Роман Ілик: «Мінімальна зарплата, яку отримуватиме сімейний лікар, – 15 тисяч гривень»

Тиждень тому Верховна Рада ухвалила довгоочікувану медичну реформу. За які медичні послуги доведеться платити, а які будуть безкоштовними? Як знайти «свого» сімейного лікаря? Як і де лікуватимуться хворі, що живуть у віддалених селах? Про це та інше «ВЗ» розпитував заступника міністра охорони здоров’я Романа Ілика (на фото).

— Чого очікувати простим українцям від медичної реформи?

— З прийняттям реформи ми поклали край радянській системі охорони здоров’я. В основі закону лежить зміна системи фінансування, де втілюється принцип «гроші йдуть за пацієнтом». Куди б ми не прийшли — у поліклініку, амбулаторію чи (у перспективі) лікарню, за нами прийдуть гроші.

— Як це буде діяти на практиці?

— Впровадження реформи займе три роки (до 2020 року планується завершити реформування третинної, високоспеціалізованої ланки).

У 2018 році кожен із нас, прийшовши до лікаря на амбулаторний прийом (сімейного, терапевта чи педіатра), повинен підписати з ним декларацію. Лікар внесе вас у електронний реєстр хворих. Обрати можна будь-якого лікаря, незалежно від місця проживання пацієнта і місця роботи лікаря. Таких хворих лікар первинної ланки може набрати максимум 2000. Якісно лікувати більшу кількість фізично не зможе — це доведено нормами навантаження, які діють у світі.

На перехідний період держава відводить два роки. Ті лікарі, що хочуть працювати за старими правилами, у рамках цього періоду отримуватимуть кошти так, як і отримували. Зараз на одного хворого виділяється 210 гривень на рік. За новими правилами на 2018 рік закладається вже 370. Тож у лікарів з’являється матеріальний стимул переходити на нову форму праці.

Якщо лікар працює як особа-підприємець, кошти за хворих будуть перераховуватися на персональний рахунок лікаря. Відтак у рік отримуватиме 740 тис. гривень. За ці гроші буде сплачувати оренду приміщення, зарплату медсестрі, транспортні послуги.

— Пацієнту вже не доведеться купувати вату, бинт?

— Саме так. Прораховано тариф, який закладається у послуги на первинній ланці. Після оплати всіх обов’язкових платежів лікарю має залишитися щонайменше 15 тис. гривень. Це — гонорар за роботу. Залежно від того, як буде вести свою практику, ця винагорода може бути більшою.

— Людина може вільно змінити лікаря? Що для цього потрібно?

— Мусить поставити до відома лікаря, що припиняє з ним співпрацю, і розпочати співпрацю з іншим. Лікар вилучить вас з реєстру, а вже новий фахівець, який буде вами опікуватися, — занесе у свій.

— Коли раніше застуджувалася, викликала лікаря зі своєї поліклініки, професійний рівень якої мене не влаштовував. Як тепер мені шукати лікаря?

— Потрібно звернутися до поліклініки чи амбулаторії, яка подобається чи яка зручна з точки зору географічного розташування, обрати того лікаря, який видасться найкращим, та підписати з ним декларацію.

— Декларацію треба підписати вже у січні 2018 року?

— Ні, держава відводить на пошук «свого» лікаря два роки.

— Лікарі не будуть набирати «мертвих душ»?

— Електронний реєстр пацієнтів контро­люватиме Національна служба здоров’я України (оператор, який не розпоряджається безпосередньо коштами, а перекидає їх з казначейських рахунків на рахунки лікарів, зареєстрованих як ФОП чи амбулаторії або поліклініки, які є юридичними особами). Якщо хтось спробує у якийсь спосіб фальшувати, такого лікаря позбавлять контракту (не зможе більше працювати за новими правилами). Якщо зловживання матимуть системний характер, його можуть позбавити ліцензії. Компетентні органи проводитимуть розслідування, як витрачаються державні кошти.

— А якщо лікар не хоче реєструватися як фізична особа-підприємець?

— У такому випадку кошти за кожного пацієнта буде отримувати заклад, у якому він працює. Лікар буде домовлятися із закладом, на яких умовах він надаватиме медичні послуги. Приміром, в амбулаторії чи поліклініці працюють 3-5 лікарів. Вони будуть конкурувати за пацієнтів. Бо якщо ставлення до хворого буде поганим, призначене лікування не даватиме ефекту, то конкурент переконає пацієнта піти до нього.

— Якщо хворому потрібно буде звернутися, приміром, до кардіолога?

— У першу чергу, людина повинна звернутися до сімейного лікаря чи терапевта. За потреби, лікар первинної ланки скерує до вузькопрофільного спеціаліста чи до лікувального закладу. Пацієнти часто приймають самостійні рішення — як лікуватися, до кого йти, шукають порад в Інтернеті (займаються «гуглотерапією»).

