«Ми з Фейбі Бежурою – як зефір у шоколаді»

Про «ідеальний дует» у шпажній збірній України розповіла бронзова призер чемпіонату світу Олена Кривицька.

На доріжці Олена Кривицька (ліворуч) та Фейбі Бежура непримиренні суперниці. А в житті - хороші подруги.
На доріжці Олена Кривицька (ліворуч) та Фейбі Бежура непримиренні суперниці. А в житті - хороші подруги.

Для Олени Кривицької чемпіонат світу з фехтування у Лейпцигу став особливим. У скарбничці тернополянки, яка кольори збірної України захищає добрий десяток років, є медалі чемпіонату та етапів Кубка світу в командних змаганнях. А тепер підопічна Дмитра Рейзліна уперше у кар’єрі здобула «бронзу» світової першості в індивідуальному турнірі. Кривицька вибила з подальшої боротьби дворазову призерку Олімпіади-2016 у Ріо китаянку Сунь Івень, а в чвертьфіналі перемогла дворазову олімпійську чемпіонку й дворазову чемпіонку світу росіянку Тетяну Логунову.  В інтерв’ю «ВЗ» Олена Кривицька розповіла про свою мрію — стати на доріжці нахабною і зухвалою. Про те, чому намагається фехтувати тихо. А також про найкращу подругу в збірній України, Фейбі Бежуру.

— На чемпіонаті світу ви перемогли титуловану китаянку Сунь Івень…

— Китаянка для мене була радше не бар’єром, а шансом піднятися вище турнірною таблицею. У рейтингу вона посідає високе місце, та мені зручно фехтувати з нею. Сунь Івень була в тому поєдинку обережною і чомусь не завдала мені жодного уколу в ногу,  як робить це зазвичай.

Цей двобій був простіший порівняно з попереднім поєдинком проти американки Келлі Херлі. На спільному зборі у Польщі, де ми готувалися до чемпіонату світу, я постійно їй поступалась… У Лейпцигу поєдинок проходив у сфері психології. Тренувальні поразки закарбувалися у моїй підсвідомості, так само, як у Херлі її перемоги. Вона готувалася розбити мене на друзки, як робила це неодноразово. Ця її упевненість, а значить, недоречна розслабленість, зіграла мені на руку.

— Перемога у півфіналі над полькою Євою Неліп не виглядала нереальною. Що не вдалося у тому поєдинку?

— Перерва між чвертьфінальними і півфінальними поєдинками була короткою. Мені забракло часу, аби відпочити і відновитися: у попередніх поєдинках віддала усі сили… Чогось у Лейпцигу мені здалося, що доречним буде не притримуватися своєї манери фехтування, а йти вперед, ризикувати. Але концентрація через втому була вже не та. Якби була можливість провести цей двобій ще раз, я би змінила тактику: не бігла б до неї, а «запросила» би до себе, а там зустрічала контратаками.

— А які дії є вашою «коронкою»?

— Фейбі Бежура каже, що мені класно вдаються контратаки (сміється). Буває, уже на розминці відчуваєш, що нічого не вдається: уколи в руку не «горять», контратаки – надто пізно. Тоді працюю на зустрічних атаках… Загалом, не люблю ризикувати. Мені б наважитися на те, що виробляє Макс Хайнцер: кидається стрімголов на суперника! Він такий спонтанний та непередбачуваний. Макс, завдавши уколу, бігає доріжкою, кричить, заводячи публіку і себе самого. Його суперників це дратує… А мені його манера фехтування страшенно подобається! Якщо це допомагає перемагати, чому б і ні? Буду виховувати у собі цю хайнцерівську сміливість. І його нахабство. Макс постійно щось шукає, експериментує, а потім знімає це на камеру і викладає у вільний доступ у мережі.

— А у жіночій шпазі є подібний епатажний персонаж?

— Ні, у нас усе скромно й виважено. Щоправда, дівчата під час поєдинків полюбляють покричати. Особливо француженки, які можуть після завданого уколу не лише поверещати, а й у груди себе побити. Ми часто жартуємо над ними: джунглі кличуть (сміється). Я останнім часом помітила, що з криком викидаються емоції, а значить, потрібні у поєдинку сили. Коли позаду кілька поєдинків плей-оф, я волію фехтувати стримано, аби завершити двобій на свою користь із мінімальними витратами енергії.

— Ви фехтуєте, провокуючи суперниць на помилки. Кого найважче змусити нервувати?

— Найважче з тими, хто незламний духом. До прикладу, італійка Лаура Фьямінго здатна, поступаючись чотирма уколами за тридцять секунд до завершення двобою, наздогнати суперницю і перемогти. З такими опонентками, навіть здобувши перевагу, не  розслабишся до останньої секунди… Ніколи не знаєш, чим завершиться суперечка з олімпійською чемпіонкою Ріо-де-Жанейро Емеше Сас. Усі представниці угорської школи вкрай незручні. Навіть у ближньому двобої знайдуть можливість, як зачепити тебе клинком. Деколи роблять це з неймовірних положень… Сьогодні слабких суперниць не залишилося. Раніше, побачивши, що тобі протистоятиме дівчина з Гонконгу, Тайваню чи Латинської Америки, розслаблялася, дозволяючи собі на доріжці легкий перепочинок. Тепер такого не може бути в принципі.

— Чи може у фехтуванні суперниця бути подругою?

— У нас у команді дружні стосунки. От Бежура поруч на дивані валяється, посміхається. Ми з Фейбі тренуємося в одного тренера і дружимо. Любимо разом ходити в кіно чи на концерти. Та на доріжці забуваємо про те, що подруги, не шкодуємо одна одну. На змаганнях нерідко перетинаємося на доріжці. І я не ображаюся, коли поступаюся Фейбі. Які можуть бути образи? Програла, значить, у той момент була слабшою, тож треба більше працювати.

На зборах та змаганнях ділимо з нею одну кімнату. За багато років звикли до особливостей одна одної. Я, для прикладу, деколи бурчу, наче стара бабка (сміється). Фейбі ж, коли у неї не той настрій, може різко відповісти. Та ми на це навчилися не зважати. Бежура знає: якщо мені все довкола набридло, я замовкаю. І Фейбі тоді не підходить з дурними запитаннями: «Що з тобою? Чому ти зі мною не говориш? Ти образилася, так?». Фейбі як сусідка по кімнаті мене влаштовує цілком і повністю. У нас ідеальний дует. Ми – як зефір у шоколаді. Або як Чіп і Дейл.

— Ким є ваш наставник Дмитро Рейзлін – диктатором чи дипломатом?

— Дипломатичним диктатором (сміється). Він, як і ми, людина настрою. Коли у нього хороший настрій, я можу пожартувати. Та коли тренер не в гуморі, мій жарт може спровокувати бурю… Коли у мене настрій поганий, тихенько підійде до Фейбі — дізнатися, що трапилося. Або, навпаки, цікавиться у мене, чи все добре у подруги. Сам же підійти й запитати боїться (сміється). Такі вже чоловіки… Він нас любить, за межами залу ставиться наче до рідних доньок. А поруч із доріжкою страшенно хвилюється чи сердиться, коли щось не вдається.

На тренуваннях жодного разу не виганяв мене із залу. Та добряче посваритися ми могли. Усе через найбільший мій недолік – бурчання і звичку перемовлятися. Бовкнути щось, а потім подумати… Ніяк не можу цього позбутися. Миритися першою завжди приходжу я. А як інакше? Тренер і старший, і мудріший.

Фото з архіву Олени Кривицької.