Країна Facebook

Для одних це — контактник, де можна знайти всіх і вся, щоб поспілкуватися. Ще для когось -підміна щоденника і можливість повідомити на весь світ, що їв, де спав, про що думав. Для багатьох ФБ -платформа для роботи і незамінний помічник. А ще це -джерело новин. В окремих ситуаціях соціальна мережа може бути навіть каталізатором революцій. То що ж таке Facebook, які сильні і слабкі сторони він таїть та чи становить загрозу традиційним ЗМІ, з’ясувала кореспондент «ВЗ».

Щоб «переплюнути» Китай, залишилось два кроки

Якщо прирівняти Facebook до країни, то за чисельністю населення він опиниться ні багато ні мало -на третьому місці у світі. Попереду нього -лише Індія та Китай з населенням понад один мільярд триста мільйонів людей. Україна зараз за чисельністю «населення» ФБ -на 63¬му місці серед країн світу. Середній вік українських ФБ¬юзерів — 24¬26 років.

—Користуюся ФБ з 2009 року, -розповів кореспондентові “ВЗ” незалежний медіаексперт Отар Довженко. -За цей час кількість українських користувачів зросла від кількох сотень тисяч до понад двох мільйонів, і саме ФБ став середовищем інтелектуальної, творчої, новинної комунікації між активною частиною суспільства. В Росії, наприклад, цю функцію виконує Livejournal, в Америці — Twitter. Разом з тим, не слід переоцінювати вплив ФБ: «ВКонтакте» завдяки піратському контенту має в десять разів більше користувачів, «Однокласники» -втричі. Ці останні соцмережі дуже впливають на культуру спілкування у ФБ — ще кілька років тому там було на порядок менше тупих картинок і на порядок більше змістовних висловлювань.

Один з найбільших каменів, які кидають у город «Фейсбуку», -те, що він наймайстерніший пожирач часу. Навіть у самому ФБ жарти на цю тему — рікою. Мовляв, “Що робив?” -“У ФБ сидів” -“Що зробив?” — “Так я ж у ФБ сидів”. «Фейсбук» -маленьке суспільство в суспільстві, яке не має кордонів, -каже доцент факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка, фахівець у галузі соціальних комунікацій, медіакультури Наталія Габор. — Ті, хто шукає розваг, знайдуть їх і на ФБ. Трудоголіки як у реальному житті працювали, так і робитимуть це і в ФБ, знаходячи можливості використовувати соціальні мережі з професійною метою. У нашому швидкому та активному світі залишається мало часу на контакти. То чи не краще, щоб люди спілкувалися через соціальні мережі, якщо альтернатива цьому — не контактувати взагалі?”.

Холодний душ чи каталізатор революцій?

—Соціальні мережі дають значно більше можливостей для спілкування і для згуртування людей, як громади, -зауважує Наталія Габор. -Часто чуємо, що в Україні ще немає громадянського суспільства. Громада як така не зорганізувалася і не діє в своїх інтересах, коли це потрібно і важливо. Іноді окремі спалахи є, але загалом такого явища немає. По тому, як люди почали використовувати власне соціальні мережі, бачу механізм згуртування громадянського суспільства в Україні.

Проте згуртуватися — не значить почати діяти. Чимало емоцій, претензій, зауваг чи благих намірів, озвучених у «Фейсбуку», там же і залишаються. Часом він стає полем для сублімації емоцій та бажань. «Одна журналістка влучно сказала, що якби зараз була Помаранчева революція, то все закінчилося б тим, що більшість поставила б свій like у Facebook, -зазначав в інтерв’ю кореспондентові «ВЗ» історик, публіцист Ярослав Грицак. -Торік Україна перетнула межу: зараз у нас Інтернетом користуються 30 відсотків українців. Це, як кажуть, фахівці, take off — момент, коли літак відривається від землі. За такого показника контролювати чи цензурувати інформацію стає все важче -майже неможливо. З іншого боку, зростають можливості для маніпуляцій. Скажімо, перенесення нашої протестної енергії у віртуальний простір, де вона розпливається як олія по воді, не створюючи жодного ефекту».

