«На підготовку до чемпіонату світу витратили все, що мали»

Державний тренер легкоатлетичної збірної України В’ячеслав Тиртишник аналізує можливості підопічних на першості планети у Лондоні.

З 4 по 13 серпня понад 2000 легкоатлетів з-понад 200 країн світу розігруватимуть у Лондоні нагороди чемпіонату світу. Церемонії нагородження, сподіваємося, не обійдуться без українських спортсменів. У Лондоні «синьо-жовту» команду презентуватимуть 48 атлетів (16 чоловіків і 32 жінки). Чи готові наші лідери уже сьогодні бути «швидшими, вищими, сильнішими» за своїх маститих суперників? І які перспективи української Королеви спорту на шляху до олімпійського Токіо-2020? Про це — державний тренер збірної України з легкої атлетики В’ячеслав Тиртишник.

— Після завершення кожного чотирирічного олімпійського циклу у командах відбуваються зміни. Певні оновлення після Ігор у Ріо сталися і в нашій  збірній, — розповів В’ячеслав Тиртишник.– Хоча  масового завершення спортивної кар’єри не було,  команда активно оновлюється, омолоджується. Перший міжнародний старт у сезоні, белградський чемпіонат Європи у приміщенні, показав, що понад 50% команди — хлопці й дівчата віком  до 23-х років. З п’яти призерів, які принесли у Белграді медалі, лише срібна призерка у бігу на 60 м Леся Повх була віковою і досвідченою. Інші нагороди завоювала молодь.

— Кого з наших титулованих атлетів більше не побачимо на доріжках чи у секторах?

— Рішення про завершення кар’єри прийняла спринтерка Наталія Погребняк: вийшла заміж, переїхала за чоловіком до Росії, готується стати мамою. Подібна ситуація у Марії Рємєнь: вони з чоловіком живуть у США, і у нас немає інформації про те, що вона продовжує тренуватися і виступати на турнірах. Та в нас багато перспективних молодих спринтерок. Тому жіночі естафети 4×100 м і 4×400 м вважаємо пріоритетними. За три роки, що залишилися до наступної Олімпіади, можемо вивести ці команди на рівень, що дозволить боротися за олімпійські медалі. Хочеться сподіватися, що Леся Повх і Ліза Бризгіна залишаться з нами й стануть у команді тією ланкою, що згуртує юних дівчат, передасть їм досвід. А в Лондоні очікуємо від них швидких секунд, на рівні особистих рекордів.

Одна з незмінних лідерок команди Ольга Саладуха (потрійний стрибок) вирішила ще на чотири роки залишитися у спорті. Відпочивши, відійшовши після невдачі у Ріо, вона заявила, що готуватиметься до Ігор у Токіо. Ми щиро зраділи. Як на мене, Оля ще не вичерпала свій потенціал, не сказала заключного слова. Хоча її результати наразі невисокі, фізичний і психічний стан у неї в нормі. Тож причина – у певних технічних огріхах. А це легко виправити. Та навіть коли у Саладухи немає переможних результатів, сама її присутність позитивно відображається на команді. Олю у збірній  знову обрали капітаном.

— Які завдання ставите перед командою на чемпіонаті світу в Лондоні?

— У жіночій естафеті 4×100 м хорошим результатом буде потрапляння до фіналу. Чекаємо на медалі у стрибках у висоту. Богдан Бондаренко, Андрій Проценко, Ірина Геращенко, Юлія Левченко та Оксана Окунєва показували цього сезону непогані спроби. Якщо цим атлетам вдасться у Лондоні вийти на пік своєї готовності, кожен з них може боротися за медалі.

У нас сильна команда у спортивній ходьбі. Сподіваємося, у Лондоні у них усе складеться якнайкраще. Усі дев’ять ходоків готувалися на зборі у Туреччині, на висоті 1600 м, під керівництвом старшого тренера Дениса Тобіаса. Усе у них було чітко й узгоджено. Це повинно дати результат.

— Протягом попереднього циклу слабкою ланкою української збірної були метання…

— У метаннях у нас є просто чудова молодь, яка з часом зможе диктувати моду у різних видах програми:  метальники молота Гліб Піскунов, Михайло Гаврилюк, Володимир Мисливчук та Альона Шамотіна, метальник списа Захар Міщенко тощо. Та наразі ці хлопці й  дівчата ще доволі «зелені». У них поки що свої вершини – юніорські та молодіжні. Зірковий час когось із них, сподіваюся, прийде у Токіо-2020.

