Якби я був султаном...
Схильність до полігамних стосунків призводить до небезпечних захворювань.
В юності багато хто мріє про одну-єдину “половинку”, якій зберігатиме вірність до кінця своїх днів. Спочатку стосунки видаються романтичними та міцними, мов кам’яна стіна, та згодом багато хто робить для себе висновок: мати одного статевого партнера все життя — нецікаво. Свої любовні пригоди пояснюють з наукової точки зору: мовляв, людина — істота полігамна.
Термін “полігамія” походить від грецьких слів, які перекладаються як “численний” та “шлюб”. Звичай мати декількох партнерів одночасно існував у різних кінцях світу й досі зберагається в Африці, Меланезії та Америці. Офіційні полігамні шлюби трапляються серед народів, які сповідують іслам та буддизм. З Біблії відомо, що деякі дружини самі зводили своїх чоловіків з наложницями. Авраам мав дружину Сарру та наложницю Агар, Соломону належав гарем з 700 дружин і 300 наложниць, у Давида було 10 “половинок”, а перському цареві Артаксерксу II 336 жінок та наложниць народили 150 спадкоємців. До прийняття християнства полігамія була поширена й серед слов’ян. До того, як князь Володимир прийняв християнську віру та охрестив Русь, він також мав чимало дружин та безліч наложниць.
Основною причиною полігамії були не хіть та прагнення розмаїття, а скорочення чоловічого населення внаслідок війн. Чимало ісламських країн протягом всієї історії не припиняли воювати, тому жінок завжди було більше, ніж чоловіків. Подейкують, що під час Столітньої війни у Європі християнам також дозволяли мати більш як одну дружину, оскільки представників сильної статі катастрофічно бракувало.
За словами лікаря-сексопатолога, сімейного психотерапевта Олександра Коломійчука, з історії нам відомо, що колись люди вели стадний спосіб життя, де переважали полігамні стосунки, а моногамія притаманна цивілізованій людині... Коли фішкою було “вільне кохання”, мати коханку чи коханця вважалося правилом хорошого тону, й приховувати цей факт не було потреби. Зараз у суспільстві переважають сімейні цінності, але цілком припустимо, що наступне покоління повернеться до полігамних стосунків.
Важливу роль тут відіграє виховання. Якщо в сім’ї, де зростала дитина, траплялися розлучення, часто змінювалися “нові” татусі або мами, навряд чи постійний партнер представлятиме для неї цінність у майбутньому. Хоча трапляються й протилежні випадки, коли внаслідок пережитих змін в особистому житті батьків такі стосунки стають для дитини неприйнятними, тож, ставши дорослою, вона створює консервативну сім’ю.
Як правило, одного партнера стає замало, якщо у чоловіка та жінки різні темпераменти. До зрад підштовхує як незадоволення статевим життям, так і психологічна несумісність. За статистикою, більшість одружених людей мали досвід стосунків “на стороні”. Поширена в народі думка про те, що чоловіки “ходять наліво” частіше, ніж жінки, — міф. Насправді дами зраджують так само, як їхні “половинки”, але старанніше “замітають сліди” та менше про це говорять. Звичайно, не можна всіх чесати під один гребінець. Одні люди потребують більшої кількості статевих партнерів, іншим достатньо одного. Ті, кого психологи називають інтровертами (тип особистості та поведінки, орієнтований “всередину”, або “на себе”), менш темпераментні та рідше зважуються на паралельні стосунки, а екстраверти, які черпають енергію з навколишнього світу та оточення, охочіше заводять нові романи та частіше прагнуть до “гаремного” способу життя.
Те, що чоловікам необхідні періодичні “зміни декорацій” та новизна, — щира правда. Представники сильної статі люблять очима, тому потребують різноманітності. Цим пояснюється їхній інтерес до еротичних журналів та порнофільмів. На відміну від “половинок”, більшість жінок прагне глибинних, стабільних стосунків, адже з дитинства орієнтовані на сімейні цінності. Щоб шлюб був вдалим, а чоловіка “не тягнуло у гречку”, дружинам необхідно навчитися бути різними, постійно змінюватися. Недаремно досвідчені куртизанки володіли мистецтвом перевтілення: щоразу поставали перед коханцями в нових образах й навіть розмовляли різними голосами.
Психолог Вікторія Горбунова зазначає, що схильність до полігамії може провокувати гормональний дисбаланс, а також психологічні проблеми — занижена самооцінка, комплекс Наполеона тощо. Погляди на те, скільки партнерів потрібно мати, формує оточення та культурне середовище: поведінка друзів, корпоративні звичаї, книжки, фільми. Наприклад, хлопець або дівчина, виховані на серіалі “Секс і місто”, навряд чи задовольнятимуться одним статевим партнером. Трапляються випадки, коли чоловік все життя прагне створити гармонійну сім’ю, зустрічає “свою єдину”, але у них на фірмі прийнято мати секс на стороні, відвідувати сауну з дівчатами, виводити в світ не дружин, а коханок, тож чинить так, як усі. Найважливіше те, як людина при цьому почувається. Якщо некомфортно, гризе сумління — це перша ознака того, що полігамія їй не властива, тож йти на поводі у суспільства — не варто.
За словами лікаря-уролога Маркіяна Ульяненка, моногамні стосунки більш прийнятні не лише з точки зору моралі та релігії: вони допомагають зберегти здоров’я. Чим більша кількість статевих партнерів — тим більша ймовірність “підхопити” недугу, з якою доведеться боротися довгі роки й не факт, що перемога буде на вашому боці. Про “дарунки Венери” — тобто венеричні хвороби, відомо усім. Не слід також забувати, що така страшна недуга, як рак шийки матки, загрожує жінкам, які одним партнером не обмежуються. Коли на прийом до уролога приходить пацієнт з підозрою на простатит, одне з основних питань, яке найбільше цікавить лікаря, — має хворий стосунки з однією жінкою чи з кількома? Тим, кому недостатньо однієї “половинки”, легше підхопити будь-які інфекції, грибки, а головне — їм загрожують різноманітні запальні процеси. За словами андролога-сексопатолога Василя Черепанина, кожен із нас має свій набір бактерій. Одному вони підходять, іншому — загрожують серйозними недугами. Поєднання різних видів та станів мікроорганізмів призводить до запалень. Деякі пацієнтки Василя Івановича навчилися “вираховувати”, коли чоловіки «ходять наліво», оскільки їхній стан загострюється... Якщо статевий партнер один, організм звикає та адаптовується навіть до неприйнятних для нього бактерій.
