Передплата 2024 ВЗ

«Виступити на сцені зі симфонічним оркестром для школяра велика честь»

Директор Львівської спеціалізованої музичної школи імені Соломії Крушельницької Левко Закопець – про Симфонічні ранки, підготовку лауреатів і участь учнів у міжнародних конкурсах.

Про таких, як Лев Закопець, кажуть — фанат своєї справи. Директор Львівської середньої спеціалізованої музичної школи імені Соломії Крушельницької за 30 років педагогічного стажу виплекав як гобоїст 82 лауреатів міжнародних конкурсів у семи країнах світу. Він — не кабінетний директор, і у своєму директорському кріслі сидить вкрай рідко. У Левка Мироновича, якщо не урок, то підготовка, або участь у конкурсі його учнів, або різних проектах. А ще — господарські справи. Львів’яни пам’ятають, у якому занедбаному стані ще десять років тому була альма-матер, яка дала Україні й світові талановитих музикантів. За вісім років директорства Лев Закопець зробив капітальний ремонт не лише фасаду, а й усіх навчальних приміщень та кімнат, де живуть діти з інших міст та сіл. Директор не один день оббивав пороги владних кабінетів, писав листи у відповідні інстанції, щоб ласі на чуже недобросовісні люди не відібрали приміщення школи. Левко Миронович і як педагог, і як керівник закладу дбає, щоб вихованці школи стали найкращими у концертних залах України та за її межами. Тому і сприяє молодим талантам у підкоренні музичного Олімпу.

- Левку Мироновичу, 3 грудня відбудеться Симфонічний ранок у Львівській філармонії, в якому бере участь оркестр “Віртуози Львова”, а солістами стануть діти спеціалізованої музичної школи імені Соломії Крушельницької. Це вперше у практиці школи, коли школярі виступатимуть з дорослим оркестром?

- У 70-х роках минулого століття наша школа спільно з філармонією започаткувала Симфонічні ранки, спрямовані на те, щоб підтримати молоді таланти. Симфонічний ранок 3 грудня буде цікавим, оскільки у ньому візьмуть участь учні других класів — Евеліна Петрів, Олег Созанський та учень сьомого класу Степан Сивохіп, який навчається на гобої лише два роки, а також восьмикласниця Юлія Курпіта та учень десятого класу Остап Шпік. Вийти на сцену Львівської філармонії з камерним оркестром “Віртуози Львова” — дуже відповідальна для них місія. І престижна! Вірю, що діти, які виходять на сцену у такому ранньому віці, починають грати з оркестром, мають певне реноме, і їхня музична доля буде щасливою. Унікальність наших Симфонічних ранків ще й у тому, що це ще одна сходинка для виступів за кордоном. У Європі це майже неможливо, бо треба мати свого менеджера. А наші діти мають такий шанс. Я запровадив і третій рік поспіль проводжу у Львові “Європейські музичні зустрічі” — унікальний проект музичних спеціалізованих шкіл України, а також консерваторій та гімназій. Завдання цього проекту — зібрати за кілька років усі спеціалізовані школи, щоб виступили на одній сцені у нашому старовинному місті. Учасники проекту зможуть представити свої виконавські школи, а ми станемо свідками відкриття нових талантів України та Європи.

- Як часто відбуваються такі Симфонічні ранки?

- Намагаємося провести шість-вісім ранків на рік. Як правило, це чотири великі Симфонічні ранки і два Камерні. Усе залежить від програми.

- За яким критерієм відбираєте дітей на участь у таких Симфонічних ранках?

- На перший і на другий семестри складаються програми і затверджується кількість учасників, які можуть брати участь у конкурсі. Викладачі заповнюють заявку на участь у конкурсі і починають готувати свого учня. За півтора місяця до Симфонічного ранку ми оголошуємо дату прослуховування. У школі засідає комісія, до складу якої входять завідувачі відділів, директор, його заступники. Комісія слухає готовність учня до конкурсу. Звісно, не всі заявлені діти проходять через це сито. Скажімо, мій вихованець, учень дев’ятого класу Рустам Кальмедьєв з Донецька, лауреат п’яти міжнародних конкурсів, цього разу не пройшов відбору. Не був готовий. Натомість Степан Сивохіп показав чудову гру. Степан прийшов до школи як піаніст, але потім вирішив перевестися на гобой. Я ним дуже задоволений, бо хлопець надзвичайно працьовитий. Займається по три-чотири години. І талановитий. Степан недавно був у Швеції, виступав як соліст із симфонічним оркестром.

- Чи мають можливість учні спеціалізованої музшколи імені Соломії Крушельницької брати участь у концертах за кордоном?

- Аякже! От недавно наші учні їздили до Німеччини, а їхні діти приїжджали до нас. Маємо налагоджену співпрацю з музичними школами Польщі. Душа радіє, коли наші діти показують дуже високий рівень. Є ще й приємна новина: Міністерство культури почало фінансування спеціалізованих шкіл для закупівлі музичних інструментів. Сподіваюся, за рік-два наша школа отримає інструменти, на яких учні зможуть реалізуватися. Почався процес відродження і підтримки музичних шкіл. При нашій школі є інтернат, у якому живуть діти з інших областей та міст. Зі 120 учнів, які живуть в інтернаті, 63 — лауреати міжнародних конкурсів — Чехія, Словаччина, Німеччина, Україна... За цей рік у школі загалом лауреатами міжнародних конкурсів різного рівня стали 113 учнів. Це багато і показово для спеціалізованих шкіл. Наша школа має чим пишатися. Ми показали результат, і це дасть нам можливість кращого фінансування. Бо без фінансової підтримки дуже важко.

