«На руках побачила кров. Зрозуміла, у мене стріляють...»

У порушенні кримінальної справи відмовили

“Це сталося після обіду 6 жовтня, — пригадує ті жахливі події пані Ірина. — Був теплий сонячний день. Пішли із сином Сашком на дитячий майданчик неподалік нашого будинку. Він бавився з друзями, а я присіла на лавочку. Коли встала, аби подивитися, куди побігли діти, відчула несамовитий різкий біль у лопатці. Закричала. Помацала те місце рукою, бачу — кров. Зрозуміла, у мене стріляють. Почала голосно кликати Сашка. Сказала, аби попросив бабцю викликати “швидку”. Коли повернулася у той бік, звідки стріляли, побачила на балконі чоловіка і хлопчика, який кричав: “Це не я стріляв”

“Швидка” прибула через півгодини. Пані Ірина за фахом медик, самостійно намагалася призупинити кровотечу, аби не втратити свідомості. Міліція приїхала ще пізніше. “Коли мене поклали на ноші, підійшов чоловік у цивільному, — веде далі. — Та мене відразу забрали в машину і повезли у 8-му міську лікарню до Львова. Там було багато правоохоронців, але мене відразу забрали на операцію, яка тривала дві години. Куля так і залишилася у легені. Вона зайшла туди через ліву лопатку, “по дорозі” зламала ребро. Це поранення належить до смертельних. Не могла дихати легенями”.

Десять днів пані Ірина провела на лікарняному ліжку. За весь час ніхто з міліції не прийшов за показаннями. А коли виписалася, дізналася, що у порушенні кримінальної справи відмовили.

Син запитав: «Мамо, ти помреш?»

Постріл у пані Ірину пролунав із будинку навпроти дитячого майданчика, з квартири на другому поверсі. Там живе подружжя Шарміних, яке виховує 11-річного прийомного сина. Саме хлопчик, за версією правоохоронців, влучив у пані Ірину. Крім того, згідно з висновками судмедекспертизи та клінічною випискою, таке поранення могла спричинити вогнепальна, а не пневматична зброя, як це зазначено у міліцейських зведеннях. В акті судово-медичного дослідження вказано: “вогнепальне проникаюче поранення” і “обвуглені краї рани”. Вказане ушкодження завдане пострілом із якоїсь зброї, зарядженої металевою кулею...”. До речі, у порушенні кримінальної справи правоохоронці відмовили ще до висновків судово-медичної експертизи.

“Не було проведено жодної експертизи, — обурюється потерпіла пані Ірина, — навіть балістичної. Мене ніхто про ті події нічого не запитував. Шармін прийшов у лікарню на п’ятий день. Нарікав на важке життя, розповів, із дружиною дитину взяли з притулку. Нещодавно приходив до мене додому, але я з ним не розмовляла, щоб потім не використав моїх слів проти мене. Дуже переживаю за Сашка. Мені досі у вухах стоять слова синочка, коли він побачив дірку у моїй спині: “Мамо, ти помреш?”.

Зараз пані Ірина знову в лікарні. Аби сторонній предмет вилучити, потрібна складна операція. “Я стала інвалідом на все життя. Вже пішла купа грошей на лікування. На роботу, мабуть, ще довго не зможу вийти”.

Потерпіла написала скаргу у прокуратуру Личаківського району Львова на дії, точніше, бездіяльність міліції. “Як правоохоронці могли не порушити кримінальної справи, коли є висновок судмедекспертизи, що поранення спричинила вогнепальна зброя?” — не розуміє пані Ірина.

Кореспондент “ВЗ” поспілкувалася і з Віталієм Шарміним. “Вогнепальною зброєю ніколи не володів і ніколи проти когось не застосовував. Жодних протиправних дій щодо заявниці та членів її сім’ї не вчиняв і не вчиняю. Наразі триває перевірка правоохоронними органами. Після цього буде прийнято відповідне рішення. До завершення слідчих дій від будь-яких коментарів утримуюсь”, — сказав чоловік.

Замість коментаря

Офіційна відповідь із Личаківського райвідділу міліції: “Оскільки малолітній К., який вчинив злочин, не досяг 11-річного віку, було прий­нято рішення про відмову у порушенні кримінальної справи. Опікуна малолітнього притягнуто до адміністративної відповідальності”.