«Поки став артистом, навчився корову доїти. А ще продавав косметику і працював баристою»

Завершився знімальний період 40-серійного серіалу «Жіночий лікар-3», прем’єра якого відбудеться 4 вересня на телеканалі «Україна».  Дія третього сезону серіалу розгортається у новій сучасній клініці, яку заснував професор Юрій Клімов. Колишньому тестю доктора Романа Широкова залишився лише рік до виходу на пенсію, і за цей час він повинен знайти гідного спадкоємця. Хто дивився попередні серії цього проекту, знає: кожна — це окремий цікавий сюжет. Дехто з акторів — добрі старі знайомі. Але є і  нові, серед яких виконавець ролі інтерна Івана Олег Москаленко.  Про свого героя і довгу дорогу на знімальний майданчик Олег Москаленко розповів в ексклюзивному інтерв’ю журналісту «ВЗ».

- Олеже, незабаром на телеканалі «Україна» відбудеться прем’єрний показ серіалу «Жіночий лікар-3», де ви виступаєте інтерном Іваном. Розкажіть про свого героя.

- Іван — позитивний герой. Добрий, розумний, чуйний. Він не просто так потрапив у цю клініку. За сюжетом, Іван — простий хлопець з провінції, правильний і наївний. Не відразу може розрізнити добрих і поганих людей. Скажімо, одна з героїнь намагається його використати, бо сама не особливо розуміється у медицині. Цей випадок стане для Івана уроком. Іван мені подобається, іноді нагадує мене — своєю добротою. Він також не любить фальші.

- Складно запам’ятовувати медичні терміни?

- Ні, не складно. Якщо чогось не розумію, дивлюся в Інтернеті значення, щоб розібратися. Насправді, медицину я люблю, цікавився нею з дитинства. Якби не став актором, найімовірніше, був би хірургом.

- Не боїтеся крові?

- Не боюся.

- Окрім роботи на знімальному майданчику, ви служите у Молодому театрі. Які театральні ролі можете виділити у своєму репертуарі?

- Один з моїх найулюбленіших спектаклів - «Безталанна» Карпенка-Карого. Там у мене дві ролі. В одному складі граю головного героя, Гната, а в іншому маю невелику роль антагоніста.

- Любите грати негативних персонажів?

- Так вже склалося, що половина моїх ролей — негативні персонажі. Але їх дуже цікаво грати. Бо для позитивного персонажа складно знайти якусь «родзинку», вони всі якісь прості. А коли граю негативного персонажа, треба по-іншому думати.

- Ви народилися у Польщі. Як потрапили в Україну?

- Мій батько був військовим, служив у Польщі. Там познайомився з мамою. Я народився у 1989 році. Це були складні часи. Моя мама з Косова, що на Івано-Франківщині. Вона з бабусею їздила до Польщі на заробітки. Саме у цей час і познайомилася з татом.

- Батьки залишилися в Польщі?

- Ні, вони живуть у Черкаській області. Тільки мама тепер часто їздить на роботу до Італії. У батька — інша сім’я. З мамою бачуся рідко.

- Окрім театру і зйомок, чим захоплюєтеся?

- Недавно навчився ходити на ходулях. Вдруге у житті став на них, і ми відразу почали грати з м’ячем. Вийшов такий імпровізований баскетбол. Можливо, це мені колись знадобиться у театрі чи в кіно. А ще обожнюю кататися на лижах. У мами була знайома — інструктор з лижного катання. Мене на зиму завжди до неї відправляли. То катаюся з чотирьох років.

- Може, у змаганнях брали участь?

- Ні, хоча у дитинстві міг це робити. Але не підходив за віком. Потім поїхав до батька у Черкаську область, а там вже не мав такої можливості. Тепер кожної зими їжджу кататися. Вже без цього не можу жити.

- Як підтримуєте спортивну форму?