Нам дорікають скромним виступом на Олімпіаді-2016 у Ріо. Та я би не розцінював одну медаль української команди, «бронзу» Богдана Бондаренка, як провал. У нас були гідні виступи, до прикладу, четверте місце Андрія Проценка у стрибках у висоту, сьоме місце Ольги Земляк на 400-метрівці з особистим рекордом чи п’ята позиція метальника списа Дмитра Косинського. Дві естафетні команди були у фіналі, і там відпрацювали на своєму максимумі. Тож легка атлетика в Україні ще жива, і потенціал у нас є. А скромно в медальному аспекті було тому, що у ці роки у нашій країні усе доволі скромно. У нас триває війна і економічна криза, і на цьому фоні навряд чи можна мріяти про стрімкий розвиток спорту. У такі непрості часи доводиться виживати… Тепер усе трішечки краще, та останні два-три роки, коли закладався фундамент підготовки до Ріо, було важко.

Читав, що Міжнародний Олімпійський Комітет планує скоротити кількість учасників Ігор уже з наступної Олімпіади. І одним із видів спорту, якого це суттєво торкнеться, стане легка атлетика. Для цього Міжнародна асоціація легкоатлетичних федерацій підвищуватиме нормативи. Уже на наступний чемпіонат світу у приміщенні вони будуть позахмарними. На доріжках і в секторах змагатиметься сама еліта. Це роблять для того, аби змагання були видовищнішими, цікавішими для телебачення.

— Підготовка до лондонського чемпіонату відбулася у повному обсязі?

— Цього сезону фінансування команди зменшилося практично удвічі. Торік ми отримали 62 мільйони гривень, а цьогоріч лишень 35. Це на все про все: організацію внутрішніх змагань і зборів, виїзди на міжнародні старти тощо. На це вплинув не надто вдалий олімпійський результат: у міністерстві спорту існує таблиця нарахування балів за успішні виступи спортсменів у різних видах спорту, згідно з якою не було підстав нарахувати нам більше. Ситуація була патовою. Та ми свідомо готувалися до лондонського чемпіонату так само, як і торік до Олімпіади. Команда оновилася, і нам необхідно було в режимі збору переглянути молодих атлетів: визначити, як вони реагують на навантаження, якою є їхня психічна стійкість… Усе, що мали, витратили на підготовку до літнього сезону. На осінь у нас не залишилося нічого. У спортивному міністерстві, щоправда, обіцяють нам трохи додати грошей. Але в обмеженому розмірі.

Нам катастрофічно бракує ям для стрибків у висоту та з жердиною, не вистачає приладів — навіть для найкращих спортсменів. Нашій 18-річній зірочці, багатоборці Аліні Шух, яка уже встановлює світові рекорди серед однолітків, потрібні нові списи. А це дороге задоволення: один спис хорошої якості коштує близько 40 тисяч гривень. А таких потрібно бодай кілька, вони швидко зношуються і ламаються, і навряд чи протримаються довше одного сезону. Аліна – унікальний талант, ми маємо  зробити все можливе для його розвитку. Аліна виросла у спортивній сім’ї, її тренують мама з татом. Ця дівчинка – страшенний трудоголік. Я спілкувався з Майєю Шух, її мамою. І вона запевнила: «Мені постійно доводиться притримувати, пригальмовувати Аліну. Донька весь час рветься уперед: давай, мамо, давай!”.  Її підготовку батьки не форсують. Аліна ще м’язами не обросла. Її тендітність не дає поки що можливості потужно бігати спринт і бар’єри. Але завдяки техніці у цієї тростиночки спис летить на 56 м!  Вона показує феноменальні результати передусім у технічних видах. Водночас “фішка” Шух у тому, що вона не має провальних видів. З часом дівчинка підросте, підтягне 200 м і бар’єри, зароблятиме ще більше очок. Та навіть без того на чемпіонаті Європи у Талліні вона побила юніорський рекорд України, який тримався 33 роки! Виграла дорослий чемпіонат Європи, а після того з блискучим результатом і юніорський.

— Можливо, переможе і на чемпіонат світу на Туманному Альбіоні?  

— У Лондоні не ставимо перед Шух ніяких завдань. Вона для перемог на такому рівні ще надто юна. Нехай позмагається на найвищому рівні, набереться досвіду, подивиться на суперниць. А там буде на кого подивитися: на планеті  багато зіркових семиборок, які набирають суми на рівні світового рекорду.

Фото з архіву В’ячеслава Тиртишника.