Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Гастрольне танго у Львові

Завжди є певна логіка у тому, що деякі письменники презентують свої нові книжки разом. Андрій Курков та Юрій Винничук зустрілися з читачами своїх романів «Львівська гастроль Джимі Хендрікса» і «Танго смерті» (це сталося у дворику львівської Ратуші) саме у тандемі.

Одна з причин цього така: письменники «вставили» один одного до своїх романів (обидва видані у «Фоліо»), відтак в одному романі є епізодичний герой на ім’я Юрій Винничук, а у другому — Андрій Курков. Ще одне спільне — події у романах розгортаються у Львові, а це місто настільки різне, що може поставати у текстах в сотнях варіантів.

Андрію Куркову для того, аби описати львівські реалії, довелося щомісяця протягом року приїжджати до Львова. Він добряче поїздив-походив по місту — був у Винниках, на Сихові, навіть на сміттє­звалищі у Грибовичах. Тепер має у Львові свої улюблені куточки, кав’ярні і згадує щоразу про вулицю Старознесенську та заклад із дивною назвою «Інститут пасивного будівництва». Усі місця, в яких відбуваються події роману, автор описує максимально точно. Натомість Юрій Винничук каже, що для того, аби розповісти про певну місцевість, авторові не обов’язково там побувати і побачити все на власні очі. Здивував зізнанням, що на Кортумовій горі він дотепер не був, лише бачив фото, викладені у мережі, хоча я, як читач, повірила, що автор там був, і то не раз, бо переконливо описав сучасну місцевість, де у роки війни був Янівський табір… Юрій Винничук переважно працював не з людьми, а з архівами та підшивками старих львівських газет. Тексти обох романів добряче відрізняються від авторських задумів, але так зазвичай і трапляється: автор починає писати один роман, а виходить інший.

Добре довелося попрацювати, підписуючи книжки після зустрічі, не лише письменникам, а й легендарній особистості Львова Аліку Олісевичу, який є водночас і одним з головних героїв «Львівської гастролі…». Він — один з творців руху хіпі у Західній Україні, дотепер вірний ідеалам молодості. Навіть одяг, аксесуари, довжина волосся — такі самі, як у хіпарів 60-тих років. Алік розповів, що незабаром автори альманаху “Хіпі у Львові”, серед яких є і він сам, презентуватимуть вже другу книгу про хіпі.

У двох авторів, зрозуміло, багато відмінностей — і у творчій манері, і у письменницькій кухні. Курков пише переважно в дорозі, іноді в літаку ставить особисті рекорди працездатності. Винничук ніде, окрім як у своїй хаті у Винниках, писати не може. Один з його героїв — професор — дуже схожий на автора книжки, і автор цієї схожості не заперечує: віддав, мовляв, героєві деякі свої звички.

Але є у цих різних романах і спільне. Обидва означені помітною дозою фантасмагоричності, в обох присутні ознаки магічного реалізму. Не обійшлося й без містики: і в одному, і в другому романі є Карпатське море, на якому нібито стоїть древній Львів. Цей «герой» виринув у текстах без жодних домовленостей, випадково, письменники про це навіть не прохопились у попередніх своїх розмовах. Киянин Курков запевнив, що Львів на нього і далі справляє враження середземноморського міста. І показав присутнім картинку у прочиненій брамі: повз дворик Ратуші, під яскравими променями жовтневого сонця, неспішно прогулювались люди. «Таке враження, — сказав Андрій Курков, — що вони усі рухаються до моря. Що десь он там, у тій стороні площі Ринок, можна побачити краєчок моря і вийти на набережну…». Львів’яни подивились туди, куди показував письменник, і щось таке справді відчули в освітленні, у повітрі — ніби морським бризом війнуло…

Схожі новини