У перші два роки будуть відбуватися покрокові зміни на первинній ланці. Кожен випадок захворювання, лікуванням якого займаються вузькопрофільні фахівці в умовах стаціонару, буде прорахований у формі тарифу: таке-то захворювання буде коштувати стільки-то. Лікарня буде авансом отримувати кошти від держави через Національну службу здоров’я. До прикладу, пораховано, що послуги, які надає лікарня, коштують 10 мільйонів гривень. Мине місяць. Протягом місяця, пролікувавши хворих за конкретними тарифами, лікарня звітує про обсяг виконаної роботи. Якщо надали допомоги більш ніж на 10 мільйонів, Національна служба здоров’я дораховує їм більшу суму. Якщо менше, частина коштів у них залишилася, — їх автоматично залишать на наступний місяць. Наступного місяця аванс, відповідно, буде меншим. Оплата буде здійснюватися за конкретну послугу, лікування конкретної патології.

— Зокрема, оперативні втручання?

— Так, це все буде пораховано у формі тарифу, який буде єдиним по всій Україні.

— Опоненти закидають, що в українців відбирають право на безкоштовну медицину.

— Те, що держава визначає у формі гарантованого пакета, будемо отримувати безкоштовно. Але буде й те, чого держава безкоштовно гарантувати не може, оскільки на це не вистачає коштів у бюджеті.

— Що буде безкоштовним?

— У «зелений список» потраплять всі послуги, що надаються на первинній ланці у лікаря на амбулаторному прийомі. До «червоного» точно потраплять пластичні операції, косметологічні і стоматологічні втручання.

Щороку Кабінет Міністрів за поданням Міністерства охорони здоров’я формуватиме новий, гарантований державою пакет, який буде затверджувати Верхов­на Рада.

У стаціонарі буде чітко визначено, за що держава платить. 100% буде оплачуватися невідкладна медична допомога, зокрема невідкладні операції. Планові оперативні втручання, інші медичні послуги, які надаються у стаціонарі, частково не будуть входити у перелік гарантованих державою. Обговорювалося, щоб була можливою співоплата (частково платила держава, а частково — хворий, різними методами, зокрема, за допомогою приватного страхування). Наприклад, оперативне втручання коштує 10 тисяч гривень. Держава покриває 5 або 6 тисяч. Різницю, яку не доплатила держава, сплачував би пацієнт. Однак між першим і другим читаннями норма про співоплату була вилучена. Є два роки, щоб цю норму повернути. Оплата за медичну послугу в умовах стаціонару повноцінно запрацює лише у 2020 році. До цього часу лікування як відбувалося, так і буде відбуватися.

Важливо, щоб кількість хворих, які зараз лікуються у лікарнях, була порівняно меншою. Сьогодні є велика кількість захворювань, які можна лікувати на амбулаторному рівні. Немає потреби хворому лежати у лікарні. Так воно є, зокрема, у країнах Східної Європи. Якщо взяти 10 пацієнтів, з них вісім може лікуватися на амбулаторному рівні, і тільки двоє потребують лікування в умовах стаціонару. У нас все навпаки — двоє проходять лікування на рівні первинної ланки, а восьмеро відразу йдуть у стаціонар. Це розбалансоване, неефективне використання бюджетних коштів.

Лікар первинної ланки, отримавши глобальний бюджет (назвемо його так) за кожного з нас, зацікавлений у тому, щоб ми не хворіли. Кошти у будь-якому випадку залишаються у нього. Неважливо, чи хворіємо, чи здорові, держава кошти перерахує. Тому лікар більше зацікавлений спілкуватися з нами щодо профілактики, запобігань захворювань, здорового способу життя, харчування. Якщо це — діти, щодо важливості вакцинації. У лікаря з’являється прямий матеріальний стимул.

— А вистачить йому цих коштів?

— Медична реформа заклала принцип державної страхової медицини, солідарного страхування. Всі 2000 пацієнтів, які є у реєстрі, одночасно не захворіють. Лікуватися буде 100 чи 200, а лікар буде користуватися коштами, які виділені для всіх пацієнтів. Кошти можна буде використати більш ефективно для тих, хто цього потребує.

Важливо зазначити, що говоримо про середній тариф 370 гривень. Для дітей і осіб старшого віку (65+) він буде більшим, бо вони частіше хворіють. Для середньої вікової ланки — нижчим.

— Чому ж тоді опозиція так критикує цю реформу, називає її геноцидом?

— Бо реформа встигла обрости міфами. Перший стосується впровадження оплати у сфері охорони здоров’я. Оплата давно є. Люди давно платять за своє лікування. Причому на всіх рівнях — і на первинному, і на вторинному, і на високоспеціалізованому. Фінансові ризики з ними ніхто не розділяє. Оплата за лікування лягає тягарем на хворого і його родину. Коментарі тут зайві — всі люди це добре розуміють.

Другий міф стосується створення нового органу виконавчої влади — Національної служби здоров’я України. Опоненти не бачать доцільності створення цього органу.