- У спортзалі. Бігаю багато. А от дотримуватися здорового способу харчування у мене не виходить. Можу поїсти і в «Макдональдсі», і нічого поганого у цьому не бачу. Я там навіть два роки відпрацював. Попри те, що там стежать за якістю продукції, треба розуміти, що більша частина  - напівфабрикати. А ще був у Вінницькій області, де виготовляють м’ясо для «Макдональдса». Там настільки все стерильно чисто!

- Там працювали під час навчання?

- Працював там, коли хотів стати програмістом.

- А чому не стали?

- Так сталося. Я виріс у Черкаській області у селі Михайлівка. Знаю, як народжуються телята,  не раз брав участь у цьому процесі. Іноді доводилося доїти корову. І робити все, що треба у господарстві. Актором бути навіть і не мріяв. У школі, коли нас кудись намагалися задіяти на Новий рік чи інші свята, намагався «відкосити» від таких заходів. У 7 класі зрозумів, що хочу бути програмістом, бо мені купили комп’ютер. Це був початок 2000-х, у нас тільки з’явилися перші мобільні телефони. Я ж через комп’ютер зумів підключити мобільний телефон. Це було для мене справжнім відкриттям. У районних центрах уже був Інтернет, а я його отримав у селі! Уявляв себе бородатим програмістом, що сидить за крутим комп’ютером, і хотів вступити у Київський політехнічний інститут. Їздив навіть туди на курси. Однак погано знав математику, для мене це було щось недосяжне. Тому й за сумою балів не вступив. Мамина знайома порадила, щоб поїхав до Львова і спробував свої сили в університет «Ставропігіон». Мені пощастило. Я вступив на спеціальність «Інтелектуальні системи обчислення», що було також пов’язане з програмуванням.  Насправді, на першому курсі у нас була економіка, математика, історія, англійська... Бажання усім цим займатися відпало.  Через півроку вирішив покинути навчання. Першу сесію не склав — завалив вищу математику. Та, попри все, мене... перевели на другий семестр, оскільки я був на платній формі навчання. У другому семестрі практично не ходив на пари. Щоб не вмерти зі скуки, вирішив влаштуватися на роботу. Чого я тільки не робив? Фоторамки у великому гаражі, потім працював торговим агентом — продавав косметику. Сам не знаю, як мене туди занесло... Це був дивний період у моєму житті і водночас пізнавальний. Я об’їздив Львівську, Тернопільську, Вінницьку області. Був такий період, коли у двокімнатній квартирі нас жило десятеро осіб. Але мені тоді було лише 17 років, і таке веселе життя навіть подобалося. А через рік мене взяли у «Макдональдс».  

- То як ви все ж таки стали актором?

- Саме тоді, коли я працював всюди, зрозумів, що це не моє. Не те, чим хочу займатися. Після перегляду якогось фільму зрозумів, що хочу стати актором, і почав шукати якусь інформацію в Інтернеті, де «такому ремеслу» навчають.  Натрапив на львівський любительський театр «Аеліта», де вперше познайомився з терміном «дикція». Бо я на той час розмовляв суржиком. Попри те, що у цьому театрі я так нічому і не навчився, бо він швидко закрився, мені пощастило стати студентом  факультету мистецтв Львівського університету імені Івана Франка. Саме тоді художній керівник Львівського ТЮГу  Юрій Мисак набирав курс. Побачив у мені акторські задатки. І я провчився там два роки. А потім вступив у Києві на курс Дмитра Богомазова.

- І тоді пішли служити у театр?

- Ні, роботи у театрі для мене не було. А жити за щось треба було. І я пішов працювати баристою на кавомашину, а потім поїхав до мами в Італію.

- Що примусило вас повернутися?

- Новини про Майдан. Ми жили на березі моря поблизу Неаполя. Я читав новини і плакав. Витримав в Італії лише 40 днів і повернувся в Україну. Мені пощастило зустрітися з керівником Молодого театру. Від цієї зустрічі все й почалося.  Граю і на сцені, і в кіно. Але кіно мені все більше подобається.

- Мабуть, через те. Що там більше платять?

- І через це також.  Річ у тім, що у театрі бракує динаміки. Може трапитися таке, що назавжди перейду у кіно...

Фото телеканалу «Україна».