«У сорок років задля ролі навчилася грати на гітарі і розмовляти французькою»

Любителі серіалів знають цю актрису за серіалами “Жіночий лікар”, “Особиста справа”, “Місяць у селі”... Та серіальної популярності акторці принесла роль Лізи у фільмі “Капітанша”. А починала Анжеліка Гирич у Київському академічному театрі на Липках, де і знайшла свою долю. Після виконання головної ролі “Весілля Фігаро” актриса вийшла заміж за художнього керівника театру Віктора Гирича.

- Анжеліко, ви тривалий час не знімалися у кіно. “Капітанша” - перший проект після затяжної паузи...

-  У мене були проекти, але маленькі, як правило, односерійні. А от “Капітанша” (серіал транслював телеканал “Україна”. - Г. Я.)  - велика робота, з історією і розвитком. З моєю героїнею Лізою ми у чомусь схожі — вона добра і світла людина.

-  Це ваша перша спільна робота з режисером Володимиром Янощуком?

- Це третя наша зустріч на знімальному майданчику. Вперше ми зустрілися, коли я привела свого сина на проби в одному з проектів на головну роль. Потім я зіграла у його серіалі “Розлучниця”. А у “Капітанші” за півтора року роботи з Володимиром Янощуком  дізналася стільки про професію кіноактриси, скільки не знала за 20 років.

- Понад двадцять років служите у Київському академічному театрі на Липках. Які ролі найбільше запам’яталися?

-  Моя улюблена роль — Раневської з “Вишневого саду”. Цей спектакль на Міжнародному Чеховському фестивалі отримав Гран-прі у номінації “Найкращий спектакль”. Для цієї ролі навчилася грати на гітарі і розмовляти французькою. Ще люблю роль Мавки у “Лісовій пісні”.

- Багато акторів перед виходом на сцену дотримуються певних ритуалів. Маєте, можливо, також якісь?

- Займаюся йогою. Приводжу свій організм до сценічного стану за допомогою енергетичних вправ.

- Чи були випадки, коли забували слова?

- Аякже! Особливо страшно, коли п’єса у віршах. Якось викручуємося разом з партнерами.

- Чому вирішили стати актрисою?

- Хотіла бути слідчим або хірургом. Перебрала усі професії і “приміряла” їх до себе. Зрозуміла, що актриса може об’єднати їх усі. От тільки була такою невпевненою у собі! Грала у драмгуртку у Марганці Дніпропетровської області. До нас приїхав режисер з Дніпропетровського училища. Подивився наші вистави і сказав мені, щоб подумала над кар’єрою актриси. Він і примусив мене повірити у себе.  

- І вам відразу пощастило вступити в інститут імені Карпенка-Карого у Києві?

- За першим разом не вступила. Але мене це не зламало, навпаки, додало стимулу. Того ж вечора  списала у своєму щоденнику цілу сторінку словами, що  стану студенткою цього закладу наступного року. Наступного року я вступила на курс Миколи Рушковського.

- Зараз багато людей йдуть з театру...

- У театрі платять копійки. У кіно — справа інша. Розумію чоловіків, які йдуть з театру, бо треба утримувати сім’ю. Театр ніколи не був прибутковою справою. Я з театру не маю наміру йти, бо театр мене збагачує. Енергетика під час вистави, зв’язок з глядацьким залом — це майже чарівне дійство... Кіно, особливо стосерійні серіали, вихолощує, у голові залишаються самі тексти. З іншого боку, кіно дає неповторні зустрічі з чудовими людьми...

- В українському кіно з’явилася проблема: ми бачимо одних і тих самих акторів у багатьох фільмах... Продюсери не хочуть давати шансу молодому поколінню?

- Скажу про театр. Якщо режисер попрацював з актором, він закохується у нього. Звісно, коли є команда, з якою комфортно працювати, то і змінювати її склад ніхто не хоче. Тому я розумію режисерів.

- Ваш чоловік, Віктор Гирич, - художній керівник театру на Липках. Познайомилися у театрі?

