«Найкраща нагорода – це мир!»

Іншої, кажуть волонтери, їм не треба.

Фото автора, Для пані Світлани поранені бійці як рідні.
Фото автора, Для пані Світлани поранені бійці як рідні.

У Львівській опері відзначили найактивніших волонтерів. Усього чотирнадцять осіб. Серед них: Любов Возняк, Сергій Глотов, Марина Якушева, Світлана Сидоренко… Ректор Національної академії сухопутних військ ім. П.Сагайдачного, генерал-лейтенант Павло Ткачук вручив усім іменні годинники. Церемонія відбулася до Міжнародного дня волонтерів.

Саме на плечі волонтерів лягла важка ноша, коли на сході почалась війна. Волонтерам довелося одягати, взувати і годувати українську армію, яку ворог завбачливо нищив… Журналіст “ВЗ” зустрілася у Львівському військовому шпиталі з волонтеркою Світланою Сидоренко.

У малюсінькій кімнатці, поруч з охороною, як у вулику. Тут зібралося із десяток волонтерок. На полицях — продукти і одяг, заглядаю у холодильник — йогурти, кефір, апельсини і лимони. Жіночки розповідають, мають благодійників, які щотижня привозять “молочку” та свіжі булочки для поранених бійців. Здається, власне життя вони відсунули на задній план. Переймаються тим, що треба зібрати кошти на криш­талик в око для бійця Володимира (якщо знайдуться небайдужі, інформація на сторінці “Волонтерської сотні Львів”).  Теревенять про це, не замовкають. Якась жіночка витягає з торби два пакунки печива — віддає волонтерам і мовчки йде геть…

Світлана Сидоренко два тижні тому повернулася з Горлівки. Каже, ще два місяці тому везли солдатам будівельні матеріали для укріплення бліндажів, а тепер їм знову необхідні харчі (попри те, що склади Міноборони забиті).  “Продуктів мало, від держави їх отримують найбільш напористі командири”, — каже волонтер. “Втомились?” — запитую пані Світлану. “Трошки”, — усміхається.

“Я мала у Польщі хорошу роботу, працювала на фірмі, — каже пані Світлана. — Знаю добре польську мову. Чоловік мав їхати до мене. Але почались події на Майдані, і все життя перевернулося”. На Майдані жінка була чотири місяці, безвилазно. Пізніше чоловік поїхав на фронт, а пані Світлана подалася у волонтери. До Львова приїжджає щодня зі села. Родина має господарку —  вирощують у теплицях полуницю та квіти. Бійці, які проходять повз нас, вітаються з пані Світланою. Якийсь чоловік питає, як він виглядає. “Як нова копійка!” — каже йому. Усе вбрання зібрала “Волонтерська сотня”. “А ми до вас!” — кидає на ходу ще один боєць. Повертається “з рукавички” — з йогуртом та кефіром. Більше йому нічого не можна їсти — на обличчі шви…

 “Є люди, які не витримують волонтерської роботи, — веде далі пані Світлана. — Кажуть, треба за щось жити. Інші приходять, запитують, чи платимо по 500 грн.? Смішно таке чути. Переконана, якби усі волонтери опустили руки і  покинули фронт, армії був би гаплик. Найкраща нагорода для мене — це мир!”.

 Йдемо з волонтеркою у палати. Ось хлопця перевели з нейрореанімації — пані Світлана до нього звертається, він її не розуміє. Медсестри поруч немає. Тримає у руках невеличкий м’ячик… У коридорі є телевізор та акваріум з рибками, на поличці — книжки.  “Старший лейтенант Артур Кірєєв”, — здається, волонтерка знає усіх бійців поіменно. Артур з Донецька, потрапив під мінометний обстріл за Опитним. Біля нього його дівчина Аліна. Артур їсть виноград. У палаті — зручні автоматизовані ліжка (їх завдяки львівським волонтерам передали німці).

“А нас ви не провідаєте?” — звертається до нас якась жіночка. Це пані Зоя — дружина 48-річного бійця В’ячеслава Кравченка з Херсонщини. Заходимо у палату. Пана В’ячеслава сильно морозить (у нього зламаний хребет, численні травми). “А чому ви лікаря не покличете?” — запитую. “Хіба їх догукаєшся, — каже пані Зоя. — Ось йому поставили якісь препарати”… Помічаю на столику борщ. Видно, з обіду чоловік його не з’їв. “Дивитесь новини з фронту?” — питаю бійця, бо телевізор гримить на всю палату. “Які там новини, це мультики, — відповідає. — Я таке бачив, що вам у страшному сні не насниться”. “А чого б ви хотіли з’їсти, мабуть, лікарняна їжа вам не смакує?”. “Чогось домашнього, — каже. — Вареників з печінкою та картоплею. У нас такі на Херсонщині готують”…