Передплата 2024 ВЗ

«На сцені Соня — зірка, а вдома взувала калоші і йшла доїти корову»

Про зірку української естради Софію Ротару розповіла рідна сестра співачки — заслужена артистка України Ауріка Ротару.

Всенародно улюблена артистка Софія Ротару 7 серпня  відсвяткувала 70-річний ювілей. Святкувала не гучно, а в колі родини на відпочинку у Сардинії (Італія). Мільйони людей у ??всьому світі полюбили її за прекрасний голос і пісні з глибоким змістом. Та популярність їй принесла пісня «Червона рута», яку у 1970 році написав 20-річний студент Володимир Івасюк. Відтоді кожна пісня у її виконанні ставала хітом, а “Лаванда”, “Калина”, “Яблони в саду” стали народними. На піснях Софії Ротару виросло не одне покоління, бо вони світлі, як і сама співачка. Її голос не сплутаєш ні з чиїм іншим. Якою Софія Ротару була у дитинстві і яка вона поза лаштунками? Про  це  в ексклюзивному інтерв’ю журналісту “ВЗ” розповіла рідна сестра народної артистки — Ауріка Ротару.

— Ауріко, який подарунок ви підготували сестрі на ювілей?

— Подарунок зроблю пізніше, оскільки Соня святкуватиме ювілей, найімовірніше, у вересні. Зараз відпочиває зі своєю родиною — дітьми і внуками. Хочемо об’єднатися і зробити спільний подарунок від нас усіх — великої родини Ротару.

— Чому Софія Михайлівна саме на свій ювілей вирішила поїхати за кордон? Не хотіла гучно відзначати?

— Цьогоріч мала багато роботи. Готувалася до ювілейного концерту, який відбувся у Баку. Окрім того, у серпні дуже гаряче, тому й вирішила, що заслужила повноцінний відпочинок.

— Ви також брали участь у цьому концерті?

— Так, звісно. Ми з Сонею заспівали разом “Меланколіє”. Концерт був побудований з репертуару Софії Ротару, які співали відомі виконавці.

— Софія Михайлівна старша від вас на 11 років. У дитинстві на правах старшої керувала вами, молодшими?

— Я росла з братами,  вони майже мої ровесники. Поки я дорослішала,   Соня поїхала вчитися у Чернівці. Бачилися ми рідко. Коли поверталася додому на кілька днів, це було для нас свято. Вона ніколи навіть голосу на мене чи на  братів не підвищувала.

— Можливо, привозила цукерки з міста?

— Та ні, вона ж студенткою була. Часи були важкі, грошей  катастрофічно не вистачало. Соня тоді ще не працювала. Батьки з дому давали їй продукти і якісь дрібні гроші, бо великих у нас не було. Коли Соня вже почала працювати, їздила на гастролі,  звідти усім привозила подарунки. Ми її так чекали! Казали: “Наша Снігуронька скоро приїжджає!”.

— Який з усіх подарунків запам’ятався найбільше?

— У часи тотального дефіциту придбати щось з одягу було неможливо. А Соня привозила нам красиве взуття і модні речі. Була щедрою для усієї родини, нікого не залишала без подарунка.

— Ви ще були дитиною, як у Маршинці почали навідуватися журналісти, щоб поспілкуватися з батьками відомої співачки. Як батьки реагували на гостей?

— Перший раз журналісти приїхали після її перемоги у Болгарії. Соня там взяла Гран-прі. Звісно, ми усі пишалися, що  наша сестра стала знаменитою. Що вже казати про батьків?! Соня завжди була їхньою гордістю. Не лише батьки пишалися Сонею, усе село! Про Маршинці тоді писала кожна друга газета. Батьки завжди їздили на концерти Соні. Тато  плакав від щастя... Тато мав дуже гарний голос і колись мріяв співати на сцені, але у ті часи це було неможливо.  Отож те, що Соня втілила його мрію, сприймав вкрай зворушено.

—  Ви жили у селі, де завжди багато роботи. Коли Софія Михайлівна приїжджала у Маршинці, поралася на городі разом з усіма, чи зірку естради звільняли від важкої праці?

— Сама із задоволенням все робила. Це на сцені вона - зірка, а вдома одягала халат, фуфайку, калоші і йшла доїти корову або брала сапку - і на город. Соня  досі любить поратися на  землі. Й зараз у своєму будинку під Києвом має невелику ділянку. Любить садити, збирати, доглядати за рослинами.  Знали б ви, як смачно вона готує! Любить приймати гостей.  

