Для Христинки Федишик «Добре серце» – рідний дім
Завжди стискається серце, коли чую, що при живих батьках дітей віддають у дитячі будинки. Хоча є такі будинки, у яких дітям затишно і тепло, вони одягнуті і нагодовані.
Єдине, чого їм бракує, — материнської ласки, ніжного поцілунку... І коли батьки, у яких з певних причин колись забрали дітей на виховання у дитячий будинок, стають на правильний шлях і забирають діток додому — це потрійне щастя. Здійснилася дитяча мрія, тішаться батьки, вихователі.
Нагадаємо, «Високий Замок» організував акцію зі збору теплого одягу для вихованців дитячого будинку “Добре серце”. Я повезла подарунки у Новий Милятин. Директор дитячого будинку у Новому Милятині Тарас Баландюк провів мені екскурсію будинком і розповів мало не про кожного свого вихованця. Найбільше мене вразила історія родини Федишиків. У цій сім’ї народилося десятеро дітей. Але любов до “зеленого змія” взяла гору над любов’ю до них. Благання, пояснення, сльози і сварки не байдужих до цієї родини людей не допомагали. Крапку на “виховному моменті” батьків поставила комісія з органів опіки. Коли перевіряльники прийшли у “шевченківську” хату родини Федишиків, — були шоковані. Ліжок у хаті не було. Десятеро дітей спали на нарах, збитих з дощок, на яких для “зручності” було настелено соломи. Від таких горе-батьків усіх десятьох дітей забрали у відповідні будинки. Когось у дитячий будинок в Лопатині, а найменших — Христинку з братиком-близнюком у Дім маляти. Пізніше найменші діти опинилися у Новому Милятині.
Минав час, діти підростали. Найстарші покинули дитячий будинок, середні і найменші, позбавлені батьківської турботи, отримали опіку людську. Батьки Федишики виправилися, звели власне житло на місці старенької похиленої хатини і почали оббивати пороги різних інстанцій з проханням повернути їм дітей.
Після висновку комісій і рішення суду три роки тому діти повернулися до рідних батьків. І тільки Христинка не змогли жити під одним дахом з ними.
— Я витримала два місяці, — каже Христина Федишик. — А потім прийшла до директора і почала проситися назад у “Добре серце”. Вдома мені було погано, а тут — дуже добрі вихователі. Знову відбувся суд, і мене забрали сюди.
— Але ж там твоя рідна мама.
— У мене тут багато мам. Є і тато. Тараса Володимировича (директор. — Авт.) ми всі називаємо татом. Кухаря я з дитинства називала “мама Кухня”. Виховательку Галину Степанівну кличу “Палівна”.
— Чому Палівна?
— Люблю її як рідну маму, так чомусь назвала, і Палівною для мене вона залишиться назавжди.
— Тобі зараз 16 років. Ким мрієш стати у майбутньому?
— Люблю танцювати, сама придумую і ставлю танці до різних свят.
На Святі осені, яке того дня відзначали у “Доброму серці”, я бачила колективний танець, у якому солісткою була Христинка. “Це вона сама його придумала і вимуштрувала дівчат”, — пишається своєю вихованкою Тарас Баландюк.
