«На своїй колекції одягу вишила копії ангеликів зі скульптур Пінзеля»

Модельєр-дизайнер Івона Лобан – про культурно-мистецький проект «Під Зорею Пінзеля», подорожі світом як хобі, магію цифр у своєму житті.

16 вересня в рамках Форуму видавців у палаці Потоцьких стартуватиме унікальний культурно-мистецький проект «Під Зорею Пінзеля», присвячений творчості геніального галицького скульптора середини XVIII століття, представника пізнього бароко і рококо Іоанна Георгія Пінзеля. Складається подія з п’яти творчих мандрівок: у світ світлин (глядачам представлять фотоальбом Віри Стецько «Таїна Пінзеля», в якому зібрано 50 робіт скульптора); кіно (10-хвилинний документальний фільм «Таїна Пінзеля. Від Бучача до Лувру»; пісні (благодійний концерт співачки, «золотого голосу України» Оксани Мухи); моди (колекцію одягу прет-а-порте Івони Лобан). Найвидовищнішою  буде експозиція картин, кераміки, скульптури 35-ти митців Галичини. Неординарний проект нещодавно було озвучено на Світовому конгресі українців, і ним зацікавилися поляки. Запропонували українським митцям об’єднатися у творчу акцію «Спільна пам’ять», що відбудеться у Варшаві. Чому подія присвячена саме творчості Пінзеля? Що спільного має з письменництвом? Як завдяки львівському дизайнеру жителі екзотичних країн відкривають для себе Україну? Про це та інше – в ексклюзивному інтерв’ю організатора культурно-мистецького проекту «Під Зорею Пінзеля», модельєра-дизайнера, власниці арт-студії Івони Лобан (на фото).

— Івоно, як виникла  ідея створення проекту?

— Я об’їздила багато країн світу. Зауважила, наприклад, іспанці гордяться творчістю архітектора Гауді та одного з найвидатніших сюрреалістів ХХ століття Сальвадора Далі; італійці – роботами скульптора, художника, архітектора Мікеланджело. Пінзель був не менш геніа­льним митцем. Це незнайомий світові український Мікеланджело. Частина його скульптур була представлена у Луврі, зараз – у Відні, є також у музеях Польщі.

Пригадую, директор Львівської картинної галереї Борис Возницький, який написав книгу про Пінзеля, казав: якби у нього була можливість порозмовляти з Богом, запитав би в Господа більше про галицького скульптора. Справді, у Пінзеля — унікальні скульптури: живі, динамічні, аналогів яких нема у світі. Натомість мало хто в Україні ознайомлений з його роботами, ще менше людей знає ім’я митця. Відомостей обмаль. Невідомо, коли і де народився, відійшов у кращий світ, як опинився на Галичині.

Якось прочитала книгу улюбленої письменниці Галини Вдовиченко «Пів’яблука» про чотирьох колежанок. Як тільки  кожній з них в руки потрапляє магічне яблуко, виготовлене скульптором XVIII століття, доля героїні змінюється, її потаємні бажання стають реальністю. Тож Возницький та Вдовиченко надихнули мене на створення мистецького проекту, під час якого кожен відвідувач Форуму видавців зможе доторкнутися до таємниці творчості Пінзеля в різних видах мистецтва.

— Як його творчість ви втілили в одязі?

— Колекцію моди прет-а-порте (суконь, спідничок, светрів, маринарок, плащів) створила за мотивами його робіт. Зокрема, на одязі використала стрічки зі словами «Пінзель. Бароко. Львів». Скопіювала ангеликів, які є в його скульптурах, перевела в малюнок і вишила на одязі. Усі вироби, як і в роботах Пінзеля, — в затишній, ніжній бароковій, золотисто-молочній гамі, який хочеться носити. Колекція супроводжуватиметься під музику популярного гурту «Рококо».

— Якось ви казали: коли шукали місце для експозиції, стикнулися із загадковим явищем…

— Спочатку думали виставити експозицію в Історичному музеї, Митрополичих садах. Раптом майнула думка: чому б не зробити це на площі перед палацом Потоцьких?! Потім згадала: свого часу творчість Пінзеля підтримав граф Потоцький. Завдяки йому збереглася багата спадщина робіт митця. Нині, через 250 років, Потоцький знову «допоміг» популяризувати його ім’я, вдихнути в роботи сучасних художників-початківців та відомих митців дух Пінзеля. Після Форуму, до речі, експозицію покажемо в Тернополі, потім – у Варшаві, під егідою польсько-українського проекту.

