Розправлялися з майданівцями? Ласкаво просимо у верховні судді!

У 30 кандидатів-фіналістів – «двійка» за доброчесність.

Член громадської ради доброчесності Михайло Жернаков оприлюднив мотивувальний лист конкурсантки Валентини Сімоненко, яка є діючим суддею Верховного суду й очолює Раду суддів України. Їй би за шкільну парту, а не у ВСУ!
Член громадської ради доброчесності Михайло Жернаков оприлюднив мотивувальний лист конкурсантки Валентини Сімоненко, яка є діючим суддею Верховного суду й очолює Раду суддів України. Їй би за шкільну парту, а не у ВСУ!

З кожним кроком судової реформи сумніви про те, що українська Феміда стане незалежною, сліпою і глухою до вказівок з високих кабінетів, не розвіюються, а міцнішають. Не встигли влягтися пристрасті довкола  закону про Конституційний Суд, як вибухнув черговий скандал. Вища кваліфікаційна комісія суддів оприлюднила фінальний рейтинг конкурсу до Верховного суду. Серед кандидатів-переможців – служителі «кривосуддя», які своїми «подвигами» заслуговують не лише на довічну заборону носити мантію, а й на тюремні строки. Негідники, які ухвалювали незаконні рішення щодо учасників Революції гідності, підтакували диктаторським законам часів Януковича, засвітилися у гучних скандалах щодо розкішного життя, – це ще неповний список «достойників» на посади у Верховному суді. Про конкурс і його результати, через які навіть у Посольстві США не втрималися від публічного обурення, – у розмові з адвокатом родин Небесної сотні, членом Громадської ради доброчесності (яка вносила свої висновки щодо відповідності кандидатів у верховні судді критеріям доброчесності та професійної етики) Романом Маселком.

— З фінального рейтингу, який оприлюднила Вища кваліфікаційна комісія суддів, можна складати антирейтинг. Хто з одіозних служителів Феміди пройшов конкурсний відбір?

— Серед 30 кандидатів у рейтингу, які отримали негативний висновок Громадської ради доброчесності, є судді, котрі ухвалювали політично мотивовані, сумнівні з точки зору права рішення. Зокрема, двоє переможців, які проходять до Верховного суду, причетні до рішення у справі Юрія Луценка. Це – В’ячеслав Наставний, який посів друге місце у рейтингу, і Сергій Слинько. Вони переглядали рішення у справі Луценка і залишили його у силі. Ці судді дискредитували себе. Якщо вони опиняться у Верховному суді, яка до нього може бути довіра?

Суддя Інна Берднік, причетна до рішення Верховного суду, яке Європейський суд оцінив як свавільне (європейська Феміда визнала порушення права на справедливий суд у справі пенсіонерки Марії Бочан, яка відстоювала право власності на нерухомість. – «ВЗ»), – теж серед переможців конкурсу. Як і суддя Олександр Золотніков, який у часи Майдану підтримав рішення першої інстанції про заборону мирних зібрань в Одесі. У декларації доброчесності він вказав, що не виносив рішень проти майданівців. Тобто збрехав. Але це не завадило йому пройти всі етапи конкурсу.

Ми також оцінювали, чи відповідають статки кандидатів їхнім доходам. Серед тих, хто «відзначився», – суддя Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Ольга Ступак, яка на сьомому місці у рейтингу. Вона проживає у будинку під Києвом, площею 380 «квадратів». Вартість такого житла – п’ять-шість мільйонів гривень. У декларації Ступак вказала, що будинок купили за півтора мільйона. Це смішно, бо за стільки можна придбати хіба що двокімнатну квартиру у спальному районі Києва. Оформлений будинок на свекруху судді. На запитання, звідки у свекрухи гроші на таку нерухомість, відповідь: 40 років працювала (продавала з яток на базарі).

У судді Марини Червинської 25-річний син має будинок на 500 «квадратів» у Бучі під Києвом. На запитання, звідки гроші, нам розповідають, що хлопець працює з 15 років.

