Поетична домовленість – «Ми ще зустрінемось у часі...»
У рамках Форуму видавців у Львівській обласній бібліотеці для дітей відбулась презентація поетичної збірки «Ми ще зустрінемось у часі…», творець якої – працівник цієї бібліотеки та дописувачка «Високого Замку» Людмила Пуляєва. Це — уже четверта книга поезій, яка вийшла з-під пера авторки. У ній, за її словами, — усе те, до чого була не байдужа її поетична натура упродовж більш як десятиліття.
Збірка вміщує 167 віршів, яких розділяють шість абсолютно різних за тематикою циклів. Тут і гостро соціальні вірші (поетична реакція на Скнилівську трагедію, події 11 вересня 2001 року в США, вбивство Георгія Гонгадзе), і роздуми про Бога та сенс життя, і твори, присвячені найріднішим людям, і вірші про Львів, і, звісно, — інтимна лірика, де сплелися любов, вірність, зрада й розлука. «Це — найновіша книга, у якій, як би дивно це не звучало, зібрані найстаріші вірші, — каже кореспондентові «ВЗ» Людмила Пуляєва. — Писала цю поезію упродовж 1998-2003 років, реагуючи на все те, що відбувається довкола. Коли читаю її тепер, усвідомлюю, що в моїй країні так нічого й не змінилося, та й і я сама залишилися такою ж. Усе це і далі є в мені. Це, мабуть, квінтесенція моєї творчості».
Ідея обкладинки, як і в інших книгах, належить авторці, а оформленням займався художник Михайло Михащук. Під час презентації в ЛОДБ, окрім Людмили Пуляєвої, її вірші читали заслужений артист України Тарас Жирко, друзі-актори Театру ім. М. Заньковецької Тетяна Павелко й Мирослава Солук, яка написала музику до кількох віршів авторки і зробила з актором Мар’яном Кормошем та студентками-акторками літературно-музичну композицію. Співали свої пісні на тексти Людмили Пуляєвої солістка вокальної студії «Зоряна соната» Олександра Бірбан та Анна Кривута. Гості «задарували» авторку майже двома десятками букетів квітів.
«Зараз мені не пишеться так, як тоді, — зізнається Людмила Пуляєва. — Тоді було більше неспокою, ейфорії. Раніше писала по вісім-десять віршів щодня, а у дні, коли нічого не писалося, місця собі не знаходила. Тепер «заспокоїлася», адже пишу, коли є потреба. Поет не вмирає, він є у тобі завжди, лише не можна йому «наказувати».