«Так, явище, коли люди радше “лайкнуть” у ФБ, ніж вийдуть на вулиці, помітне, -каже Наталія Габор. -Але мені здається, що це -конкретно наша, українська, риса і вона, власне, післяпомаранчева. Якби не було щирого вибуху на Майдані 2004 року і тієї пасивності та зневіри, на яку спровокувала влада людей, у нас були б не лише «лайки», а й дії. У Росії люди, поспілкувавшись через соціальні мережі і зрозумівши, що так далі жити не можна, вийшли на площу. У США була акція «Окупуй Уолл¬Стріт»: саме після розмов, дискусій в соціальних мережах американські протести вилилися на вулицю. Можна говорити і про механізм “організації” Арабської весни. Те, що відбувалося в арабських країнах і що було не прийнято обговорювати в суспільстві, обговорювалося через соціальні мережі, які і допомогли людям вийти на вулиці. І надалі люди контактували між собою через соцмережі, «твітячи», що з ними, де вони і як. Відео з’являлося на YouTube, фото -у «Фейсбуці». І лише потім все це аналітично осмислювалося в традиційних ЗМІ”.

ФБ проти ЗМІ. Хто кого?

Новини у ФБ розлітаються як гарячі пиріжки. Хтось десь щось побачив, почув — перепостив, прокоментував. Його френди підхопили інформацію — і вона полетіла, набираючи масштабів і обертів. За швидкістю реагування ФБ «обскакує» традиційні ЗМІ. Зрештою, все частіше, ті, хто «підсів» на «Фейсбук», саме його називають головним, а то й єдиним джерелом новин. Та чи вдасться ФБ витіснити ЗМІ та й чи ставить він собі таку мету?

—Якщо порівнювати соціальні медіа з традиційними як носії та середовище поширення інформації, то їхні головні переваги — загальнодоступність, безкоштовність, миттєвість (що значно крутіше за «оперативність»), полілогічність, глобальність і ефективний природний механізм фільтрації важливих інформаційних приводів, що відсіює сміття, -говорить Отар Довженко. -Але є й недоліки: головний полягає у тому, що людина замуровує себе в соціальних медіа, формуючи свій інформаційний простір виключно з тих джерел, які їй до вподоби чи близькі за духом. Це підвищує ризик дезінформації або навіть інформаційної ізоляції: відбувається щось важливе, але ми про це не дізнаємося, бо наші френди про це не пишуть. Традиційні ЗМІ все¬таки намагаються добирати інформацію за певним умовним загальнолюдським критерієм важливості. Друга перевага традиційних (але тільки якісних, в Україні їх майже немає) ЗМІ у тому, що вони дотримуються стандарту перевірки інформації, тоді як у соцмережах новини часто поширюються некритично.

«У ФБ важлива особиста довіра до того, хто “постить” ту чи іншу інформацію, -каже медіа¬експерт Алім Алієв. -Якщо довіряєте цьому френду, то читаєте його новини, «лайкаєте», поширюєте їх. А у контексті традиційних ЗМІ краще працює інституційна довіра. Довіряєте конкретному виданню незалежно від того, хто автор новини чи статті, або ні. Якщо говорити про переваги традиційних хороших ЗМІ, то там представлені точки зору кількох сторін, а у ФБ це -переважно точка зору лише того, хто “постить” певний пост, яка може бути суб’єктивною». «Соціальні мережі стають для журналістів офіційним джерелом інформації, -акцентує Алім. -ФБ генерує новини. Там від політиків, бізнесменів, журналістів, громадських діячів можна дізнатися найсвіжішу новину з перших уст. Зрештою, ФБ не витісняє і не конкурує з традиційними ЗМІ, а створює механізми взаємодії. ЗМІ продукують новини, а ФБ поширює їх і стає платформою для рефлективного реагування. Раніше новини, події обговорювали на кухнях, а зараз -у соцмережах».