Це стандартна схема, коли судді оформляють на своїх родичів елітне майно. Є й інші приклади. Суддя Наталія Антоненко також має розкішний маєток під Києвом, але адекватних пояснень, звідки взялися кошти на нього, немає. Тим не менше такі кандидати стали переможцями конкурсу до Верховного суду. Хоча вони не те, що не мали б потрапити до рейтингу – щодо них мають бути порушені відповідні провадження (дисциплінарні, кримінальні).

Кричущий факт – присутність серед переможців конкурсу судді Верховного суду Валентини Сімоненко, яка після Революції гідності ще й Раду суддів України очолила. Ключовим завданням цього органу було очищення і відновлення довіри до судової системи. Пані Сімоненко на посаді голови Ради суддів робила усе, аби негідники, які виносили рішення у часи Майдану, залишилися на своїх місцях. Виправдовувала і суддю-стрільця Бурана, який відстрілювався від співробітників НАБУ, коли до нього прийшли з обшуком. Сімоненко заявляла, що співробітники НАБУ довели бідолашного до такого стану, що ледь не вчинив самогубство. Виступала проти електронного декларування. Її колишній чоловік (з яким не так давно розлучилася. – «ВЗ») досі має юридичний бізнес у Криму. Рідна сестра працює на окупованому півострові державним службовцем, трудиться на країну-агресора… А почитати мотиваційний лист пані Сімоненко – там купа помилок! Сімоненко – уособлення суддівської кругової поруки у протидії намаганням очистити й оновити судову систему.

— Механізм кругової поруки й у процедуру добору суддів Верховного суду закладений. Конкурс проводить ВККС, більшість в якій – судді. Результати затверджує Вища рада правосуддя, у складі якої теж переважно судді. Старалися за принципом «суддя судді ока не виклює»?

— Ключове завдання судової реформи – оновлення суддівської системи, до якої критично низький рівень довіри. А тут виходить, що очищати й оновлювати систему мають два ключові органи – Вища кваліфікаційна комісія суддів і Вища рада правосуддя. У ВККС 10 із 16 членів – діючі судді чи судді у відставці. У ВРП 11 з 21 – судді. Обирали цих людей також судді – ще ті, старі, до яких є недовіра у суспільстві. Ми зі самого початку критично ставилися до такого конкурсу. Єдиним шансом подолати кругову поруку були відкритість усіх процесів під час конкурсу і діяльність Громадської ради доброчесності як голосу громадськості і контролю з її боку. Відкритість була, але не до кінця. Як розподілялися бали, хто як голосував, чому одному кандидату дали стільки-то балів, а іншому – стільки, чому одні висновки ГРД щодо невідповідності кандидатів врахували, а інші – ні? Все це досі залишається закритим. Показали гарну картинку, але ключові речі залишилися за кадром. Треба ламати цю практику. Робити висновки і ставити питання: «А хто добирає суддів?». ВККС і ВРП потрібно переформатувати так, щоб до них була довіра.

— Те, що на конкурс ламанулися «кадри» Ківалова, Портнова («режимників» Януковича, які досі мають вплив на судову систему в Україні), люди, яких напряму пов’язують з Банковою, зокрема, із заступником глави президентської Адміністрації Олексієм Філатовим. Те, що дехто з кандидатів прямо вказував в анкеті прізвища очільників ОДА, нардепів, помічників депутатів, які можуть їх рекомендувати. Чи не є це демонстрацією того, що система, яку нібито намагаються реформувати, керується старими схемами, в яких визначальними є «дах» і відчуття безкарності?

— Справді була ситуація, коли кандидат вказував пана Філатова, як людину, яка його рекомендує. У нормальному суспільстві такий кандидат не мав би жодних шансів. А у нас такі речі, не соромлячись, виставляють напоказ, хизуються.