- Ми репетирували постановку “Весілля Фігаро”, у якій я грала роль Сюзанни. Це була моя перша велика роль. Саме тоді у нас зав’язався роман — події, які відбувалися на сцені, втілювалися у життя.

- Як це - жити під одним дахом двом творчим людям?

- О... Як на сцені. Буває різне. І суперечки також, іноді по-різному бачимо того чи іншого персонажа. Але я щаслива жінка, бо ми постійно разом.

- Хто перший у суперечці йде на перемир’я?

- Віктор — режисер, і це його вистава, тому актор має підлаштовуватися під його думку. Я, звісно, розумію, що виходити на сцену все одно доведеться мені, тому краще погоджуся, а на сцені зроблю так, як це бачу я.

- Ваш чоловік старший від вас на 20 років. Чи бувають між вам розбіжності з цього приводу?

- Навпаки. Він для мене чоловік, вчитель, батько. Почуваюся з ним захищеною. Іноді здається, якби не мала такого чоловіка, ніколи б не працювала у театрі.

- Виховуєте двох синів. Чим вони займаються?

- Старшому, Сергієві, 19 років. Він студент ІІІ курсу театрального інституту, вчиться також у Рушковського. З дитинства ми помітили у Сергія творчі задатки. Цього року Сергій грав у комедійній виставі. Я раніше не розуміла, чому моя мама плакала на моїх виступах. “Це ж комедія, мамо!” — казала я їй. А коли мій син вийшов на сцену, я не могла стримати сліз. Сергій також не може спокійно дивитися на мої виступи. Каже, хвилюється і переживає. Молодшому, Мартинові, десять років. Кажуть, чоловіками не стають, чоловіками народжуються. Мартин, мабуть, відразу народився  мужчиною. Оберігає мене, не дозволяє сумки носити. Я колись мріяла про донечку. Але тепер розумію: хлопці — це чудово.

- Мартин також у майбутньому стане актором?

- Ні. Мріє стати директором або начальником, хоче командувати (сміється. -  Г. Я.).

- Актори товаришують між собою? Чи спілкуються лише на сцені?

- Дружу і з акторами, і з музикантами, і з художниками. В основному, з творчими людьми. Майже усі друзі старші за мене, можуть мене чогось навчити. Розвиваюся завдяки їм. Я завжди обережно ставилася до вибору друзів, бо, як кажуть, з ким ти дружиш, тим ти і є.

- Окрім роботи, які маєте ще захоплення?

- Вивчаю французьку. Всі казали, що це така важка мова, думала, нічого у мене не вийде. Тому й вирішила спробувати. Пішла на курси, а через пів року вже могла вільно розповідати про себе. Так само у мене було з астрологією. Завжди нею захоплювалася, замовляла для себе гороскопи, але боялася сама почати цим займатися. У 40 років навчилася грати на гітарі, хоча раніше цього не робила. Ніколи не вміла вишивати хрестиком, вважала, що мої руки ні на що не здатні. Зараз уся наша квартира завішана вишитими картинами. Тепер усім кажу: страх не повинен бути перепоною на твоєму шляху. Якщо ти чогось боїшся — візьми і зроби це. Там, де страх, — там наші можливості.

- Чудово виглядаєте. Дотримуєтеся драконівських дієт чи принципу правильного харчування і здорового способу життя?

- Якщо жінка кохана і щаслива, буде добре виглядати. А ще я прокидаюся зі сходом сонця. Завдяки цьому сповнена сили та енергії. Як кажуть: хто рано встає, тому Бог дає.  Двічі на день медитирую. Якщо треба трохи схуднути, відмовляюся від вечері. Два роки не вживаю м’яса. Дуже цим пишаюся, бо мені було складно це зробити.

- Ваші хлопці також не їдять м’яса?

- Тільки чоловік. Через рік, як я стала вегетаріанкою, сказав, що заразила його своєю енергією, тому вирішив спробувати обходитися без м’яса. У мене колись завжди були проблеми із висипкою на обличчі, але, як тільки  перестала їсти м’ясо, все минуло. Зате не можу відмовитися від солодкого — шоколаду можу з’їсти необмежену кількість.

Фото телеканалу “Україна”.