«В усій Україні немає стількох гімнастичних тренерів, скільки наших у США»

Відома гімнастична наставниця і суддя Людмила Короленко — про американські перемоги та українські перспективи.

2 жовтня на Олімпійському стадіоні Монреаля стартує 47-й чемпіонат світу зі спортивної гімнастики. Найголовнішою інтригою цих змагань стане боротьба двох титанів чоловічого багатоборства – українця Олега Верняєва та легендарного японця Кохея Утімури (триразовий олімпійський чемпіон та десятиразовий чемпіон світу). Чи зможе Верняєв перемогти Короля помосту? І хто за відсутності американки Сімони Байлз, єдиної в історії, яка три роки поспіль здобувала «золото» чемпіонатів світу у багатоборстві, стане новою Королевою?

Про ціну перемог Сімони Байлз і про те, чому в Монреалі у Верняєва трішки більше шансів на перемогу; про нову зірочку української гімнастики Діану Варінську та про непересічних українських тренерів, які сьогодні формують стиль та ліплять перемоги американської гімнастики, в інтерв’ю «ВЗ» розповіла Людмила Короленко – наставниця українських, канадських, а тепер ще й словенських гімнасток.

— Людмило Павлівно, якою стала гімнастика у новому олімпійському циклі?

— Згідно з невеличкими удосконаленнями, гімнастика обіцяє стати більш різноманітною (тепер не дозволено виконувати в одній програмі більше трьох елементів однієї групи) – і водночас не такою складною. Заборонили виконання багатьох ризикованих елементів, як-от сальто Томаса (один оберт у повітрі, інший з приземленням у перекид), які часто призводять до травм. На цьому елементі травмувалася Олена Мухіна: після невдалого приземлення до кінця життя вона була прикутою до ліжка. Під заборону потрапив стрибок Радівілова, той самий, який Ігор уперше продемонстрував на Олімпійських іграх у Ріо-де-Жанейро.

— А якби цей стрибок виконав не український, а, приміром, американський чи японський гімнаст, його також би без жалю скасували?

— Я би не сказала, що Міжнародна федерація гімнастики (FIG) дотримується проамериканської позиції. А от якби щось таке втнув японець… Президентом FIG обрали японця Морінарі Ватанабе. І не виключено, що на подібний випадок у федерації подивилися би з іншого кута. Зрештою, навіть не всі судді підтримують ультраскладність гімнастики. У жіночій гімнастиці, коли два з половиною сальто вперед почала виконувати Діпа Кармакар з Індії (на Олімпіаді в Ріо стала четвертою у цьому виді програми. – О. С.), судді з усіх боків затискали її, знімаючи бали за виконання. Складалося враження, вони шукали найменшу можливість «покарати» гімнастку.

У жіночій гімнастиці не всі нововведення пішли на користь нашому виду спорту. Вправи на колоді позбавлені динаміки і зовнішньої привабливості. Навіть така визнана зірка у цій дисципліні, як румунка Каталіна Понор, пристосовуючись до нових правил, виглядала не такою красивою, як зазвичай… Утім, творчі дуети тренера та гімнаста завжди вміли створити шедевр, не виходячи за межі вимог. От американки ідуть своїм шляхом і виконують ті елементи, якими славилися завжди. Залишаються попереду всієї планети не останньою чергою завдяки масовості гімнастики у США. А також величезній кількості кваліфікованих тренерських кадрів. Там з однією гімнасткою працюють відразу кілька тренерів. Немало там і українських фахівців. Тепер поряд із іншими у Штатах працюють олімпійський чемпіон Афін Валерій Гончаров і його дружина, призерка чемпіонату світу Ірина Яроцька. А не так давно старшим тренером національної чоловічої команди США призначили Андрія Степанченка, який на Іграх в Атланті (1996) у «синьо-жовтій» збірній був запасним. На поміст американських гімнастів уже багато років виводить олімпійський чемпіон Рустам Шаріпов. Кілька років тому туди ж поїхала чемпіонка світу Іра Краснянська. Сьогодні в усій Україні немає стількох гімнастичних тренерів, як наших же у США.