Проміжних ланок на рівні районних і обл­держадміністрацій, міських рад, які були учасниками розподілу субвенційних коштів, вже не буде. Національна служба укладатиме контракти з усіма закладами (аби всі пацієнти мали доступ до лікування) і стежитиме, чи виконують ці заклади умови договору, чи якісні послуги надають, чи не вдаються до якихось махінацій з електронними реєстрами пацієнтів.

— Де гарантія, що у медичних закладах припинить процвітати корупція?

— Як би ви не змінювали форми фінансування, які б нові моделі не створювали, крім бажання лікаря якісно виконувати свою роботу, має ще бути відповідальність пацієнта за своє здоров’я. У тому числі, у тому питанні, яке стосується «подяк», грошових оплат, у тих випадках, коли від нього цього не вимагає закон. Пацієнти повинні розуміти, що якщо вже визначений гарантований державою пакет послуг, то нічого додатково платити не потрібно. Проблема не у тому, хто бере, а у тому, хто дає. Має змінитися свідомість самого пацієнта. І вона зміниться. У таких самих умовах були Польща, Словаччина, Чехія та інші країни Східної Європи. У цих країнах гроші у кишеню лікарю вже не кладуть, але квіти — дарують.

— Закон передбачає впровадження приватного страхування?

— Не виключає цього. З’являються конкретні стимули. Якщо бачимо гарантований пакет і розуміємо, що держава нам точно не гарантує, то це дає «зелене світло» приватним страховим компаніям.

— Пологи будуть платними чи безкоштовними?

— Плануємо, щоб догляд за жінкою під час вагітності і самі пологи повністю оплачувала держава. Коли це буде затверджено у формі гарантованого державою пакета послуг Верховною Радою із чітко визначеними тарифами, кожен українець буде мати перелік послуг, який держава гарантуватиме йому безкоштовно.

— А лікування онкохворих?

— Програми, які діяли досі, діятимуть далі. Це щодо ВІЛ-інфікованих, хворих на туберкульоз, онкологічні захворювання, ліки для лікування яких закуповувалися за державні кошти централізовано.

— Це ви говорите про ліки. А як щодо операцій?

— Зараз можемо говорити лише про первинну ланку. Щодо вторинної і третинної — треба почекати два роки. Розробляємо модель, як буде працювати стаціонар з 2020 року.

— Як сімейному лікарю зі села набрати 2000 пацієнтів?

— У селах будуть діяти трохи інші вимоги, зокрема для гірської місцевості — не 2000 пацієнтів, а менше, бо реально набрати таку кількість важко.

— Лікар обслуговуватиме одне чи навіть два села. Але у пацієнта тоді не буде жодного вибору — або цей лікує, або аж у район їхати...

— А зараз який вибір є?

— Але ж реформу для того і впроваджують, щоб покращити стан речей?

— 30% населення живе у селі. Суть законопроекту зводиться до того, щоб побудувати нові сільські амбулаторії, які особливо актуальні для об’єднаних територіальних громад, відремонтувати ті, що є, і оснастити їх всім необхідним, у тому числі надійним зв’язком і Інтернетом, щоб сільські лікарі могли створювати електронні реєстри пацієнтів і рухатися у ногу з часом, щоб у випадку потреби з віддаленого куточка могли зв’язатися з вузькопрофільним спеціалістом (забезпечити їх таким собі скайп-зв’язком). Уявімо, що фельдшер, який працює у віддаленому селі, стикнувся зі складним випадком. Хворому вже не потрібно їхати до міста, витрачати на це півдня. Фельдшер може сконтактуватися з вузьким спеціалістом за допомогою онлайн-зв’язку, отримати консультацію, призначення і згідно з цими призначеннями лікувати хворого. Це — той задум, який є у законопроекті 7117 «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості».

— Але професійний рівень західного лікаря і українського — різний.

— Зміни треба впроваджувати покроково — від додипломної до післядипломної освіти. Ця робота виконується паралельно. З наступного року, щоб потрапити на окремі медичні факультети, прохідний бал ЗНО становитиме 150 балів. Хочемо, щоб на лікарів вчилися кращі випускники шкіл. Повинна бути селекція ще на етапі відбору студентів.

— Як лікарі оцінюють цю реформу?

— Підприємливі, ті, які вже працюють у приватних закладах, задоволені. Наділяємо їх інструментом для того, щоб йти і працювати самостійно чи у рамках якихось об’єднань. Тому що трьом лікарям, які працюють в одній амбулаторії, вигідніше об’єднатися в одне товариство, найняти бухгалтера і середній медичний персонал.

Для тих, хто не є підприємливим, хто є добрим виконавцем, треба провести перемовини з адміністрацією того закладу, у якому працюють, і визначити, за яких умов вони готові працювати. Для кожного закладу вигідно, аби там працювали хороші лікарі, бо за ними прийдуть пацієнти.