Впливи і бажання пропхати у Верховний суд своїх людей, які потім будуть зобов’язані виконувати певні замовлення, – усе це залишилося. Свідомість ні суддів, ні їхніх покровителів не змінилася. Вони розглядають суд не як незалежний орган, а як інструмент для забезпечення інтересів влади. Для суддів нормально, що їм дають вказівки. Але реалізувати задумане у тих масштабах, які планувалися, «великим комбінаторам» не вдалося. Якщо проаналізувати списки кандидатів до Верховного суду, знайдете не так багато людей, про яких можна точно сказати: цей – ставленик того-то, а цей – того.

— Серед кандидатів, до яких залишаються серйозні претензії, – голова Верховного суду Ярослав Романюк. Він до останнього тримав оборону, а на фініші раптом сам зійшов з дистанції. Так виглядає, що після скандалів щодо конкурсу у ВСУ та його результатів Романюка «громовідводом» призначили?

— Романюк пояснив своє рішення тим, що у нього були особисті причини, про які не хоче говорити. Але, швидше за все, були певні домовленості. Особа Романюка є символічною. Голова Верховного суду, який виступав на підтримку диктаторських законів 16 січня. Якщо він пройшов би до нового ВСУ, це перекреслило б усі результати. Романюк мав би взагалі не подаватися на конкурс. Те, що знявся на фініші (коли вже було зрозуміло, що проходить у переможці), викликає підозри. Подивимося, як складеться його подальша доля. Якщо Романюк ніде не спливе, можливо, це дійсно його рішення. Якщо ж отримає ласу посаду, це підтверджуватиме, що був «договорняк».

— Скільки фігурантів «досьє суддівської недоброчесності» самі зняли свої кандидатури?

— Понад 10 осіб. Серед них – доволі одіозні. Зокрема, голова Окружного адміністративного суду Києва Павло Вовк, який раніше був креатурою Ківалова, а тепер його пов’язують з Грановським (нардепом від «БПП», якого називають «смотрящим» за судами і прокуратурою. – «ВЗ»). Він впевнено себе почував, але на фінальному етапі знявся. Зняли свої кандидатури колишній заступник голови Вищого адміністративного суду Микола Сірош, суддя Нінель Маринчак, по яких були журналістські розслідування щодо їхніх статків. Серед «відмовників» – і суддя Олена Лісовська, яка у часи Майдану виносила рішення проти активістів. Вона пройшла конкурс, але на певному етапі, мабуть, зрозуміла, що краще знятися.

Правильніше було б, якби по цих суддях було ухвалене остаточне рішення – доброчесні чи ні. Негативний висновок поставив би хрест на їхній кар’єрі. А так – вони отримали паузу, після якої можуть повернутися.

— Які ваші прогнози щодо висновків Вищої ради правосуддя? Чи наважаться там «зарубати» хоча б кількох сумнівних кандидатів?

— Оцінюю ситуацію, виходячи з того, як ВРП проявила себе в інших процесах. Із понад 300 так званих суддів Майдану за три роки було звільнено трохи більше 30. Ще десь по 20 ухвалили рішення, що їх можуть звільнити. Тобто з тих, хто у часи Майдану виносив незаконні рішення, до відповідальності притягли менше 20 відсотків. Багатьох суддів не звільнили через те, що закінчилися строки притягнення до відповідальності. Час затягували навмисно. Щодо багатьох суддів взагалі відмовили у відкритті проваджень. Показовим є те, що ВРП почала згортати відкритість процесів. Якщо ще півроку тому всі засідання щодо дисциплінарних проваджень транслювалися, то тепер – ні. Аргументи – немає техніки і ресурсів. Хоча техніка коштує максимум 500 доларів.

Скептично ставлюся до того, що Вища рада правосуддя добровільно викине когось зі списку кандидатів-переможців до Верховного суду. Єдина можливість вплинути на ситуацію – тиск громадськості, західних партнерів. Якщо цього не буде, 99% кандидатів зі списку переможців потраплять у Верховний суд.

— Підпис президента – формальність?

— Роль президента є церемоніальною. За законом, він не має права не підписати те, що йому подасть ВРП. Але автором реформи є президент, він вносив відповідні законопроекти, давав обіцянки щодо очищення судової системи. Тому відповідальність за результати – на ньому.