- Порядний інструмент, на якому треба виховувати майбутнього лауреата, коштує чимало. Чи доводиться батькам, щоб забезпечити дитину таким інструментом, продавати машину або брати кредит і до кінця своїх днів віддавати борг?

- Якщо батьки віддають дитину у спеціалізовану музичну школу, повинні розуміти, що школа профільна і що це майбутнє їхніх дітей. Щоправда, не всі витримують навантаження і стають професійними музикантами. У четвертому і дев’ятому класах проводимо конкурсні іспити. У нас є дівчинка, яка грає на китайській віолончелі. Якби мені не сказали, що інструмент у неї китайський, — ніколи б не здогадався. Дитина настільки талановита, чудово володіє звуком, що не кожен може такий видати навіть на інструменті майстрової роботи. Попри те, що інструмент не завжди визначає талант і рівень виконавця, учень спеціалізованої школи мусить мати добрий інструмент. І це повинні зрозуміти, насамперед, батьки. Якщо не можуть самі купити професійний інструмент, повинні шукати меценатів.

- У школі є музичні інструменти?

- Звісно. Піаніно є у кожному музичному класі, маємо і віолончелі, скрипки, флейти, фаготи, альти, валторни, тромбони... Якщо дитина приходить до першого класу, можемо її забезпечити інструментом. Маємо проблему з клавішним фондом — піаніно, малі кабінетні роялі і великі роялі. Останні 30 років ніхто нічого не купував. Нема також у нас комп’ютерів, але це не так важливо, як великий концертний рояль у шкільний концертний зал. За кошти Міністерства культури придбали салонний рояль фірми Hoffman і піаніно фірми Zimmermann дуже доброї якості. А ще треба купити флейту, гобой, ударні інструменти, ксилофон, арфу...

- Коли ваші діти їдуть на гастролі, конкурси за кордон, хто фінансує такі поїздки?

- Дуже би хотів, щоб школа мала свій фонд, з якого би могла брати гроші на таку потрібну справу. У нашому бюджеті не передбачено таких коштів, тому діти їдуть, як правило, за гроші своїх батьків. Міністерство культури фінансує масштабні проекти на найпрестижніші євпропейські конкурси. Цьогоріч кілька наших дітей отримали грант від Міністерства культури і поїхали, як кажуть, захищати честь школи і України, де стали переможцями.

- Якщо дитина дуже талановита, але вона з далекого села і з бідної родини, не має коштів ні на власний інструмент, ні на участь у конкурсах за кордоном. Які тоді ваші дії?

- Звертаємося у всі можливі фонди, які би могли хоч чимось допомогти. У мене є друзі-меценати, які завжди прийдуть на допомогу, але не хочуть називати своїх прізвищ. Іноді батьки йдуть до мера того міста, звідки дитина приїхала на навчання. Якось мені телефонував мер міста Болехова і цікавився, чим допомогти хлопчику з їхнього регіону. Завдяки підтримці мера дитина поїхала на конкурс до Голландії. Мені подобається приклад музичної школи у Кельце, де навчаються 600 учнів. Батьківська рада школи має власний фонд. Батьки кожного учня здають по неповних 100 євро на рік. Не готівкою, а вносять на певний рахунок у банку. З цього фонду виділяють кошти на всі поїздки не лише Польщею, а й за кордоном, участь у конкурсах, а також на придбання музичних інструментів. Хотів би, щоб в Україні у спеціа­лізованих школах також були такі фонди-скарбнички, коштами яких розпоряджатимуться тільки батьки. У березні наступного року плануємо поїхати на конкурс духових та ударних інструментів до Польщі. Директор школи запрошує українських дітей і гарантує їм безкоштовне проживання і харчування.

- Діти — дуже ранимі. Як даєте собі раду, коли учень готувався до конкурсу, щоб взяти участь у Симфонічному ранку, але не пройшов?

- Музиканти всі дуже ранимі. Не лише діти. Доводиться пояснювати, що на Симфонічний ранок у філармонію повин­ні виходити і виходять тільки дуже підготовлені діти. Щоб не завдати сорому своєму вчителю і рівню музичної школи імені Соломії Крушельницької, що вже стала брендом. Діти, які беруть участь у конкурсі, дуже талановиті, але не кожен може опанувати своє хвилювання на сцені.

- Ваші діти також музиканти?

- У нашій родині усі музиканти. Дружина Людмила — піа­ністка, викладач у спеціалізованій музичній школі, виховала 48 лауреатів. Я походжу з династії гобоїстів. Мій батько — Мирон Закопець — усе життя працював на посаді викладача по класу гобоя у Львівському музучилищі. Донька Роксоляна — скрипалька, випускниця музичної школи імені Соломії Крушельницької, у музичній академії навчалася у професора Ігоря Пилатюка. Вона — викладач музшколи, в якій навчалася. Зараз у декретній відпустці з догляду за моїм онуком, якого назвали Левком. Мій син Михайло, як і я, — гобоїст. Він — соліст національного молодіжного оркестру “Ювентус” у Польщі. Також випускник школи, в якій я працюю і яку дуже люблю.

Фото автора.

Схожі новини