«Є види медійного контенту, запитані аудиторією, які ніколи не вироблятимуться безкоштовно, на голому ентузіазмі, -резюмує Отар Довженко. -Це переважно телевізійні та складні газетно¬журнальні формати, які вимагають часу, грошей і дуже специфічної кваліфікації. Тому професійні ЗМІ і журналісти будуть потрібні як виробники контенту. А ось первинним середовищем поширення їхнього контенту можуть стати — та вже, власне, й стають, -соціальні медіа. Я новини дізнаюся з посилань на публікації традиційних ЗМІ, що поширюються в ФБ. Цій тенденції — коли користувач не заходить на сайти он¬лайн¬видань, а отримує стрічку заголовків там, де йому зручно, -вже близько десяти років. Почалося з РСС, потім трансляції в блогхостингові системи, потім — соцмережі і «Твіттер».

Довідка «ВЗ»

Facebook («Фейсбук», ФБ) — популярна соціальна мережа, яку заснував у 2004 році Марк Цукерберг. Вона, зокрема, дозволяє створити профіль з фотографією та інформацією про себе, додавати друзів, обмінюватися з ними повідомленнями, змінювати свій статус, залишати повідомлення на своїй і чужій «стінах»¬сторінках, завантажувати фотографії і відеозаписи, створювати групи (спільноти за інтересами).

Пост — допис; постити — дописувати, перепощувати — поширювати у ФБ опубліковану інформацію.

Like (лайк) — кнопка в ФБ, натиснувши яку, висловлюєш схвалення написаному посту.

Коментарі для "ВЗ"

«ПРОТИВНИК ФБ»

Петро МАГА, телеведучий

Мене немає у жодній соцмережі. І це -принципово. Будь¬яка публічна людина викликає нездорове бажання у збоченців, людей з хворим почуттям гонору пройтися по ній, понаписувати, прокоментувати. Зробив добру справу і написав про це — значить, піаришся. Переживаєш невдачу і поділився цим — ось вам привід для зловтішання.

Нормально спілкуюся зі своєю сім’єю, друзями. Навіщо повинен ще й спілкуватися з незнайомими мені людьми? Якийсь там Ваня Іванов хоче подружитися зі мною на «Фейсбуку». Але мені це навіщо? Коли мені хтось каже: “Та у мене 6000 друзів на «Фейсбуку»!”, відповідаю: “Ти -ідіот”. У мене друзів (навмисно рахував) -шість. Друг перевіряється у біді і в добрі. А називати другом когось там в соц¬мережі... От підпишусь я на це ФБ, і що? З’явиться у мене 6000 чоловік, які будуть зі мною переписуватися. Для чого? Ділитися з ними чимось? Не хочу. Та й чим? Будь¬яка радість, винесена на показ, — розхлюпана, розтрачена радість. А проблеми твої нікого не обходять.

Використовувати «Фейсбук» як джерело інформації? Ніким не підтвердженої, з пальця висмоктаної, без посилання на джерела? Ні, дякую.

«ПАТРІОТ ФБ»

Завен БАБЛОЯН,

видавець, перекладач, у ФБ з 2009 року

ФБ в мене практично завжди «у фоновому режимі». Це щось на кшталт того, як люди слухають музику під час роботи. Тобто присвячую йому часу і багато, і непомітно мало водночас. Звичайно, можу собі уявити життя без ФБ, бо чотири роки тому воно таким і було. Змінилося б воно? Приблизно, як життя меломана, в комп’ютері якого зламалося аудіо.

Новини дізнаюся майже виключно з ФБ. «Фейсбук» для мене — не стільки мережа, скільки сітка, тенета, в які потрапляють різні цікаві речі. Це далеко не тільки і не передовсім новини, а така рідкісна і цінна здобич, як думки, спостереження і почуття інших людей, знайомих та незнайомих. Це -як книга, яку постійно пишуть люди, історично тобі дорогі або ті, яких ти відкрив для себе завдяки цим тенетам.

Оскільки ФБ — не щось нав’язане, а сервіс, яким користуєшся добровільно, було б дивно вбачати в ньому мінуси. Можна нарікати на те, що він «відвертає увагу», але це не він відвертає, це ти сам відволікаєшся. Разом з тим, він також дисциплінує, і не лише в сенсі розподілу уваги, а й у твоєму ставленні до власних спостережень, емоцій та думок: привчає доводити їх до певної чіткості, якось формулювати хоча би внутрішньо, для себе самого.