Жінкам забороняли готувати, а найкраще вишивають чоловіки
Європейській жінці не зрозуміти жінки східної. Наприклад, чому східні жінки миряться з гаремами? Цей «світ» закритий від чужих очей на сто замків.Трохи привідкрити завісу можуть хіба що музеї. Як жив гарем, кореспондент «ВЗ» дізнавалася у працівників ханського палацу в Бахчисараї.
Вода скапує, наче сльози
Ті, хто очікував побачити монументальну споруду, розчаруються. Бахчисарайський палацик — невеликий. Точніше, приземистий. Але хіба розмір має значення, коли тут така енергетика? У тиші вчувається легкий дзвін східної музики, тіло наповнюється спокоєм. «Не вірю у привидів, — каже працівник палацу Рішат Алієв, — але ввечері чи зранку, коли відкриваю палац, буває не по собі. Ніби тут ще хтось або щось є». Найбільшу рекламу палацу, точніше, фонтану сліз, що розміщений на його території, зробив Олександр Пушкін. За легендою, його побудував 1764 року хан Крим Герай у пам’ять про кохану дружину Діляру Бікеч. Яку, каже легенда, отруїла ревнива «конкурентка». «Ми туристам цього не кажемо, але фонтан не є аж таким унікальним. Фонтани сліз належать до типу фонтанів «сельсебіль». Вони мають культове значення (встановлювалися у святих місцях чи на кладовищах)», — говорить Рішат.
Скільки наложниць мав кримський хан?
«Про гареми багато вам не скажу», — відразу розчаровує мій співрозмовник, підводячи до будинку однієї з дружин хана. Оскільки цей будинок — найближчий до офіційної резиденції, то можна припустити, що це дім головної дружини. Мало бути ще три такі будинки, але вони не збереглися. Чи були у хана наложниці, невідомо, один мандрівник, щоправда, писав, що у будинках офіційної дружини були маленькі кімнатки для наложниць. Але сумнівно, що основний гарем жив би поруч з неофіційним. Споруда, наче різьблена скринька, прикрашена делікатним «мереживом» із дерева. «Слово «гарем» перекладається як заборонена зона, але золотими клітками вони не були. Жінка могла виходити в місто, брати участь у суспільному житті. Є відомості про ханських дружин, які манд-рували у Мекку, засновували школи, займалися благодійністю, писали вірші. Рішат звертає увагу на дерев’яну ширму. Такі і нині в моді. Щоправда, ширма виявилася не ширмою, а віконницями. Такий собі дерев’яний аналог штор. З-за цієї штори можна спостерігати світ, але світ тебе не бачить. Крізь маленьке віконечко жінка могла купити щось у перехожого торговця або дати милостиню...
«Якщо жінка на полі війне своєю спідницею, врожаю не буде»
У гаремі млосна напівмряка. Багато шаф для посуду, а у спальні — для постелі. Спали прямо на підлозі, на день постіль складали у шафи. Скільки було служниць у дружин, невідомо. Окрім жінок, тут жили наглядачі-євнухи, діти. Доньки тут мешкали до заміжжя, тобто до 15-16 років. Хлопчики жили з матерями до семи років, потім їх забирали вчитися. Часто далеко від дому, наприклад, у Черкесію. Про гаремні розваги також ні літописи, ні манд-рівники не пишуть. Вочевидь, мешканки вишивали. Хоча, як каже Рішат, вишивають у кримських татар не лише жінки, а й чоловіки. Більше того, чоловіча вишивка вважається більш витонченою і цінується більше. І досі є чоловіки, які знають мистецтво вишивки... До речі, у цій культурі жінки не займалися землеробством. Вважалося, якщо жінка на полі війне своєю спідницею, врожаю не буде. Не пускали жінок і на кухню, це вважали негігієнічним... Гарем оточує дев’ятиметровий паркан. «Не для того, щоб жінки не втекли, — жартує Рішат. — А для того, щоб до них ніхто не добрався».
