки старшого віку) чула від матері, що за чоловічі сльози жінку неодмінно спіткає покарання. Тобто ображати своїх “половинок” не можна. Вже коли Гуляєви одружилися, пан Юрій знайшов спільну мову з “золотою тещею”. Коли хтось зі знайомих кепкував з того, що вона — мусульманка, захищав її, кажучи: “Чи ви знаєте, яку зарядку моя теща щодня робить?!”. Мав на увазі те, що під час намазу (молитви) мусульмани здійснюють багато поклонів.

Пані Масіра остаточно навернулася до релігії, коли сім’я переїхала у Західну Україну. Помітила, що тут — духовне суспільство, тож каже, що почувалася овечкою, що відбилася від стада. Спочатку знайшла своїх співвітчизників, а потім приєдналася до мусульманської общини. Щоп’ятниці та на релігійні свята відвідує молитовний дім, вивчила арабську (цією мовою мусульмани моляться, проводять богослужіння). На кухні висить мусульманський календар українською мовою та графік намазів. Суворо дотримуючись правил ісламу, жінка молиться п’ять разів на день. Каже, це добре тренує пам’ять, а також допомагає тримати себе у формі. Правила ісламу роблять людину дисциплінованою і не дають розслаблятися: потрібно вставати вдосвіта, адже о 7.45 починається перший намаз. Як годиться, перед кожною молитвою вмиває не лише лице, а все тіло. Каже, тіло та одяг мусульман завжди мають бути ідеально чистими. Пані Масіра не вживає свинини: купуючи сосиски, завжди вивчає їх склад. Але стверджує: якби чоловік захотів — приготувала б для нього будь-яку страву. Проте пан Юрій — не надто перебірливий. Він поважає духовність дружини, хоча сам “був, є і завжди залишатиметься затятим комуністом”. Коли “половинка” остаточно навернулася до рідної віри, досконало вивчив усі релігії й схвалив вибір жінки. Діти Гуляєвих, будучи дорослими, з власної волі охрестилися у православній церкві.

У родині святкують як християнські, так і ісламські свята. Пані Масіра готує всі традиційні страви. Каже, онукам і правнукам до вподоби мусульманські смаколики, вони запитують: “Бабусю, а коли буде твоє свято?”. Вихована за давніми звичаями свого народу, пані Масіра навчилася смачно готувати як пасочки та кутю, так і біляші з домашньою локшиною. Ще на початку сімейного життя вона дала своєму благовірному клятву, що доводитиме йому своє кохання ділом, тож дотримується її усе життя.