— Ставлення до американської гімнастики у світі неоднозначне. У попередньому циклі найяскравішою зіркою світової гімнастики була Сімона Байлз (перша афроамериканка, яка стала абсолютною чемпіонкою світу). Вона здивувала світ карколомними трюками і розчулила своєю життєвою історією (її мама хворіла на алкоголізм, і Сімоною, разом зі сімома її братами та сестрами, опікувалися бабуся з дідусем). А потім викликала навалу критики: десятиразова чемпіонка світу і чотириразова олімпійська чемпіонка з дитинства приймала метилфенідат – ліки від гіперактивності та дефіциту уваги. І водночас потужний допінг, особливо у такому виді спорту, як гімнастика, що вимагає підвищеної концентрації і стійкості…

— Після того, як прочитала усе про метилфенідат, я також почала негативно ставитися до Байлз та її перемог. Цей препарат називають «наркотиком для бідних». Та у США його виписують усім, хто хоче, без зайвих клопотів. Варто прийти і сказати, що у мене гіперактивна дитина, як її підсаджують на ці ліки. Що дає цей препарат? Відсутність відчуття страху та втоми, що у гімнастиці відіграє чи не ключову роль. Єдиний мінус – препарат впливає на зріст. Це пояснює, чому Сімона навіть за гімнастичними мірками така маленька.

Ця історія є небезпечною насамперед для інших дітей, які мають гімнастичні перспективи. Якщо їх будуть накачувати метилфенідатом тільки для того, аби «допомогти» їм досягти вершин у спорті? Що є стримувальним чинником у спортивній гімнастиці? Страх. Кожного дня у кожній спробі викрутити карколомний елемент гімнаст долає страх, щоразу переступає через себе.

Минулого року я була на турнірі в Італії і спостерігала за тренуваннями гімнасток. Байлз шокувала: без зусиль зробила десять комбінацій на брусах. «Господи, – думала я, – ну звідки у простої смертної стільки сил? Фізично неможливо повторити усе це». За все моє тренерське життя серед вихованок найбільш витривалою щодо обсягу тренувальних навантажень була Люба Шеремета. Протягом одного тренування Люба могла зробити п’ять вільних вправ зі складною акробатикою. Вона важила  32 кг, це допомагало їй долати такі обсяги. Усі інші могли собі дозволити не більше двох прогонів. Тож якби на власні очі не побачила Байлз у роботі (це була передзмагальна розминка!), нізащо у це б  не повірила.

Після Олімпіади Сімона брала участь у талант-шоу, де оголосила, що повернеться на поміст. Та мені цікавіше подивитися на молоде покоління американських гімнасток, яке демонструє зовсім іншу, естетичнішу, з красивими лініями гімнастику. Перспективна команда, зокрема, у Піднебесної. Окрім брусів та колоди, молоді китаянки додали у вільних вправах, у них тепер акробатика на якісно вищому рівні.

— А які перспективи в України?

— Ви, мабуть, уже бачили у роботі Діану Варінську, нову зірочку нашої збірної. Це гімнастка медального рівня. Що, зрештою, довели етапи Кубка світу, де Діана виборола не одну нагороду на брусах та у вільних вправах. Кілька років тому у нас була не менш перспективна гімнастка, Марія Лівчикова. Та її травма, розрив хрестоподібної зв’язки коліна, була несумісною зі спортом. Тому головне завдання тренерів збірної – зберегти Діану,  уникати серйозних пошкоджень.

— Найбільшою інтригою цього чемпіонату буде дуель у чоловічому багатоборстві між нашим Верняєвим та японцем Утімурою. Як гадаєте, на чиєму боці цього разу буде Феміда?

— Після Олімпіади у Ріо я розмовляла з багатьма гімнастичними фахівцями про те, що Утімурі «золото» у багатоборстві дісталося несправедливо. Та мене запевнили: Верняєв також помилявся, і судді неодноразово закривали очі на його недоліки. Трішечки кращим виглядав усе-таки Утімура. Хоча я як українка і досі переконана: у Ріо-де-Жанейро Верняєва обікрали. На чемпіонаті світу, як на мене, якщо ці суперники відчутно не помилятимуться, певна “авторитетна” перевага буде у Верняєва. Розклад оцінок буде на його користь, не останньою чергою тому, що йому не додали у Ріо-де-Жанейро. Та, з іншого боку, президентом гімнастичної федерації став японець. А у гімнастиці політику ще ніхто не скасовував…

Фото з архіву Людмили Короленко.