Задля добра, популяризації  імені та мистецьких творів галицького скульптора сучасники легко відгукнулися на мої прохання. Світ, виявляється, не такий прагматичний, і не шукає лише вигоди, як часто нарікаємо. Один телефонний дзвінок – і люди погоджувалися допомагати безкоштовно. Оксана Муха відспіває благодійний концерт. Дизайнер, власниця арт-студії July Сollection Юлія Стадник спеціально для колекції одягу створила взуття. Дизайнер Марта Стефура — прикраси ручної роботи. Салон краси «Мартель» зробить моделям зачіски і макіяж. Співорганізатор проекту “Під Зорею Пінзеля”— меценат, віце-президент з питань регіонального розвитку, керівник регіонального представництва у Тернопільській області Міжнародної Торгової Палати ICC Ukraine, видавець Тарас Демкура. Кілька років тому, пан Тарас отримав почесне звання «Лицар Вітчизни» і орден «Золотий хрест честі i звитяги «Лицар Вітчизни». Вдячна за допомогу в. о. директора департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА Мирославі Туркало. Передбачаємо, що презентація проекту переросте у щорічний міжнародний мистецький фестиваль Іоанна Георгія Пінзеля.

— Першу колекцію одягу (після закінчення академії мистецтв) ви також створили за творами ще одного українця – скульптора, художника Олександра Архипенка, а отже, популяризували його ім’я. Берете участь також у благодійних акціях…

— В акції «Величні жінки: крізь століття» львів’янки різних професій разом із, зокрема, лікарем-неврологом обласної дитячої клінічної лікарні «Охматдит» Мар’яною Возницею, викладачем обласного інституту післядипломної освіти Богуславою Юськів «приміряли» на себе образи жінок світового рівня. Збором коштів від продажу фотографій «в образах» допомогли придбати дороговартісний медичний апарат для важкохворих дітей.

— Правда, що література надихає вас на подорожі світом…

— Книжки і мандрівки – моє хобі. Де не була б (у Таїланді, на острові Балі), розповідаю про Україну. Запам’яталося: там шанують релігії різних народів. Спочатку в помешканнях живуть, наприклад, католики, потім — індуси, після них – буддисти. Кожен на подвір’ї прикрашає постаті і своїх святих, і богів своїх попередників, чого і нам вартувало б повчитися.

Прочитала якось книгу Елізабет Гарднер «Їж, молись, кохай!», в якій письменниця описує своє життя в різних країнах світу, і собі захотілося… Зібралися сім’єю (з чоловіком Антоном, сином Георгієм та донечкою Златою) -  поїхали у Шрі-Ланку. В невеликому селі зняли будиночок і щасливо прожили півтора місяця без телевізора та Інтернету. Познайомилися з місцевими мешканцями (дуже тепло, доброзичливо до нас поставились), готували їхні національні страви (переважно вегетаріанські). Там, до речі, не уявляють страви без спецій. До риби і рису додають багато різних видів карі. Нам так смакували страви з карі, що привезли спеції до Львова. Використовували, може, тиждень-два. Потім екзотична їжа не смакувала. А в Шрі-Ланці їли з апетитом щодня.

Якось сама поїхала на екскурсію в місто. Пізно ввечері не встигла на автобус, довелося добиратися потягом (там транспорт — без вікон). У вагоні розговорилася з людьми. Розповідали про свої родини, розпитували про Україну. Задля моєї безпеки серед ночі провели до самого дому. Коли казала, що я з України, жителі  Шрі-Ланки відповідали: знаємо, у вас була Революція гідності.

— Встигаєте і світом мандрувати, і творчі проекти організовувати…

— З чоловіком, Богу дякувати, пощастило. Дає можливість реалізувати себе в житті. З Антоном почуваюся захищеною. За ним — справді як за кам’яною стіною. І знову магія цифр: 20 вересня – 20 років як ми познайомились.

Одяг шию зі шкільного віку. Молодшій сестричці Мар’яні створювала сукні на бальні танці. Потім люди замовляли сукні-костюми на урочистості. Пам’ятаю, в дитинстві відрізала шматок паска від маминої шуби і пошила ляльці опушку на капюшон і чобітки. Вийняла з шафи дорогі дефіцитні тканини – і відрізала стільки, скільки треба було лялькам на одяг.

— Уявляю, як мама сварила…

— Словом не обмовилась. «Тобі треба було», — каже. Пригадую, захотіла на теніс — батьки ракетку купили, на музику – придбали гітару, потім – фортепіано, на уроки образотворчого мистецтва – дорогі пензлики, альбоми. Нам зі сестрою батьки віддавали все, що ми захотіли.

— У вас заможні батьки, Івоно?

— Зовсім ні. Мама Марія Рисс – заслужений вчитель України з хімії, тато Юрій Рисс – масажист. Вийшов на пенсію і створив власну школу масажу, асоціацію медичних спеціалістів, випустив у світ дві книги на тему масажу. Тепер розумію: батьки через себе переступали, лише б ми реалізували свої таланти і почувалися щасливими.

— Дітей виховуєте так само?

— Хочеться, аби 16-річний  Георгій і 8-річна Злата були всебічно розвинутими, багато знали і вміли, займалися тим, що принесе користь у житті. Наприклад, донечка займається гімнастикою, опановує гру на скрипці. Переконую, що вона матиме гарну осанку, слух, знатиме мистецтво світових композиторів. Принаймні здібностей до дизайнерського мистецтва не мають.

Яку професію людина не обрала б, важливо в душі бути митцем. Мистецтво – уміти приготувати і вміти подати. Художник – не лише той, хто визнаний, а й хто творить.