— Ауріко, ви також не відставали від своєї популярної сестри. Коли вперше виступили на сцені?

— Мала чотири роки, коли вже “гастролювала” (сміється. - Г. Я.). Завклубом нашого села приходив до моїх батьків з проханням, щоб відпустили мене виступати у клубах сусідніх сіл. І у Маршинцях часто виступала. Співала молдавські народні пісні.  

— З репертуару старшої сестри також щось співали?

— Ні, мала свій репертуар.

— Пригадуєте той момент, коли Софія Михайлівна привела додому Анатолія Євдокименка знайомити з батьками?

— Не можу відтворити повністю всієї картинки, оскільки відтоді минуло багато часу. Толік приїхав у Маршинці просити руки Соні, розмовляв з батьками. А мені випала велика честь потім відпроваджувати його до Новоселиці на автобус. Це близько трьох кілометрів. Батьки його прийняли добре. Вони ніколи не втручалися у наше особисте життя. Казали, це “ваш вибір, і він має бути один на все життя”.

— Весілля було велике?

— Весілля робили на 500 гостей! Батьки будували на подвір’ї  весільний шалаш. Господині готували багато різноманітних страв... Гуляло усе село, родина з навколишніх сіл, приїхало багато артистів, гості від нареченого.   

— Коли ви закінчили музучилище, об’єдналися з Лідією Ротару у дует. Вам допомагало те, що ви — сестри  Софії Ротару, чи  заважало?

— Після першого курсу мене запросили у Чернівецьку філармонію. Там працював ансамбль “Черемош”, у якому співала Ліда. Під час канікул  вирішила поїхати з цим ансамблем на концерт. Перед концертом їхній музичний керівник Леонід Затуловський попросив підійти до роялю: “Дівчата, заспівайте щось удвох”. І ми заспівали. На цьому ж концерті мені знайшли спідницю і блузку, у яких я того ж дня вийшла з ансамблем на сцену. Так було створено наш дует. Спочатку всі йшли дивитися на сестер Софії Ротару. А після кількох концертів зрозуміли, що співучою є уся наша родина. Прізвище Ротару нам допомагало, але й водночас змушувало багато працювати, щоб тримати планку і, борони Боже, не осоромитися.

— Соня часто ставала для вас рятівною соломинкою?

— Коли у мене помер чоловік,  думала, що світ перестав існувати. Попереду бачила життя у чорному кольорі.  Соня витягнула мене з того стану, змусила працювати і повернутися на сцену. Навіть не уявляю, що би було, якби її не було у той важкий час поруч.  

 — Однак Софія Ротару майже не  буває на світських тусовках. Ані ви, ані ваша старша сестра також не афішуєте свого особистого життя. Чому?

— Тому що  не любимо жити напоказ.  Не бачимо сенсу у тому, щоб “показати себе і на людей подивитися”. Як тільки випадає вільний день чи вечір, намагаємося зустрітися, посидіти разом за горнятком чаю чи келихом доброго вина... Сім’я — це святе. Не треба, щоб хтось підглядав за нами з-за лаштунків...

— Софія Михайлівна користується послугами охорони?

— Ніколи не мала охорони. З нею завжди поруч діти, підвезти її може водій. Вона не любить помпезності, понтів. Як це буває в інших артистів: попереду п’ять охоронців,  ззаду ще стільки ж. У Соні цього не було за всі 50 років творчості.

— Кілька років тому Софія Ротару придбала в Ялті віллу, яку перетворила на готель “Вілла “Софія”. Як часто туди навідується?

 — Вона не купила готель. У цій будівлі здавна була їхня студія звукозапису, яку пізніше Соня приватизувала і викупила. Син з невісткою зробили у цій будівлі готель. Після анексії Криму сестра туди не їздить. Воліє відпочивати за кордоном.

— Чоловіка Софії Михайлівни - Анатолія Євдокименка  - не стало у 2002 році. Бути зі Софією Ротару поруч мріє не один чоловік. Не зустріла досі нікого гідного чи вона однолюбка?

 — Соня навіть не може уявити біля себе іншого чоловіка. Вона безмежно любила Толіка. Сама про себе каже: “Я — однолюбка”. Це питання навіть не хоче обговорювати.

Фото з особистого архіву Ауріки Ротару.