Піднявся у небо – і кинувся вниз

Волинська область

Зворушливі історії кохання та драматичні зради бувають не лише у людей — стосунки між тваринами так само викликають переживання. Ця розповідь про нещасливу лелечу любов теж нікого не залишить байдужим.

Відтоді минуло понад десять років, а жителі села Струмівка Луцького району досі, як заходить мова про зрадливе кохання, починають згадувати трагічну історію, що трапилася з їхнім бузьком. Лелеки звили гніздо на одному з осокорів перед в’їздом на авторемонтний завод. Це була гарна пташина пара. Працівники підприємства спостерігали за бузьками, як ті разом клекочуть свою пісню кохання, як турбуються про маленьких діток, як навчають їх літати. Восени сім’я зробила широке коло над заводом і полетіла у теплі краї. А навесні знову повернулася парочка найстарших, щоб підлатати галузками гніздо і виплекати нове потомство.

Ця пташина ідилія тривала не один рік. Люди жартома зауважували: і не набридає бузькові стара лелечиха. Вона сідала на яйця, а він літав на берег річки їй за їжею, а потім годував кохану із дзьоба.

Але якось хтось із працівників заводу помітив: мама-лелечиха почала кидати гніздо і летіти кудись сама. Замість неї на яйцях залишався сидіти бузько. Він зі сумом дивився коханій услід, не розуміючи, що ж трапилося. А люди догледіли: лелечиха знайшла собі нового кавалера і «витанцьовує» з ним на лузі біля копиці сіна.

— Скурвилася лелечиха, — спочатку підсміювалися робітники. Але коли побачили, що поки мама клекоче з іншим, бідний бузько у негоду непорушно накриває крильми яйця, не маючи часу навіть за їжею злітати, стали птаха дуже шкодувати.

Потім лелечиха зовсім гнізда відреклася. Але люди про неї вже й не згадували. Переживали, як же бузько впорається з «материнськими» обов’язками. І коли з гнізда показалися маленькі дзьобики, то для всіх була новина номер один: він зміг!

Але не було радості ні в очах, ні в помахах крил птаха. Тужливо кружляв над гніздом, все визираю­чи свою половинку. А лелечиха й не думала повертатися до сім’ї.

Наступного дня під осокором працівники заводу знайшли мертве пташеня. Подумали, що лелеча ненароком випало із гнізда. Журилися, як багатодітний татусь переживе цю втрату. А він ніби й не помітив зникнення малечі.

Наступного ранку історія повторилася: під деревом знову лежало мертве пташатко. Але цього разу свідком того, як воно падало, стала сторожиха підприємства.

— Це наш бузько лелеча з гнізда виштовхав, — не стримавши сліз, розповіла. — Спеціально штурхав дитя дзьобом, поки воно не випало.

За кілька днів гніздо зовсім спорожніло — не стало в ньому жодного дитинчатка. Тоді самот­ній бузько зіп’явся на ноги, закинув голову і почав клекотіти. Та так тужливо, що на ту пісню повибігали на вулицю чи не всі робітники. Люди стояли під осокором, розділяючи біль птаха.

Та ніщо вже не могло втішити зрадженого лелеку. У відчаї він піднявся у небо, зробив коло над заводом, а тоді, набравши висоту, каменем полетів донизу… Зрада бідолаху довела…