Із Майкобом – у поле широке…
«Неси ж мене, коню, по чистому полю, як вихор, що тут гуляє…» — писав колись Іван Франко. На вихідні й мені випала нагода покататися на скакуні. Один із приватних власників у Білогорщі, пан Михайло, має красеня жеребця Майкоба. Колись на скачках на іподромі бігав, але згодом застарий став для перегонів. Зараз йому 15 років – це півжиття для коней.
Породистих скакунів важко привчити до плуга, тож в аграрних цілях їх не використаєш. Їх продають готельно-ресторанним комплексам чи приватним власникам. Українська верхова порода була виведена в Україні після Другої світової війни саме для потреб кінного спорту.
Пан Михайло дбає про свого красеня — щодня випускає побігати, навіть узимку, розчісує кілька разів на тиждень. Чоловік каже, якщо скакун кілька днів не бігає, то ноги можуть напухати. Тож катається пан Михайло практично щодня.
У Майкоба спокійна натура — навіть свого трирічного сина чоловік не боїться з собою у сідло брати. Кінь не брикливий, але з характером. Зранку як пожене галопом по полю, аж за вухами вітер свище. Але два-три кола зробить та й заспокоється. Одного разу почув іржання кобили десь далеко і геть втратив голову — скинув дружину пана Михайла — й побіг бозна-куди... За два дні Майкоба відшукали на околиці села — пасся собі спокійно поруч з тією кобилкою.
Кінь дуже тонко відчуває. Коли хазяїн приходить дати їсти чи просто погладити, то він спокійний і сумирний. А коли зі шприцом у кишені (шприца не видно), аби зробити укол, то він одразу втікає, бігає по колу, нервується. Звідки тварина знає, що її чекає неприємна процедура?
Сів і я у сідло (на фото). «Підошву в стремено слід запихати до половини, аби під час руху не підвернути ногу. Слід міцно тримати коня за поводи і в жодному наразі не відпускати їх. Для додаткового керування можна потягти за гриву. Треба обхопити коня ногами міцніше за боки, а під час їзди комфортніше трішки привставати», — провів короткий інструктаж пан Михайло. Тож я вдарив у боки і, тричі об’їхавши дорогою навколо хат, попрямував у широке поле. Коли кінь не хоче далі бігти у поле, то завертає додому, навіть якби повертав його поводами.
Після двох кіл по полю Майкоб на галоп був неохочий, тож ми побігли риссю. Пречудове відчуття — нестися між високих трав на такому красені-скакунові! По завершенні кола в кількасот метрів мені закортіло проскакати ще одне. Та Майкоб був іншої думки. Йому би попастися, а не бігати. Тож він почав вертіти головою і пручатися. Навіть слів пана Михайла і хлиста не захотів слухати. Відтак мусив я поступитись. А Майкоб пішов смакувати траву з краплями ранішньої роси…
