Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Двічі на день кофточку міняє і так ногу на ногу закидає...

-Бабуся щодня робить фіззарядку, іноді, коли в гуморі, може так ногу на ногу закинути, що я так не закину, -говорить онука сторічної Параски Костенко з Полтавщини пані Лариса. – Наша бабуся чепуруха, любить умиватися, наряджатися, може двічі на день міняти кофточки і хустини.

Вона до вісімдесяти років жила практично сама, ми тільки приїжджали до неї. У вісімдесят років перебралася до дочки в місто Хорол. Але тьотя Віра дуже хворіла і померла... Тоді ми забрали бабусю до себе.

Тепер ПАРАСКА МИХАЙЛІВНА мешкає на четвертому поверсі багатоквартирного будинку в селі Розсошенцях Полтавського району. Погано тільки, що будинок без ліфта, бо любить виходити у двір... Разом з Параскою Михайлівною мешкають її онука Лариса та правнучки Мадіна і Асель. До правнучок приходять друзі¬подружки, з ними Параска Михайлівна охоче спілкується, звертається на “Ви”.

Столітня Параска Костенко — свідок насиченої подіями історії.

Народилася 14 жовтня 1912 року в сім'ї заможних селян у селі Старій Аврамівці на території теперішнього Хорольського району Полтавщини. Батько її -з сім’ї священика, як казали в селі, попа -звідси й прізвище Пипка. Мати Параски, Палажка, була з багатої сім’ї, її батьків називали поміщиками, бо мали два млини і багато землі. Сім’я тримала корів, овець, багато гусей. Працівників не наймали -у Палажки було четверо дітей, тож з усією роботою справлялися самі.

Параска вийшла заміж на початку тридцятих років минулого століття за хлопця з бідної багатодітної сім’ї. Михайло та Параска добре господарювали. Та коли більшовики почали “розкуркулювання”, їх приписали до куркулів, і все майно забрали. Михайло був незадоволений владою і не мовчав про це. Хтось доніс, що він критикує новий режим…

У довоєнний час Параска працювала в колгоспі на городині, молотила, в’язала снопи. Народила двох доньок — Віру та Марію. Під час війни сім’я залишалася в селі. Після закінчення війни на Михайла, як висловлюється Параска Михайлівна, почалися гоніння з боку влади…

Залишившись без чоловіка, Параска зі старшою дочкою перебралися жити в Хорол (за кілька кілометрів від Старої Аврамівки). Квартирували у чужих людей. Менша дочка жила у бабусі в селі. Параска влаштувалася різноробочою у Хорольський технікум механізації. Там їй виділили землю, і вона збудувала хату. По будівельні матеріали їздила сама: по шифер — у Москву, по дерево — у Запоріжжя...

…Ще дитиною Параска ши¬ла, вишивала, ткала, рано¬вранці вставала і готувала їжу. Тому мати не віддала її вчитися в школу, залишила вдома (хоча сама була освіченою). Та Параска навчилася читати самотужки.

Щодня натщесерце Параска Михайлівна з’їдає шматочок проскури, яку онука купила в церкві, і запиває свяченою водою.

Певно, в цьому, а ще в фіззарядці секрет здорового довголіття найстаршої жительки села Розсошенців.

За своє довге життя Параска Михайлівна вишила багато рушників. Найдавніші -з конопляного полотна.

—Восени ми коноплі зрізали, замочували в річці, у мулові. Коноплі вимокали, потім їх ціпами тьопали, пряли і ткали полотно. Щоденний одяг шили зі щільного й темного конопляного полотна, а для святкового одягу в нас було полотно тонке і світле.

До столітнього ювілею Параски Костенко її внучки і правнучки влаштували у Полтавській міській бібліотеці №4 виставку рушників, які вона вишила. Це стало великою радістю для довгожительки.

Схожі новини